загрузка...

Даніель Дефо

(1660-1731)

Життя та творчість

Основоположником європейського реалістичного роману нового часу вважається Даніель Дефо. Творчість Дефо являє собою цілу епоху в розвитку англійської прози, вона підготувала і соціальний реалістичний роман XIX століття.

Дефо є основоположником таких різновидів жанру роману, як роман пригодницький, біографічний, роман-виховання, психологічний, історичний, роман-подорож. Звичайно, в його доробку ці романи не досить розгорнуті, проти саме Дефо намітив важливі лінії в розвитку жанру роману.

У своїй концепції людини Дефо виходить із просвітницького уявлення про її добру природу, яка перебуває під дією навколишньої Сфери і життєвих обставин.

Літературну діяльність Дефо розпочав у 1697 p., коли вийшов його перший памфлет «Опыт о проектах». Близько 500 творів написав письменник. Проте, мабуть, немає людини, не знайомої з «Робінзоном Крузо», одним з кращих творів світової літератури.

Даніель Дефо стверджував, що історія ця нібито написана самим Робінзоном Крузо, для того, щоб віддати належне мудрості Провидіння. Нема підстав сумніватися в щирості Дефо, який визначив таким чином головну мету свого творіння. Але об'єктивне звучання творів, тим більше — в подальші епохи, далеко не завжди збігається з об'єктивними намірами й деклараціями авторів. Насправді автор «Робінзона Крузо» піддав належне розуму, волі й працьовитості людини, яка перемагає в нелегкій боротьбі з відчаєм і зневірою.

В континентальній Європі Дефо швидко здобув широку популярність, а його роман породив величезну кількість «робінзонада. У різних країнах Європи з'явилися книжки з однотипним словосполученнями у назвах: «німецький Робінзон», «шотландський Робінзон», «французький Робінзон» тощо. Великою популярністю, наприклад, користувалася і виходила в перекладі багатьма мовами книжка Пітера Лонгвіля «Пустельник, або Неповторні й дивовижні пригоди пана Філіпа Квола, англійця», яка належала до того ж розряду так званих «уявних мандрів». Різний вік судився цим книжкам, але жодна з них за ідейно-художньою значимістю не могла стати на один рівень із першоджерелом. Життєствердний пафос роману Дефо виявився співзвучним не тільки читачам епохи Просвітництва. Історія сприйняття цієї чудової книжки в нашому сторіччі не лише показова. Давно забуті численні наслідування «Робінзонів Крузо», невдалі пародії на нього. А книжка й досі цікавить читача, наснажуючи його життєвою активністю, наполегливістю й любов'ю до праці. Навіть у такі для світу час, коли, здавалося б, нелегко було вистояти перед натиском страху і відчаю, «Робінзон Крузо» був серед таких гуманістичних у своїй основі книжок, які змушували людство повірити у себе, у власні сили, в непереможність здорового глузду.

Давно переступивши через усі національні й державні кордони, перший і найкращий роман Дефо витримав найважче для творів мистецтва випробування — випробування часом.

Творчість Дефо цікавила багатьох дослідників XX ст., серед яких — Анікст О., Артаманов С, Родзевич С, Єлістратова А., Урнов Д., Соколянський М., Корнілова Е.

1719рік став помітною віхою в історії англійської літератури. Того року вийшов друком славетний «Робінзон Крузо» — перший великий англійський роман, який справив значний вплив на подальший розвиток усієї європейської прози.

«Робінзон» з'явився на світ, коли його творцеві було майже шістдесят років. Щоправда, літературне ім'я він уже мав, але який же непростий був його шлях до написання свого безсмертного творіння! Непростий, як і вся його літературна кар'єра, як і все його життя.

Народився Даніель Дефо 1660 році, в родині лондонського фабриканта свічок Джеймса Фо (частку «де» додав до свого прізвища уже сам письменник).

