загрузка...

Романтизм у Німеччині

У Франції відбувалися події Великої революції, а патріархальні німці дивилися і осмислювали історичні події. В 1798 р. в Єнському університеті виникає гурток інтелектуалів (А. В. і Ф. Шлегелі, Новаліс, И. Г. Фіхте, Ф. В. Шеллінг, Ф. Шлейермахер, Л. Тік), який проіснував лише до 1801 р., але встиг за цей час розробити філософсько-естетичну теорію романтизму.

Єнцям була притаманна утопія естетичного перетворення світу, ідеал пової універсальної культури, в якій зливаються мистецтво, філософія, наука і релігія, ідея загального символізму, романтичної іронії і т. д.

Орган Енських романтиків — журнал «Атенеум» (1798-1800) — став центром дослідів творців нового мистецтва. Публікації в ньому виходили головним чином у незрозумілому для прихильників раціоналістичної форми жанрі фрагмента, який виступив синтезом науки і мистецтва, формою, що долає усе догматичне, застигле, кінцеве.

«Істинний поет не просто знає, він відає: він є всесвітом у малому підбитті», — стверджував Новаліс. Так відкрилася тема, яка є програмною не тільки для німецького, а й для європейського романтизму — тема художника, протилежного звичайному середовищу, яке осмислюється як ворог справжнього мистецтва.

«Поет осягає природу краще, ніж це робить розум вченого», — стверджував він.

Наступне покоління романтиків з'являється у Гейдельберзі. Викладачі цього університету А, фон Арнім і К. Брентано із 1805 до ІК08 р. публікують збірку «Чарівна сопілка хлопчика», яка викличе великий резонанс в країні. Світова спільнота, та й самі німці, вперше побачили й оцінили чарівність народних балад про доктора Фауста, про щуролова з Гамельну та ін.

Деякі з поезій, які увійшли до збірки, були авторськими, окремі створені за мотивами народних легенд. Наприклад, баладу «Лоре Лей» (1802) створив Брентано, і все одно — Гейне міг з повним правом сказати, що в цих баладах «б'ється серце німецького народу». Іще більш широкий відгук отримали «Дитячі й сімейні казки» (1812-Ж22) братів Грімм. Якоб й Вільгельм Грімм провели величезну роботу зі збирання та публікації суто народних казок, намагаючись зберегти особливості мовлення, колорит народного оповідання. Для позиції гейдельберзьких романтиків (Л. А. фон Арнім, К. Брентано, брати Грімм, Й. фон Ейхендорф) характерний традиціоналізм, звернення до національної старовини, фольклору. Вони створили наукові основи сучасної фольклористики та діалектології, виснували міфологічну школу в літературознавстві, яка в свою чергу насунула проблему народності мистецтва.

Німецький романтизм є взагалі надзвичайно багатим і значущим явищем. Йозеф фон Ейхендорф, Людвіг Уланд, Адельберт Шаміссо, Вільгельм Мюллер залишили глибокий відбиток у світовій літературі.

Але цілою епохою у німецькій і світовій поезії є творчість Генріха Гейне. До своєї «Книги пісень» (1827) поет включив поетичні цикли, які він публікував із 1821 р. — «Страждання юнака», «Ліричне інтермецо», «Повернення на батьківщину», «Північне море».


загрузка...

загрузка...