загрузка...
Loading...

Генріх Гейне

(1797-1856)

Життя і творчість

Довга суперечка про рік народження Генріха Гейне усе ще не розв'язана. Він сам, особливо наприкінці свого життя, наполегливо і неодноразово заявляв, що народився 13 грудня 1799 року, але це твердження викликає законні сумніви. Імовірно, що він з'явився на світ двома роками раніше.

Він був старший син у єврейській родині скромного достатку. Його батько працював провіантмейстером у ганноверській армії, потім оселився в Дюссельдорфі і одружився з дочкою лікаря. Він був добродушним, скромним і інтелектуально недалеким чоловіком. Мати була більш освіченою. Свого старшого сина вона хотіла бачити практичною людиною. На його покликання поета вона дивилася з великою недовірою.

Про своє дитинство Гейне багаторазово висловлювався сам у «Шляхових картинах» і в «Мемуарах». Він змішує в них поезію із правдою, так що основний тон цих зображень подібний до істини, але подробиці не можна вважати достовірними без більш пильного дослідження. Єврейське походження зробилося для Гейне щастям і нещастям його життя. Воно позбавило його життя впевненості, й молодому Гейне, що закінчив Дюссельдорфський ліцей, були закриті усі шляхи до чиновницької кар'єри.

Кілька місяців по тому Гейне повернувся в Дюссельдорф, на невдоволення батьків, що бажали бачити сина комерсантом, але надія батьків зазнала фіаско. Мануфактурна торгівля «Гаррі Гейне і компанія» була ліквідована влітку 1819 року, і цим закінчилася назавжди комерційна кар'єра Гейне.

На початку 1800-х pp. вся Прирейнська область була зайнята військами Наполеона. Французькі солдати зупинилися на постій в будинку батьків Гейне. Гаррі (таким було справжнє ім'я поета) подружився з юним солдатом, який «відбивав на своєму барабані ритми революції», як пізніше згадував поет. Наполеон для Гейне був втіленням ідеалів Французької буржуазної революції. Крім романтичних спогадів дитинства, звеличення французького імператора мало й практичне підґрунтя. Наполеон скасував в окупованих областях Німеччини соціальну нерівність між німцями та євреями, заохочував підприємницьку діяльність.

Після поразки Наполеона в Прирейнській області було поновлено кріпосницькі порядки, а рідне місто Гейне відійшло до Пруссії, відомої національною нетерпимістю. Це мало фатальні наслідки для долі поета.

Перші поетичні спроби Гейне були у дусі романтизму. Він почав «Сновидіннями». За змістом і формою вони наскрізь романтичні і присвячені, якщо не усі без винятку, то здебільше Зефхен, прекрасній дочці ката, про яку Гейне розповідає у своїх мемуарах.

У 22 роки Гейне став студентом. За тодішні ми правилами можна було навчатися в кількох університетах відразу. Наукове життя за блискучого, але короткого правління Наполеона відзначалося розмаїттям нових ідей і теорій. У Бонні Гейне захоплено слухав, як професор Август Шлегель аналізував давньогерманську «Пісню про Нібелунгів».

Восени 1820 р. він залишив Бонн, щоб переїхати до Геттінгена, в університет, який колись знав кращі часи. У Геттінгені Гейне заглибився у вивчення німецької історії. Однак його перебування тут продовжувалося кілька місяців, тому що вже в січні 1821 р. він був виключений на півроку за дуель. За два тижні він перебрався в Берлінський університет, де пробув до травня 1823 p., тобто трохи більше двох років, які зіграли значну роль у його житті.

У Берліні він слухав лекції знаменитого філософа Гегеля, став палким шанувальником творчості Байрона та Гете. Про відвідини веймарського патріарха Гейне розповідав сам. Відомий поет прийняв його холодно, дізнавшись про те, що юний початківець «також» пише твір про Фауста!

У той час Гейне був уже автором кількох поетичних циклів та двох трагедій. Родичі з недовірою стежили за його першими успіхами. «Якби цей шалапут чого-небудь навчився, йому не довелося б писати книжки», — виніс вирок дядько поета мільйонер Соломон.