Даніель Дефо виріс в атмосфері напруженої парламентської боротьби буржуазії за збільшення своїх політичних прав і можливостей необмеженого збагачення. До багатства прагнув і містер Джеймс Фо, як і пізніше сам Даніель. М'ясна торгівля, що була вигіднішою, ніж. виробництво свічок, сприяла зміцненню добробуту родини Дефо. Майбутній автор «Робінзона Крузо» виховується під доглядом пуританського пастора Еннеслі, але має досить вільного часу щоб додивлятися до буржуазного життя торговельних кварталів Лондона, блукати таємничими провулками, захоплюватися народними виставами на майданах і слухати на березі Темзи оповідання матросів про фантастичні пригоди в далеких тропічних морях.

В богословській школі містера Чарльза Мортана Дефо здобув достатню, як на той час, освіту, але не виправдав надій свого батька, не став поважним пастором. Не на церковній кафедрі бачимо ми двадцятилітнього Дефо в 1680 році, а серед мандрівних купців, посередників між імпортерами і комерсантами. В наступні роки Дефо відвідав Португалію, Іспанію, Італію і Нідерланди. Проте Дефо людина ділова, захоплена не красою природи, моря, а своїми комерційними справами.

Дух бродяжництва в молодому Дефо органічно в'яжеться з пафосом розмаху морської колоніальної торгівлі Англії, і лише в старості до цієї «романтики» буржуазного розвитку приєднуються відтінки певного розчарування Дефо в напруженій багаторічній діяльності в шукача щастя» і мрія про «природне життя», позбавлене суперечностей цивілізованого суспільства.

У1683році Дефо одружився з Мері Тефлі, посаг якої в 3700 фунтів дав можливість молодому комерсанту взятися до широкої реалізації їх сміливих торговельних планів. Успішного і процвітаючого комерсанта з нього не вийшло; зазнав він і дрібних поразок, і великого банкрутства.

У 1690-ті роки невдалий комерсант знайшов для себе нове поле діяльності — літературне. Серед ранніх спроб пера Дефо-публіцист найчастіше згадують його «Нарис проектів» (1697), написаний людиною, яка серйозно замислилась над розвитком національної економіки. В 1701 році він пише віршований памфлет «Чистокровний англієць», спрямований проти аристократичної опозиції. Дефо в'їдливо висміяв безглуздість самих силкувань розмірковувати про «чистоту крові» англійців — нації, що виникла внаслідок неодноразового змішування різних етнічних груп.

Після смерті Вільяма III і вступу на престол королеви Анни настав (ас суворих утисків пуритан-дисидентів. У кінці 1702 року було видано анонімний саркастичний памфлет «Як найшвидше розправитись і дисентерами», що гостро викривав нову політику щодо інаковіруючих. Авторство Дефо неважко було встановити, і в лютому 1703 року панфлентиста заарештували і кинули до Ньюгейтської в'язниці, Де він з невеликою перервою пробув майже два роки. Крім того, в літку 1703 року він тричі стояв біля ганебного стовпа, однак громадська страти мужнього і дотепного захисника дисентерів перетворилась на його тріумф. Пам'ятником цих подій став його славетний памфлет — «Гімн ганебному стовпу» (1703 рік), написаний у в'язниці.

Від публікації «Нарису проектів» до появи панфлету «Гімн ганебному стовпу» минуло всього шість років, проте за цей час відбулося становлення Дефо-літератора. Уже в ранній публіцистиці проявилися ті моменти світогляду Дефо, які живили і наступні, зрілі твори письменника. Це насамперед «послідовний демократизм, велика віра у сили здорового розуму і як наслідок — несприйняття багатьох соціальних та релігійних забобонів».

У1704 році Дефо починає випускати щотижневу газету «Огляд», пишучи для неї переважну частину матеріалів. Це видання, яке стало надзвичайно популярним не тільки в Лондоні, а й у всій країні, проіснувало до 1713 року, безперечно вплинувши на формування англійської ранньопросвітницької періодики. Під час роботи над «Оглядом» і в наступні роки Дефо пише також багато різних за жанром творів, включаючи памфлети, трактати і есе, псевдо мемуари, життєписи відомих злочинців, дорожні нотатки і навіть історичні праці.

