загрузка...
Loading...

Йоганн Крістоф Фрідріх Шіллер

(1759-1805)

Життя і творчість

Йоганн Крістоф Фрідріх Шіллер, німецький поет, драматург, теоретик мистецтва, історик, визначний представник Просвітництва в Німеччині, один із основоположників німецької літератури нового часу, народився 10 листопада 1759 р. в містечку Марбаха (Веймар). Майбутній поет виховувався в релігійній атмосфері, що позначилося на його ранніх віршах. Після навчання в протестантській школі та занять із протестантським пастором Шіллер у 1773 році за настановою герцога Вюртемберзького, чиїм підданцем був його батько, вступив до військової академії й почав вивчати право, хоча з дитинства мріяв стати священиком. Із 1775 року він, покинувши юриспруденцію, взявся за вивчення медицини. Закінчивши курс у 1780 році, він отримав у Штутгарті місце полкового лікаря.

У 1781 році Шіллер завершив і опублікував драму «Розбійники». На початку наступного року її було поставлено в Мангеймі. У1782 році через конфлікт із герцогом Шіллер виїхав із Вюртемберзького герцогства. Наступного літа він уклав контракт на написання п'єс для постановки на мангеймській сцені. Дві драми, над якими Шіллер працював іще до втечі зі Штутгарта, — «Змова Фієско у Генуї» та «Підступність і кохання», — були поставлені в мангеймському театрі, причому остання мала великий успіх.

У1785 р. Шіллер написав один зі своїх найвідоміших поетичних творів — «Оду радості». У 1785-1787 роках письменник гостював у одного зі своїх шанувальників у Лейпцігу та Дрездені. Згодом він оселився у Веймарі. В 1789 р. Шіллер став професором всесвітньої історії в Єнському університеті. Невеликої платні не вистачало письменникові на прожиття, але принц фон Шлезвіг -Тольштейн-Зондербург-Августенбург і граф фон Шиммельман призначили йому стипендію.

У1785-1791 Шіллер випускав літературний журнал, що виходив під різними назвами.

У 1786 р. було опубліковано «Філософські листи», у 1787 р. — п'єсу «Дон Карлос», якою завершується перший період творчості Шіллера.

1788 року було написано вірш «Боги Греції». Цього ж року Шіллер познайомився з Гете, і відтоді поети стали близькими друзями. У 1792-1796 роках виходить низка філософських есе Шіллера, у яких помітно вплив філософії І. Канта.

У 1796 році написано драму «Валленштайн», якою починається другий етап драматургічної творчості письменника. Цього ж року Шіллер започаткував періодичне видання «Альманах муз», де було опубліковано багато його творів.

1797 р. у творчості Шіллера називають «баладним роком», тоді було створено балади «Кубок», «Рукавичка», «Перстень Полікрата» й «Івікові журавлі».

У1800 році було написано п'єсу «Марія Стюарт», а в 1801 — п'єсу «Орлеанська діва», в основу якої покладено історію Жанни Д’Арк. 1804 року була написана остання завершена п'єса «Вільгельм Телль», яку Шіллер задумав як «народну» драму. Помер Шіллер у Веймарі 9 травня 1805 року.

Драматургія

Драма Шіллера «Розбійники» — трагедія про дисгармонію в сучасному світі, про ворожнечу й ненависть у людських взаєминах. Дізнавшись про жорстокі злочини свого брата Франца, Карл Моор сприйняв їх як свідчення несправедливості всього світу і взяв на себе роль месника. Але форма його помсти — розбійництво — суперечила його високим намірам. «Розбійники» відкрили новий тип драми — ліричної, політично спрямованої, емоційної.

Особливого значення набула драма «Підступність і кохання» (1784), яку автор визначив як «міщанську трагедію» — популярний у просвітницькій літературі жанр. До цього персонажами трагедій були лише монархи та вельможі, а міщан дозволялося зображувати лише в трагедіях. Зацікавлення історичним минулим виявилося в драмі «Змова Фієско у Генуї» (1783).

Із 1791 року Шіллер виношував задум трагедії «Валленштайн» (1800), що зрештою утворила трилогію. За визначенням самого поета, темою його твору є трагічна доля Європи. Такого ж трагічного звучання набула драма «Марія Стюарт» (1801), сюжет якої взято з історії Англії XVI століття.

У своєму творі «Орлеанська діва» (1801) Шіллер зробив складнішим та ідеалізував образ французької народної героїні Жанни Д’Арк. Мотив боротьби між обов'язком та почуттям героїні став частиною конфлікту визначної та природної людини із упередженим світом.

