загрузка...

Оноре де Бальзак

(1799-1850)

Життя і творчість

Оноре Бальзак увійшов до світової літератури як видатний письменник-реаліст. Бальзак був сином дрібного буржуа, внуком селянина, він не отримав того виховання й тієї освіти, яку дають своїм дітям дворяни (частка «де» була ним присвоєна).

Письменник ставив основною метою своєї творчості «відтворення рис грандіозного обличчя свого віку через зображення характер них його представників». Він створював соті, тисячі несхожих один на одного персонажі и, життя яких, на перший погляд, може здаватись хаотичним, дифузним рухом. Але увесь цей рух стихійно вкладається у певне русло, підкоряється певним законам. Бальзак інтуїтивно проник у суть соціальних процесів, через художній аналіз дійшов до синтезу, причому його вивчення законів розвитку суспільства ви явилось настільки глибоким, що спеціалісти (соціологи, економісти, юристи) визнають його першість над ними.

Оноре де Бальзак почав писати трохи пізніше за Стендаля. Слані передувала юридична кар'єра та робота журналіста. Бальзак навіть встиг відкрити власну друкарню, яка згодом прогоріла. Він взявся створювати романи заради заробітку. І дуже швидко здивував світ абсолютною зрілістю свого стилю. Романи «Останній шуан, або Бретань у 1800році» (1829) і «Сцени приватного життя» (1880) сподобалися читачам, хоча критика зустріла їх стримано. Після цих творів Бальзак вже більше не зростав як митець, а просто випускав у світ один твір ЗІ іншим, за два тижні створюючи черговий роман.

Однією із найсерйозніших пристрастей Бальзака, починаючи з дитячих років, була філософія. У шкільному віці він трохи не збожеволів, коли у католицькому пансіоні ознайомився зі старовинною монастирською бібліотекою. Він не почав серйозну письменницьку працю, поки не простудіював праці всіх більш-менш видатних філософів старих і нових часів. Тому і виникли «Філософські етюди» (1830-1837), які можна вважати не тільки художніми творами, а й досить серйозними філософськими працями. До «Філософських етюдів» належить і роман «Шагренева шкіра» (1830-1831), фантастичний і водночас глибоко реалістичний.

Бальзак любив повторювати: «Самим істориком повинно бути французьке суспільство. Мені залишається лише служити його секретарем.» Ці слова вказують на матеріал, на об'єкт вивчення творчості Бальзака, але замовчують засоби його обробки, які «секретарськими» назвати не можна. Бальзак, створюючи образи, спирався па те, що бачив у реальному житті (імена практично всіх героїв його творів можна знайти в газетах того часу), але на основі матеріалу життя він виводив певні закони, за якими існувало, та й, на жаль, існує суспільство. Він робив це не як вчений, а як художник. Тому такого значення набуває в його творчості прийом типізації (від, грецької typos — відбиток). Типовий образ має конкретне оформлення (зовнішність, характер, доля), але одночасно він втілює певну тенденцію, яка існує в суспільстві на певному історичному відрізку.

Бальзак створював типові образи по-різному. Він міг бути націленим тільки на типовість, як наприклад, у «Монографії про рантьє», а міг загострювати окремі риси характеру або створювати загострені ситуації, як, наприклад, у повістях «Євгенія Гранде» і «Гобсек». Ось наприклад опис типового рантьє: «Практично всі особини цієї породи мають на озброєнні тростину або табакерку... Подібно усім особинам роду «людина» (ссавці), він має сім клапанів на обличчі і, найпевніше, володіє повною кістковою системою... Його обличчя бліде і часто має форму цибулини, воно не має характерності, що і є його характерною ознакою». А от набитий зіпсованими консервами, ніколи не топлений камін в будинку мільйонера-Гобсека, безумовно, с рисою загостреною, але саме ця загостреність підкреслює типовість, викриває тенденцію, яка існує в реальності, граничним виразом якої і виступає Гобсек.

Влади грошей Бальзак боявся більше, ніж влади феодалів. На королівство він дивився, як на єдину сім'ю, у якій король є батьком і де існує природний стан речей. Щодо правління банкірів, яке почалося після революції 1830 р., то тут Бальзак побачив серйозну и» грозу для всього живого на землі, тому що відчув залізну й холодну руку грошових інтересів. А владу грошей, яку він викривав постійно, Бальзак ототожнював із владою диявола і протиставляв її владі Бога, природному ходу речей.

Головним об'єктом вивчення у творчості Бальзака є найпотужніша сила сьогоднішнього часу — буржуа, ті самі «ангели грошей», які набули значення головної рушійної сили прогресу, Бальзак викриває їхні звичаї, детально й скрупульозно, як біолог, що досліджував звички певного виду тварин.

Збільшення капіталу стає майже інстинктом в характері Гранде перед смертю він «страшним рухом» хапає золотий хрест священики, який схилився над непритомною людиною.