До форми вигаданих мемуарів і щоденників Дефо звертався і в 1720 роки, коли був уже автором «Робінзона Крузо». За приклад може правити відомий і популярний досі в різних країнах «Щоденник чумного року» (1722 рік), в якому розповідається про події епідемії чуми в Лондоні. Написані роком раніше «Записки кавалера» переносять читача до ще більше раннього періоду — до часів Тридцятилітньої війни і початку англійської буржуазної революції. Щодо жанру ця книжка швидше може бути охарактеризована як авантюрний роман і поставлена на один щабель з такими творами письменника, як «Капітан Сінглтон» (1720 рік) та «Історія полковника Жака» (1722 рік).

Особливе місце серед романів Дефо, створених у 1720 роки, посідають дві книжки — «Момль Флендерс» (1722 рік) і «Роксана» (1724 рік).

Дефо був одним з основоположників побутово-реалістичного роману в Англії. Автор багатьох романів, Дефо створенням самого лише «Робінзона Крузо» носів місце в світовій літературі поруч з Рабле, Сервантесом, Свіфтом. І сьогодні його твори є популярними в багатьох країнах.

Робінзон Крузо — «природна людина епохи Просвітництва» Дефо пішов вже на шістдесятий рік, коли в затишку села Сток-Ньюїнгтон, поблизу Лондона, він почав писати свій перший роман під докладною назвою: «Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, що прожив двадцять вісім років у цілковитій самотності на безлюдному острові біля американського узбережжя, недалеко від гирла великої річки Оріноко, опинившись на березі після аварії корабля, під час якої загинув увесь екіпаж, крім нього, з додатком розповіді про не менш дивовижний спосіб, яким його зрештою визволили пірати. Описано ним самим». А втім, містифікаторський характер останньої фрази розгадується дуже скоро.

Шлях свій до читача роман знайшов відразу. Через два тижні після Його виходу з'явилося друге видання, на початку червня — третє, а через два місяці — четверте. Подібної популярності не знала тоді в Англії жодна інша книжка. В чому ж причина такого грандіозного успіху? Н незвичайності долі головного героя? Можливо, але не тільки в тому.

На думку зобразити життя людини, що потрапила на безлюдний і острів, письменника наштовхнув реальний випадок. В жовтні 1704 року шотландець Олександр Селькірк, штурман одного з британських кораблів, за непокору капітанові був висаджений на безлюдний острів архіпелагу Хуан-Фернандес за 350 миль від чилійського порту Вальпараїсо. Через чотири роки й чотири місяці підібрало його інше англійське судно з напівпіратської флотилії капітана Вудза Роджерса. Сам Роджерс видав 1712 року книжку дорожніх нотаток, в якій присвятив кілька сторінок Селькірку. Нема підстав стверджувати, що Олександр Селькірк став прототипом Робінзона Крузо: надто вже велика дистанція між реальним моряком і вигаданим характером; але це історія, яка стала відома Дефо, безперечно, дала поштовх до створення славетного роману.

Взагалі в тогочасній Англії був великий інтерес до книжок, де розповідалось про різноманітні морські мандри та пригоди. Читачі», певна річ, приваблювали описи невідомих земель, екзотичних народів та звичаїв, але не менш цікавим був для них авантюрний аспект таких розповідей. Дефо врахував популярність подібної літератури і зовсім не випадково надав життєпису Робінзона Крузо дещо пригодницького характеру.

