загрузка...

Антон Павлович Чехов

(1860-1904)

Життя і творчість

Антон Павлович Чехов — видатний російський прозаїк і драматург. Він підняв на недосяжну висоту жанр оповідання-новели і скази і нове слово у драматургії.

А. П. Чехов народився 17 січня 1860 у м. Таганрозі. Його батьку належала невелика крамничка. Торгували в ній з 5 год. райку до 11-ї вечора. Павлу Ігоровичу допомагали сини. Батько був дуже обдарованим чоловіком: любив співати, грав на скрипці, малював. Але любов і ласку в сім'ї діти бачили лише з боку матері, доброї, лагідної жінки. Чехов говорив: «Талант у нас з боку батька, а душа з боку матері». Батько надав своїм синам освіту: учились в гімназії, займалися музикою, вивчали іноземні мови. Чехову було тринадцять років, коли він вперше потрапив до театру. З того часу почалося захоплення майбутнього письменника сценою.

У1876 р. батько Чехова збанкрутів і переїхав до Москви разом із сім'єю. Антон залишився в Таганрозі закінчувати гімназію. Усі ці роки йому доводилося тяжко працювати. Він мав не лише утримувати себе та платити за навчання, але й допомагати сім'ї, яка жила в Москві в страшенній бідності. Після закінчення гімназії Антон Павлович переїхав у Москву, де став студентом-медиком, а невдовзі і співробітником гумористичних журналів.

Це були важкі часи. Оповідання молодого Чехова почали з'являтися у журналах «Осколки», «Стрекоза». Перший збірник оповідань Антона Павловича Чехова «Сказки Мельпомены», що виходить у 1884 році і до якого ввійшли шість оповідань з життя людей театру, позитивно оцінений критикою.

Надзвичайно вдалим для Чехова видався 1884 рік. Закінчуючи університет, він уже був автором таких чудових творів, як «Хірургія», «Хамелеон», «Книга скарг», «Смерть чиновника», «Товстий і тонкий», які пізніше стануть програмними в його творчості. Усі вони постали з невеликих історій, анекдотів, смішних сценок і по суті перетворилися на сатиричне викриття сучасної Чехову дійсності. Його оповідання-новели — це епічні твори, у яких ставляться великі морально-психологічні проблеми. Чехов у своїх творах — майстер художньої деталі.

Після закінчення медичного факультету Московського університету в 1884 р. письменник разом із сім'єю переїжджають на літо в м. Воскресенськ недалеко від Москви, де він практикує, а згодом завідує лікарнею у Звенигороді. Медична практика, без сумніву, розширила й життєвий досвід письменника: адже до нього йшли люди не тільки з різними захворюваннями, але й з різними долями. Тому немає нічого дивного в тому, що в чеховських творах зустрічаються люди різних характерів і соціальних верств.

1886 рік став переломним у творчості Чехова. Випустивши у світ книгу «Строкаті оповідання», він немовби підбив підсумок зробленому, щоб перейти на новий, вищий щабель творчого розвитку.

Лікарі стають головними героями його творів, та й психологію своїх персонажів він описує з суто медицинською ретельністю. Це оповідання «Палата №6», «Випадок із практики», «Скучна історія», «Припадок».

Критики часто звинувачували Чехова в тому, що в своїх оповіданнях він зображує похмурий і сірий світ, у якому немає місця «живій людині», ніби цей світ бачиться очима хворого. Проте письменник за своєю вдачею був веселою і життєрадісною людиною. Він був прив'язаний до своєї сім'ї, любив сестру і братів.

Інші оповідання Чехова «Чорний монах», «Людина у футлярі», «Іонич», «Дама з собачкою» — також стали шедеврами, у яких ми бачимо глибокий аналіз дійсності, даний у викінчених художніх образах. Письменник відмовляється від моральної проповіді, глибоко досліджуючи натомість життєві явища.

До подорожі на Сахалін у пошуку літературних образів і людських доль Чехов готувався дуже ретельно. Читав книги з історії, етнографії, метрології. У серпні 1890 р. хворий на туберкульоз лікар і письменник ви рушив у далеку дорогу. Чехов прожив на Сахаліні 2 місяці. Займаючись громадською діяльністю, він не припиняв і літературної діяльності. Через хворобу йому довелося переїхати до Ялти. Антон Павлович купив собі ділянку землі. У листопаді 1898 р. почалося будівництво і посадка де рев. Страждаючи від тяжкої хвороби, Чехов все одно жваво цікавився всім, що відбувалося навколо. До Чехова завжди приїздили вчені, літератори, професори. У січні 1900 р. Антон Павлович отримав лист з повідомленням про те, що його обрали в почесні академіки, однак уже в 1902 р. Чехов відмовився від цього звання через те, що такс ж звання забрали у Горького, з яким він часто зустрічався в Ялті.