Влітку 1823 р. Гейне запалився любов'ю до Терези Гейне, молодшої дочки дядька Соломона, але вона, скорившись волі батька, віддала перевагу солідному гамбургцю. Поки в Гейне тепліла ще надія, він не замислювався про еміграцію, та й багатий дядько не схвалював цих планів. Соломон оплатив ще один рік його занять на юридичному факультеті. У січні 1824 р. Гейне знову повернувся в університет, цього разу в Геттінгені, де він був застрахований від берлінських розваг. Він сумлінно вивчав підручники, але все-таки залишився, занадто поетом, щоб суха наука юриспруденції зовсім відвернула його від служіння музі. Він продовжував працювати над «Поверненням на батьківщину» і опублікував його навесні 1824 р.

Типовий романтик, Гейне обожнював історичне минуле своєї країни, досконало знав народну творчість та німецьку мову. Проте він завжди цурався націоналістичних ідей. Німецький націоналізм вилився в цей час у форму «французоїдства», тобто заперечення всього французького, що було особливо неприємно поетові. Незважаючи на серйозну шкоду, якої зазнала Німеччина під час французького нашестя, він рішуче відмовляється вбачати у французах ворогів німецького народу. З дитинства вихований на ідеях Просвітництва, він схилявся перед творчістю Вольтера, Дідро, Бомарше, Руссо. Наприкінці 1820-х років Гейне був уже автором «Книги пісень», яка уславила його ім'я, та чотирьох томів романтичної прози — «Дорожніх картин». Романтична щирість його віршів та прози забезпечила йому широку популярність у читачів і сердечну приязнь серед багатьох видатних сучасників, а ерудиція та розум — авторитет і повагу серед серйозних мислителів.

Молода Леся Українка зробила першу вдалу спробу втілити засобами української мови не тільки зміст, а й поетичну форму ліричних творів Гейне. Переклади 92 поезій з «Книги пісень», які належать її перу, малюють образ юного Гейне, побачений очима нашої поетеси. Леся Українка вловила не тільки романтичні настрої раннього Гейне, які привертали увагу її попередників. Вона тонко відтворює гейневський гумор, що виливається часом у примхливі образи:

Хороша в зірок мова.

Багата і ясна,

Та тільки невідома

Філологам вона!

Я ж тую мову знаю,

Мені вона своя,

Коханої обличчя

Граматика моя!

У перекладах Лесі Українки виразно відчуваються й краплі гей невської гіркоти, що прориваються крізь уявну ідилію і знищують її: Пустуючи так, немов діточок двоє, «Ховатись» ми здумаємо в лісі та в полі, — І так заховалися мудро обоє, Що потім уже не знайшлися ніколи. Проте життя поета на батьківщині, як і раніше, не влаштоване. Дядько Соломон матеріально підтримував племінника, видання творів давало прибуток. Але весь час Гейне почував себе національно ущемленим. Все це підштовхувало його до рішення залишити батьківщину.

Паризький період життя і творчості. Влітку 1830 р. Гейне відпочивав на Балтійському морі. Там його застала звістка про революцію у Франції. «Це були сонячні промені, загорнуті в газетний папір», — згадував поет.

10 серпня він записав, радіючи, у своєму щоденнику: «Зникло моє бажання спокою. Нині я знову знаю, що я хочу, чого від мене потрібно, що я повинен робити... Я син революції і знову хапаюся за невразливу зброю, над якою мати моя вимовила своє магічне благословення... Квітів, квітів! Я увінчаю свою голову на смертельну боротьбу. І також ліру, дайте мені ліру, щоб я проспівав бойову пісню... Слова, подібні до палаючих зірок, що падають з висоти, підпалюють палаци й освітлюють хатини... Слова, подібні блискучим метальним списам, що злітають до сьомого неба й уражають благочестивих лицемірів, що пробралися туди, у святе святих. Я весь — радість і спів, я весь — меч і полум'я».

Того ж літа в кількох німецьких містах прокотилася хвиля єврейських погромів. У травні 1831 р. Гейне залишив Німеччину і переїхав до Парижа.

Розвиток революції розчарував поета. Трон, який ще недавно належав великому Наполеону, нині посів нікчемний, обмежений Луї Філіп — ставленик фінансової буржуазії. В країні розпочалася скажена гонитва за грішми. Довкола всі були зайняті тим, що наживали і збільшували статки. Виникло багато політичних партій та угруповань, емігранти різного політичного забарвлення намагалися перетягнути поета на свій бік.