Гобсек — «рицар грошей», головний герой однойменної повісті (1835) набуває значення єдиного бога, в якого вірить сучасний світ, Вираз «гроші правлять світом» яскраво реалізується у повісті. Миленька, непримітна, на перший погляд, людина, тримає в своїх руки х весь Париж. Гобсек карає й милує, хоча він є по-своєму справедливим може жорстоко покарати того, хто нехтує благочестям і через це влізає у борги (графиня де Ресто), а може і поставитися прихильно, як наприклад, до білошвейки на прізвисько Вогник.

Люди знищили старого Бога, який керував феодальним світом і призначав королів, і створили нового бога, Ідола Грошей, від імені якого правлять світом Гобсек, Гранде і видатний злочинець, «Наполеон каторги», Жак Коллен (він же — Вотрен, він же — іспанський абат Карлос Еррера). Жак Коллен під різними іменами діє в романа «Батько Горіо» (1834-1835), «Втрачені ілюзії» (1837-1843), «Блиск і злидні куртизанок (1838-1847), у п'єсі «Вотрен». Коллен — характер титанічний. Його нібито вирізьблено із суцільної брили. І результати його діяльності теж є титанічними: він знищує навкруги себе всі прояви моральності і перетворює душі людей на пустелі

Відносини між людьми у Бальзака переважно визначаються грошима, але не тільки вони цікавили автора.

Думка про створення єдиної системи творів, яка могла б реалізувати прагнення письменника змалювати широку панораму життя Франції XIX ст. виникла у Бальзака в 1833 р. Так розпочалася «Людська комедія» з персонажами, що переходили з роману в роман «Людська комедія» узагальнює всю творчу діяльність Бальзака. Це багатотомне видання включає 93 романи, в яких діють 2000 персонажів. Романи «Людської комедії» автор групував за трьома розділам И «Етюди про звичаї», «Фізіологічні етюди» і «Аналітичні етюди».

«Етюди про звичаї», в свою чергу, розділяються на «Сцени при ватного життя», «Сцени провінційного життя», «Сцени політичного життя», «Сцени воєнного життя», «Сцени сільського жити-таким чином, перед нами постає величезна панорама усієї Франті часів первісного накопичення капіталу. Ми бачимо величезний живий організм, який постійно рухається. Відчуття постійного руху і єдності, синтетичності картини виникає завдяки персонажам, що повертаються («наскрізні персонажі»). Наприклад, Люсьєн Шардон вперше зустрічається у «Втрачених ілюзіях», де намагається підкорити Париж, а у «Блиску і злиднях куртизанок» Люсьєн Шардон, уже підкорений Парижем і перетворив на покірливе знаряддя диявольського честолюбства абата Вотрена (ще один наскрізний персонаж).

Максим де Трай, родина де Ресто постійно з'являються на сторінках різних творів, і у читача виникає враження про відсутність крапок у кінці окремих романів. Це не просто зібрання творів, а панорама життя. «Людська комедія» — яскравий приклад саморозвитку твору мистецтва, який ніколи не зменшує величі твору, а навпаки — надає йому сили, що йде від Природи. Саме такою могутньою, набагато перевищуючою особистість автора, і є геніальна творчість Бальзака.

«Гобсек»

Повість «Гобсек» входить до складу першого розділу «Людської комедії» («Етюди про звичаї»), у якому Бальзак створив галерею найтиповіших образів своїх сучасників різного соціального статусу та різних професій.

Повісті «Гобсек», як і всім творам великого романіста, властива багатоплановість. Це дає можливість письменникові в межах невеликого твору якнайширше і якнайглибше охопити зображувану дійсність, показати прояви страхітливої влади грошей у різних верствах буржуазного світу. Цю потворну владу з винятковою силою і правдивістю розкрито у стосунках старого лихваря Гобсека та його численних жертв, що марно змагаються з ним, намагаються навіть кричати, щоб потім замовкнути, як нарешті вмовкає зарізана на кухні качка. Великий реаліст, Бальзак змальовує і світ, і людину В дії, в русі, в динаміці.

Ім'я центрального персонажа цього твору — лихваря Гобсека — стало загальним. Проте саме в його образі О. Бальзак не лише змалював типового лихваря, а яскраво відтворив особливий психологічний тип людини, що живе лише однією пристрастю — користолюбством у чистому вигляді. Гроші — ось єдина мета, єдина любов покликання Гобсека. В одному з Чернових варіантів повісті Гобсек був мало не взірцем доброти й сердечності. Але письменник зрозумів, що похмура буржуазна дійсність не знає доброчесних лихварів, і переробив твір. Характерно, що саме тоді, коли повість стала життєво правдивою, буржуазна критика зчинила галас, нібито Гобсек, що дійшов до маразму, — просто вигадка Бальзака. Але в тім і полягає рила великого реаліста, що, навіть змальовуючи виняткові явища, пін переконливо доводить: вони — неминучий наслідок законів буржуазного світу.