Називаючи пригоди свого героя «незвичайними та дивовижними», письменник аж ніяк не перебільшував. Навіть самий перелік фактів з біографії Робінзона Крузо здатний справити сильне враження, а тим більше — докладна розповідь. Виходець з пуританської буржуазної родини всупереч волі батька, який мріяв бачити сина юристом, пускається в море, потім стає купцем-мореплавцем, на ш;і роки потрапляє в неволю до маврів, з ризиком для життя тікає и рабства, чотири роки володіє цукровою плантацією в Бразилії, вирушає до Гвінеї по чорних рабів і, нарешті, внаслідок корабельної аварії в океані потрапляє на безлюдний острів, де живе двадцять вісім років, два місяці і дев'ятнадцять днів.

Розповідь у книзі ведеться від першої особи і спершу нагадує і спогади: «Я народився 1632 року в порядній сім'ї...» — такими словами відкривається роман, і мемуарна форма оповіді триває аж до того моменту в розвитку фабули, коли герої після корабельної аварії опиняється на безлюдному острові. Далі починається «Щоденник» Робінзона Крузо, який він веде, живучи на острові, а потім знову Йдуть спогади.

Вибір такої розповідної манери — мемуарної й щоденникової — був зумовлений не тільки особистим досвідом та літературно-стильовими уподобаннями белетриста. Ця манера якнайшвидше відповідала «новій історично-культурній добі з властивим для неї приматом раціоналістичного начала в мистецтві».

В житті Робінзона нічого не відбувається за помахом чарівної палички чи за волею божественних сил. Цілком реальні обставини зумовлюють його пригоди й поневіряння, аж поки він потрапляє на острів, а далі... Далі господарем його долі стає він сам і тільки він сам.

Робінзон на своєму острові начебто повторює основні стадії культурного розвитку людства, виступаючи в ролі мисливця, скотаря, землероба, але він — не людина первісних людських колективів, що пройшли через ці стадії, а справжній англієць XVIII ст., якого Дефо озброює знаряддями сучасної йому техніки і світоглядом англійської буржуазії епохи її переходу на стадію своєї дозрілості.

Робінзонові іноді здається, що він знайшов на острові справжню душевну гармонію, але певне критичне ставлення до суспільства, від якого він випадково відірвався, не заважає йому сумувати за ним. У Робінзона досить розвинуте почуття власника, і навіть екзотична, прекрасна природа острова приваблює його насамперед тому, що він відчуває себе її володарем. «Я спустився в цю чарівну долину і з якоюсь таємною втіхою... подумав, що все це моє: я цар і господар цієї землі; мої права на неї безперечні, і, коли б я міг перемістити її, вона стала б такою ж безумовною власністю мого роду, як маєток англійського лорда».

В передбачливому і практичному Робінзоні ми бачимо і простодушного філософа. «Непотрібний мотлох!'— говорить Робінзон, коли побачив гроші, що залишилися в каюті затонулого корабля. — Навіщо ти мені тепер? Ти й того не вартий, щоб підняти тебе з землі. Всю цю купу золота я ладен віддати за будь-який із цих ножів. Мені нема що з того робити; тож залишайся там, де лежиш, і йди на дно морське, як створіння, чиє життя не варто рятувати!» Однак, трохи поміркувавши, він вирішив узяти гроші з собою...

Розповідаючи про двадцять вісім років, які провів Робінзон ні острові, Дефо вперше в літературі розгорнув тему праці. Саме праця допомогла Робінзонові залишитися людиною. Залишившись наодинці з природою, герой Дефо завзято працює над виготовленням предметів домашнього вжитку. Тут розповідається, як він будував свою першу будівлю, обставляв своє житло, приручав диких кіз, обробляв поле, ліпив горщики, пік хліб, будував човни і багато ще дечого, ще і потрібне було для життя на безлюдному острові.

Привертаючи увагу читача до внутрішнього світу свого героя, Дефо наділяє його й прикметами ранньопросвітницької свідомості. Справді, живучи на острові, Робінзон мобілізує все своє знання про природу, вивчає не лише ремесла, а й закономірності кліматичних змін, перебіг пір року тощо. Чи не понад усе цінує він результати діяльності людського розуму. «... Тут маю зауважити, — ділиться Моїми роздумами Робінзон, — що розум є основа й джерело математики, а тому, визначаючи й виміряючи розумом речі і складаючи бобі про них правильні уявлення, кожен з часом може навчитися першого-ліпшого ремесла...»