Пристрасний поборник справедливості та тонкий шанувальник мистецтва, Гейне почувається розчарованим. Подібно до Байрона, він втрачає інтерес до політики. Натомість шириться коло його друзів-митців. Тісні дружні взаємини підтримували з Гейне письменники Бальзак, Жорж Санд, Беранже, Дюма, Андерсен, Гюго, композитори Шопен, Ліст, Берліоз, художники, актори, співаки... Його вірші перекладаються французькою мовою і широко друкуються у Франції. Незабаром він стає таким же знаменитим у Франції, як і в себе на батьківщині.

У грудні 1835 р. німецький сейм заборонив усі твори «Молодої Німеччини», літературної школи, до якої зараховувався в першу чергу Генріх Гейне.

Незважаючи на це, Гейне відчував себе зобов'язаним ознайомити французів з культурою і літературою своєї батьківщини. В той час Німеччина сприймалася європейцями як країна з провінційними звичками та невиразною культурою, що не піднімалася вище за наслідування чужоземних зразків. У своїх працях Гейне відстоює глибокий та самобутній характер її мистецтва, філософії, літератури («До історії релігії і філософії в Німеччині», «Романтична школа»). Він малює яскраві портрети Лютера, Канта, Лессінга, Гете, Шіллера, Гофмана. Поетична творчість у цей час відходить для нього на другий план. Тим часом пристрасні виступи Гейне на захист німецької культури, витримані в дусі просвітницького вільнодумства, викриття буржуазного ладу й монархії, дедалі більше налаштовували проти нього офіційну владу в Німеччині. Нові книжки поета потрапляють під заборону. В1844 р. побачила світ його друга поетична збірка «Нові поезії». До неї увійшли, крім любовної лірики першого французького десятиліття, політично забарвлені «Сучасні вірші». Одна з кращих поезій цього розділу — «Сілезькі ткачі». Цим віршем Гейне відгукнувся на повстання ткачів, що охопило кілька міст Німеччини у 1844 р. Автор висловив глибоке співчуття людям, доведеним до відчаю злиденним існуванням:

Прокляття князям, королям і вельможам:

Що ласки від них дочекатись не можемо.

Король в нас загарбав останній п'ятак,

А потім звелів пострілять, як собак, —

Тчемо ми, тчемо ми!

Прокляття отчизні, де гнуться раби,

Отчизні насильства, країні ганьби,

Де хутко гниють, опадають квітки,

Де сморід і гниль, де ростуть черв'яки —

Тчемо ми, тчемо ми!

Наш човник літає, верстат стугонить,

Тчемо ми щоночі, щодня і щомить —

Німеччині смертний покров ми тчемо,

Трикратне прокляття в нього ввітчемо —

Тчемо ми, тчемо ми!

(Переклад В. Кобилянського)

Гейне тужив за батьківщиною і сподівався повернутися до Німеччини. Жандарми у Франції, які не випускали його з поля зору, постійно повідомляли про це в донесеннях до Німеччини.

У 1843 р. поет одержав дозвіл приїхати на короткий час у Гамбург до родичів. Зрозуміло, що шлях через Пруссію був для нього закритий, тому довелося їхати довгим шляхом за досить химерним маршрутом, а потім так само повертатися до Франції. В результаті виникла блискуча сатирична поема «Німеччина. Зимова казка». Кожний її розділ присвячений зупинці в якому-небудь місті. У новому творі поет висміяв убозтво німецького життя, яке болісно вразило його після ІЗ років вимушеної відсутності. Поема відразу ж була заборонена в багатьох німецьких державах.

У 1845р. здоров'я Гейне різко погіршилося, почався прогресивний параліч. Поет поступово втрачав здатність говорити, а далі й ходити. Берлінські лікарі були згодні зробити йому складну операцію, проте прусський уряд заявив, що Гейне буде заарештований, як тільки з'явиться на території Пруссії. Гідною подиву видається працездатність поета протягом цих важких років. Ледь чутно, пошепки (губи та язик вже його не слухалися) диктував Гейне свою прозу, пронизану язичницькою повнотою почуттів, іскристими веселощами та іронією, — «Богиня Діана», «Фауст», «Боги у вигнанні». Він звертається до нового поетичного жанру і створює знамениті «Романсеро» — короткі, в дусі балад, та довші, в стилі поем, поезії. Подумки він мандрує в них на Схід («Азр»), в античну чи біблійну старовину («Бог Аполлон», «Цар Давид»); його приваблюють лицарські часи («Рюдель та Мелісанда»), німецька чи англійська історія («Валькірії», «Король Річард»). Його новим творам властиві дотепність та раблезіанська закоханість у життя, ніжний ліризм і мрійливість:

Присмерком щодня приходить

Чарівна дочка султана

До ясного водограю,

Де вода дзюрчить, хлюпоче.