В образі Гобсека узагальнено риси приватновласницької психології, доведені до логічного завершення (хоча майже абсурдні з точки зору нормальної людини). Ось життєва філософія Гобсека: «Що може задовольнити наше «я», наше марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити наші примхи потрібен час, потрібні матеріальні можливості і зусилля. У золоті все це є у зародку, і воно насправді дає все». При цьому Гобсек не намагається скористатися згаданими ним можливостями золота, йому достатньо його мати. Не заради чогось іншого. Для Гобсека не існує жодних задоволень, крім усвідомлення наявності свого багатства.

Колись зухвалий, жорстокий корсар і работорговець Гобсек, ставши лихварем, перетворився на тихенького, зовні зовсім не примітного чоловічка, хоч насправді був таємним володарем буржуазного Парижа. Гобсек фанатично любить золото. «В золоті втілено всі людські сили... — каже він. —А життя? Хіба це не машина, яку приводять у рух гроші?.. Золото — ось духовна суть теперішнього суспільства». Гобсек знає весь Париж. Він пильно стежить за багатими родинами, щоб у критичний для них момент шулікою впасти на їхній статок.

Чи були у нього інші риси? Через яскравість головної риси, його життєвого надзавдання, їх майже непомітно. «Це була людина-автомат, яку щодня заводили», — пише про нього Бальзак.

Гобсек — цей ходячий вексель — людина неабиякого розуму. Він спритний, безстрашний і навіть здатний робити філософські узагальнення щодо природи суспільства, аналізувати його рушійні сили. Знає він і психологію людей. Щоб зробити висновок про всевладність золота і створити власну філософію, теж треба вміти мислити. Отже, він розумна людина, але його пристрасть виявляється сильнішою за розум. Влада золота, про яку він стільки торочив, робить своєю жертвою самого Гобсека, він сам собі створює пастку.

Усвідомивши силу грошей у суспільстві, де кипить невгасима «боротьба між бідними й багатіями», Гобсек дійшов висновку, що краще тиснути самому, ніж зазнавати утисків від інших, і, розв'язуючи зашморг мішка із золотом, відчуває себе справжнім володарем світу. Цей своєрідний філософ виростає в очах чесного адвоката Дервіля в романтизований символ влади золота. Але Бальзак-реаліст знімає з нього романтичний ореол, показуючи, що жадоба накопичення призводить до втрати здорового глузду.

Що може бути абсурднішим за смерть від голоду посеред незліченного багатства? Але попри абсурдність, смерть головного героя є логічною: Гобсека вбиває власна ж ідея про всевладність золота та його неперевершену самоцінність. Він настільки боявся втратити свій статок, що знищив його у фізичному розумінні: дорогі тканини, посуд, картини — все зіпсувалося, бо було зачинене в комірчині і цим багатством жодна людина не користувалася. Цей навмисний зовнішній абсурд — природне завершення подібного ставлення до життя.

Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення і власне процес збагачення людини. Ані Гобсеку, ані іншим золото не дає щастя. І хай образ Гобсека — граничний випадок, він свідчить, до чого призводить шлях користолюбства.

«Чи є у цієї людини Бог?» — риторично запитує інший герой твору — Дервіль. Так, є: це Мамона, інакше кажучи — гроші. Служінню цьому ідолові підпорядковане життя Гобсека.

Автор знайомить читача з життям багатьох інших персонажів, наділяючи кожного чіткою не тільки психологічною, але й соціальною характеристикою, тобто надаючи їм рис, притаманних цілим соціальним групам суспільства. У повісті розгорнуто галерею соціальних портретів: аристократи різного ґатунку — від респектабельної високородної родини Гранльє до великосвітського бандита Максима де Трая, лихварі Жигонне та Вербруст, що ладні, як і Гобсек, поживитися там, де пахне смаленим, нарешті люди з народу — працьовита гризетка Фанні Мальво і сам Дервіль, виходець із буржуазної дрібноти, що вчився на мідяки. Усі симпатії письменника на боці цих останніх, про що свідчить красномовне зіставлення: з одного боку — працьовита і чиста Фанні та її чоловік Дервіль — чесний трудівник, позбавлений дріб'язкових забобонів і фальшивого самолюбства, а з іншого — блискуча красуня, графиня Анастазі Ресто, яка розоряє свого чоловіка і дітей заради коханця — духовної потвори з ангельським обличчям.

Історія родини Ресто ілюструє жахливу силу грошей, що знищують родинні зв'язки і спонукають до злочинів: графиня, неначе злодійка, нишпорить у паперах померлого чоловіка, тіло якого ще не охололо. Звичаї родини Ресто типові для французького суспільства часів Реставрації.

Закономірності суспільного життя розкриваються у випадку Гобсека, який все ж таки є романтичним героєм, що живе однією пристрастю: характер і поведінка Гобсека міцно пов'язані з обставинами, — він лише з більшою мірою концентрації виражає типове явище часу.


загрузка...

загрузка...