«Вільгельм Телль»

Останню свою завершену п'єсу «Вільгельм Телль» (1804) автор задумав як народну драму. її народність полягає у спрямованості проти тиранії, у заклику до національного визволення, що актуально звучав на той час у Німеччині.

Дія п'єси відбувається в трьох «лісових кантонах» — Швіц, Урі й Унтервальден, які, об'єднавшись у 1291 p., склали основу Швейцарського Союзу в боротьбі проти австрійського панування Габсбургів. Прості люди страждають від свавілля намісників австрійського імператора. У драмі описується боротьба народу проти загарбників.

Створюючи образ Вільгельма Телля, автор використав швейцарську сагу про майстерного лучника. До цього образу зверталися поети й драматурги не лише в Німеччині, особливо посилилася цікавість до цього персонажа в роки Французької революції. У початкових епізодах драми Вільгельм Телль — людина мирна та спокійна, він охоче допомагає людям у біді, живе усамітнено з дружиною та сином Вальтером і не збирається ні з ким вступати в конфлікт. Однак честь не дозволяє йому стерпіти приниження. Ненависть до імперського намісника Геслера та прагнення помсти з'являються після того, йому загадали жорстоке випробування: за те, що він не вклонився герцогському капелюхові, Геслер змушує Телля збити стрілою яблуко на голові сина. Вистріл виявився вдалим, але після цього Телль вирішив убити намісника. Підстерігши Геслера в гірській ущелині, він вражає кривдника стрілою в серце, смерть Геслера підіймає народ на повстання за свободу Швейцарії.

У драмі змальовано образи не лише представників народу, а вельмож, які не підтримували владу австрійців і захищали своїх селян. Це місцевий барон Аттингаузен та його племінник Руденц.

Поезія

 

Одночасно з драматургією Шіллер присвячує себе поезії, у якій думка завжди переважає над почуттям. У своїх творах поет звертається до мистецтва античності та Ренесансу. У вірші «Боги Греції» (1788) відчувається спрямованість до античного епосу. Поет уславлює язичницькі божества давніх греків.

У баладі «Івікові журавлі» поет висловлює думку про невідворотність відплати за вчинене лихо. Якщо немає серед людей свідків учиненого, то сама природа карає, а злочинець неодмінно видає себе. Ніхто не має права піддавати життя героя тяжкому випробуванню, не можна Двічі спокушати долю — такий очевидний підсумок балади, що стала відомою в нас з перекладу Жуковського під назвою «Кубок». Правителя автор звинувачує в жорстокості, а безодня вод зображена як бурхлива стихія.

У баладі «Перстень Полікрата» розкривається ідея невідворотності, фатуму. Здається, фортуна міцно зрослася з усіма помислами царя Самосу, але що більшими стають Полікратові здобутки, то більше жахають вони його співрозмовника, який, почувши чергову радісну звістку, поспішає залишити палац щасливця.

Балада «Рукавичка»

У низці балад стрижнем сюжету стає випробування героя — перевірка його мужності, відваги. На перший погляд, таким твором є балада «Рукавичка». Але тут життям героя грають жартома: примхлива красуня Кунігунда не вагається, посилаючи вірного лицаря Делоржа на поталу хижим звірам. Сюжет цієї балади взято з книги Сенфуа, що описує справжній епізод, який стався при дворі короля Франциска І. Темою цієї балади є присоромлення жорстокої красуні. Крім епізоду з подвигом Делоржа, значну частину твору займає опис звіринця, де з найбільшою лаконічністю передано й атмосферу велелюдного натовпу глядачів, і велич лева, що так і дихає небезпекою.

Виходить лев;

Але не лунає рев:

Пустелі друг

Зором німим обводить круг

Арени —

І випростав з позіхом члени,

І гривою стряс густою,

І ліг самотою.

(Переклад М. Ореста)

Ситуація стає ще напруженішою, коли хоробрий лицар іде до диких тварин, аби підійняти рукавичку своєї дами. І тим більше несподіваним стає завершення балади.

Творчість Шіллера завершує літературу XVIII століття, його стиль пов'язаний із мистецтвом Просвітництва. У поезії філософська та політична думка поєднується з образністю, абстрактна лексика і підкреслено простою, розмірковування — з довершеною лаконічністю. Шіллер залишив кілька прозових творів; талант яскраво виявляється в його історичних працях. Однак справжнє покликання митця — це драматургія. Його творчий шлях — це шлях пошуку нового типу трагедії, що могла б утілити трагізм його часу.


загрузка...

загрузка...