Долаючи труднощі, які виникають на кожному кроці, Робінзон Поповнює свої знання про довколишній світ, глибоко усвідомлює значення праці в житті людини.

Хоч це може здатися й парадоксальним, але якраз самотнє життя вчить Робінзона цінувати людське спілкування, радощів якого він Пуп позбавлений багато років.

Правда, він не на жарт лякається, побачивши на шістнадцятому році самоти людський слід, а на двадцять третьому році — живих дикунів-людоїдів. Але водночас, як бачимо, він сумує за людиною-співрозмовником, людиною-другом. Цей сум певною мірою знаходить у його ставленні до П'ятниці: визволений дикун стає не тільки - нугою, а й учнем та другом Робінзона.

Взагалі моральний аспект життєвої історії Робінзона Крузо не менш важливий і цікавий, ніж економічний; більш того — обидва ці аспекти тісно взаємопов'язані, невіддільні один від одного. Духовне життя Крузо на острові, звичайно ж, аж ніяк не зводиться до молитов та читання Біблії — єдиної книжки, яка є в нього. Ясна річ, герой Дефо змальований як людина свого часу і звертання в думках до Всевишнього для нього цілком природне. Молитва для нього своєрідна діяльність — відпочинок від роботи. Сам Робінзон визнає, що довгий Час його думка «не знала Бога», що вперше він звернувся до Нього під час бурі, а вдруге — опинившись на острові. Цій другій молитві він дає дуже реалістичне тлумачення, характеризуючи свій екстаз як звичайну тваринну радість істоти, врятованої він смерті.

Важливо відзначити, що в жорстокій боротьбі із стихіями Робінзон не втрачає поняття про совість, співчуття, людяність. Так, готуючись до оборони від можливого нападу дикунів, він, добре розміркувавши, доходить висновку, що дикуни — теж люди і що вони «не більші вбивці ніж ті християни, які вбивають полонених на війні або — як іще і це буває — нищать мечем цілі армії, нічого не милуючи, навіть тих, хто склав зброю і здався».

І варто зауважити, що Дефо як автор роману «Робінзон Крузо» має зв'язок з просвітницьким «романом виховання». Образ Робінзона

Крузо значно змінюється протягом його історії. Легковажний і примхливий хлопець, яким він є на початку роману, стає під впливом життєвих обставин мудрою і серйозною людиною.

Саме «роман виховання» цінив в «Робінзоні Крузо» Жан-Жак Руссо, який називав книгу Дефо вдалим трактатом про природне виховання.

У кінці твору приховане живе й алегоричне начало. Історія Робін зона Крузо з усіма її перипетіями може бути сприйнята як розгорнута, обросла багатьма подробицями притча про Людину, про її зіткнення з природою, про її боротьбу за життя, про фізичну, інтелектуальну й моральну стійкість.

Вибраний прозаїком метод сухої мемуарно-щоденникової розповіді виявився напрочуд вдалою формою для втілення сміливого художнього домислу. Як з'ясували пізніші коментатори, романіст міг допускати дрібні неточності в географії й зоографії, але в головному — в зображенні реального характеру людини, що потрапили у виняткові обставини, — він досягнув максимальної художньої переконливості. Його настанову на життєвий оптимізм витримано від початку до кінця твору з необмеженою послідовністю.

Справді нечуваний успіх першого роману надихнув Дефо на продовження історії Крузо. В серпні того ж 1719 року вийшли в світ «Подальші пригоди Робінзона Крузо», а через рік — «Серйозні роздуми Робінзона Крузо протягом його життя та дивовижних пригод». Обом продовженням, особливо останньому, не судилося довге життя. А тим часом перша книга, яка давно вже стала класикою, й далі завойовує уми та серця численних читачів у всьому світі.


загрузка...
загрузка...