Дивиться щодня на неї

Юний раб над водограєм,

Де вода дзюрчить, хлюпоче,

Дивиться щодня — й марніє.

До раба дочка султана,

Усміхаючись, підходить.

«Як твоє ім'я, — питає, —

Звідки ти й якого роду?»

І говорить раб: «Я звуся

Мохамед з країни Йемен,

А походжу з роду Азрів,

Що вмирають, покохавши».

(«Азр». Переклад Л. Первомайського)

1848 року у Франції та Німеччині спалахнула революція. Гейне став очевидцем барикадних боїв у Парижі. Але ця революція не викликала в нього душевного піднесення.

47 лютого 1856 р. Гейне помер. Похорон відбувся на кладовищі Монмартр, згідно із заповітом — без релігійних обрядів і промов. За труною йшли друзі поета — письменники, журналісти.

«Це один з найвидатніших людей Німеччини», — сказав про Гейне Ференц Ліст.

«Книга пісень» (1827)

Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали цілу збірку — «Книгу пісень» (1827). Ця поетична збірка принесла йому визнання у Німеччині, а згодом і в усьому світі. За життя автора вона видавалась 13 разів; багато віршів були покладені на музику Р. Шуманом, Ф. Шубертом, Й. Брамсом, П. Чайковським, Р. Штраусом, Е, Грі-гом та ін. Історія переживань ліричного героя образно передає світосприйняття молодого поета, котрий перебуває у глибокому розладі з навколишнім середовищем.

Зміст перших циклів «Книги пісень» не вичерпується нещасною любов'ю поета до багатої гамбурзької родички. Тема нерозділеної любові у «Книзі пісень» слугує лише поетичним вираженням трагічної самотності героя у світі. Ці настрої посилює романтичний образ самотньої сосни, відомий читачеві за знаменитим перекладом М. Лермонтова.

Його поезія стала вищим досягненням німецького романтизму. Гейне відкидав застарілі поетичні умовності, говорячи про свої почуття без риторики й поетики, а іноді дозволяв собі навіть іронізувати над пристрастю своїх почуттів. Простота, природність, імпровізаційність його поезії підкорили тодішнього читача. Гейне сприяв «спрощенню» лірики, з космічних висот і неозорої далечіні він переніс поезію у бюргерську вітальню, але через це вона не перестала бути щирою і значною. Без любові немає щастя, без щастя неможливе життя — це кредо ліричного героя «Книги пісень» Гейне.

Назвою «Книги пісень» Гейне визначив жанр і традицію своєї лірики: поет у першій своїй книзі наслідував традиції німецького фольклору. Він узяв деякі теми й мотиви з усної народної творчості, форма багатьох його віршів близька до пісні. Подібно до німецької пісні вірші Гейне часто схожі на ліричний монолог, а явища природи й почуття героя утворюють паралель. Жанрова своєрідність пісні зумовила вільну і поетичну форму, чим автор і керується. Разом з тим до «Книги пісень» увійшло багато віршів, котрі були написані у строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу. Молодий Гейне намагався використати свій поетичний хист у різних жанрах, котрі варіювали зміни настрою ліричного героя.

Взагалі «Книгу пісень» присвячено невдалому коханню до кузини Амалії, дочки значного гамбургського банкіра, в домі якого вимушений був жити юний Гейне. Звідси й назва збірки, яку поет запозичив в Петрарки («Канцоньєре» в перекладі означає «Книга пісень») і тим самим приєднався до багатовікової традиції оспівування недосяжної Мадонни. Правда, Мадонна Гейне нагадує ренесансні взірці доволі віддалено. Поет не заперечує — він закохався у досить обмежену і звичайну дівчину, але інших немає.

«Книга пісень» давно вже набула значення не тільки німецького, а й світового шедевру, вона підбиває підсумок під розвитком німецького романтизму.

«Книга пісень» складається з чотирьох розділів.

Перший розділ — «Юнацькі страждання» — є найбільш романтичним. Перед нами — переживання і муки нерозділеної любові. Ліричний герой впадає у відчай. Він сприймає свою трагедію як найбільшу в світі. Життя і смерть борються в його свідомості.

Другий розділ — «Ліричне інтермецо» — зображує страждання як одвічну, але завжди нову історію. Тому це примиряє страждальця я життям, тугу змінює світла печаль. До цього циклу належать вірші про сосну, пальму, відомі нам у перекладі М. Ю. Лермонтова, хоча у віршах Гейне «сосна» — чоловічого роду, а «пальма» — жіночого роду, і тематика має глибшу любовну спрямованість.

У третьому розділі — «Повернення на батьківщину» — любовні страждання юності вже сприймаються на часовій відстані, наводячи на думку переосмислення всього, що сталося. Гейне використовує мотив мандрів, де розчарований ліричний герой полишає рідні місця і тепер, повернувшись, дивиться на все просвітленим поглядом. Юнацькі страждання тепер дорогі для нього лише як спогади. До цього циклу входить знаменитий вірш, присвячений рейнській красуні Лорелеї. Це давня народна легенда про загиблу нещасну красуню, котра випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто плине Рейном поблизу високої скелі, що призводить до трагедії. Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним, і його вірш, став народною піснею. Лорелея втілює згубну силу любові, котрою вона наділена не зі своєї волі, адже любов — це складне, загадкове почуття, котре дуже важко збагнути.

В останньому розділі — «Північному морі» — домінуючим стає аналітичне начало. Ліричний герой, котрий пережив розчарування, втрати, прагне тепер жити одним життям з природою, відчути себе малою, але необхідною часткою Всесвіту. Йому здаються тепер марнотою пусті хвилювання, він позбувся романтичних мрій та ілюзій. (символічним у цьому плані є вірш «Корабельна аварія», котрий переклав Ф. І. Тютчев.

У1826-1831 роках Гейне пише «Дорожні картини» — серію художніх нарисів, у котрих на перший план виходить особистість автора, це пристрасний, допитливий спостерігач, який піддає критиці сучасну йому дійсність.

Генріх Гейне в українських перекладах

Українські поети неодноразово звертались до творчості Гейне її метою перекладу його творів українською мовою.

Перший переклад із Гейне з'явився в нас 1853 року, ще за життя поета.

Протягом другої половини XIX та перших двох десятиріч XX століття не було жодного значного українського поета, який не звертався б до лірики Гейне. Більш того — її перекладали не тільки поети Михайло Старицький, Юрій Федькович, Пантелеймон Куліш, Павло Грабовський, Михайло Вороний, Борис Грінченко, Агатангел Кримський та нині, а й такі майстри української прози, як Панас Мирний, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський. Важливою віхою в історії перекладів Гейне українською мовою став майже одночасний вихід у Львові в 1892 році збірок перекладів Л. Українки та І. Франка.

У збірці «Книга пісень» Лесі Українці належить переклад 92 віршів Гейне. Якщо чимало перекладів того часу нині уже застаріли, то Леся Українка, тоді поетеса-початківець, зуміла, не пориваючи з усталеною традицією, створити переклади високої поетичної вартості, що зберігають її й сьогодні.

На значно вищий рівень підноситься майстерність українських перекладачів Гейне після Великої Вітчизняної війни, оскільки в цю роботу активно включаються Павло Тичина, Андрій Малишко, Сава Голованівський, Оттілія Словенко. У цей час Максим Рильський перекладає сонети Гейне, Микола Бажан — чіткі строфи «Диспуту», Володимир Сосюра — мініатюри «Нової весни», а Леонід Первомайський — лірику й сатиру.

Після війни в Україні виходять «Вибрані поезії» (1955), «Вибрані твори» в двох томах (1956), «Вибрані твори» в чотирьох томах (1972-1974) та «Твори» (1974). Найповніше спадщину Гейне представлено в чотиритомному виданні за редакцією Л. Первомайського та О. Дейча, де крім поетичних, опубліковано чимало прозових творів, які українською мовою ще не перекладалися.


загрузка...

загрузка...