Великою радістю для письменника був приїзд Московського художнього театру до Криму на гастролі. Однією з перших постановок театру була п'єса Чехова «Чайка». Рукопис п'єси він надіслав у Петербург, в Олександрівський театр. Восени 1896 р. відбулася постановка п'єси, але вона виявилася невдалою. Лише через два роки 17 грудня 1898 р. в Художньому театрі відбувся перший спектаклі. «Чайка». Він пройшов з феноменальним успіхом. І сьогодні на сірому занавісі Московського художнього академічного театру глядачі можуть побачити зображення чайки, яка стала його емблемою.

Восени 1904 р. здоров'я письменника різко погіршилося. Лікарі наполягали на переїзді до курорта для легеневих хворих у Швейцарії. 2 липня 1904 р. Чехов помер.

Творчість Чехова тісно пов'язана з Україною. Навесні 1887 р. він подорожував по Донецькому краю. Літні місяці 1888 і 1889 pp. провів під Сумами, відвідав Гоголеві місця на Полтавщині і Харківщині. Люди і природа України зображені ним у повісті «Степ»; оповіданнях «Святий вночі», «Мрії», «Щастя», «Козак», «Людини у футлярі». Захоплювався «Кобзарем» Шевченка, знав і високо цінував творчість Котляревського, Карпенка-Карого, Кропивницького та ін. Листувався з Марією Заньковецькою. «Україна мила і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику, прекрасні пісні, сповнені чарівливих мелодій. Я люблю український народ, що дав світу такого титана, як Тарас Шевченко». Музеї Чехова відкрито в Сумах та Ялті.

«Людина у футлярі»

«Ні, більше так жити неможливо!»

Сільським вчителям і земським лікарям, що просто і скромно роблять свою справу, Чехов присвятив багато прекрасних сторінок.

Як тепло писав Чехов про вчителів, які різноманітні характери створені ним. Оповідання «Людина у футлярі», «Аґрус», «Про любов» об'єднують не тільки обличчя: вчитель гімназії Буркін і ветеринарний лікар Іван Іванович Чимша-Гімалайський, але й спільна глибока думка: якщо люди бояться нового, відгороджуються від оточуючого їх життя, всі сили витрачають на досягнення мети, важливої тільки для них, якщо їм далекі спільні інтереси й життя інших і нема бажання долати перешкоди, які виникають, вони морально помирають.

У оповіданні «Людина в футлярі», написаному в 1898 р., в якійсь мірі відбилася атмосфера гімназії, де вчився Чехов, а в Бєлікові товариші Антона Павловича впізнали вчителя латині, який доносив класним наглядачам на учнів, директору — на вчителів, попечителю навчального округу — на директора. Потрібно змінити життя. «Більше так жити неможливо — це основна думка оповідання «Людина в футлярі».

«Чайка»

Слава Чехова-драматурга розпочинається з п'єси «Чайка», яку він почав писати наприкінці 1895 p., а закінчив у червні 1896 р. Це була п'єса про долю митця і служіння мистецтву. Ніні Зарічній, актрисі за покликанням, випадають на долю важкі випробування. Живучи у розлуці з коханим чоловіком, що покинув її, і втративши дитину, вона все ж знайшла своє місце в житті: Ніна стала справжньою актрисою, своєю грою вона полонить серця глядачів. Вона говорить Треплєву: «Я вже справжня актриса, я граю з насолодою, з захопленням, п'янію на сцені...» Треплєв не задоволений традиційним мистецтвом і прагне створити драму яскраву, сильну та самобутню. Проте він не йде далі суб'єктивних мрій. Холодна риторика, абстрактність образів гублять його п'єсу. Пошуки Треплєвим нових форм не підкріплені пошуками нових ідей, не мають під собою світоглядних основ. Побачивши непотрібність свого мистецтва, Треплєв переконується у непотрібності свого життя. Не вбивши себе через нещасну любов, Треплєв покінчує з собою, зазнавши поразки в мистецтві.

Інший письменник у п'єсі — Тригорін виступає за правдиве, реалістичне мистецтво. Він висловлює багато правильних думок, проте його не надихає велика ідея, мета. Процес творчості для Тригоріна болючий. У Тригоріна багато доброго, бо ж не випадково його люблять і Ніна, і Аркадіна, з повагою ставиться і Маша, але він людина, у які іі поєднується горіння таланту із млявістю і байдужістю.

Якостями справжнього художника наділена Ніна Зарічна. В її уявленні служіння мистецтву — подвиг, воно вимагає всього життя. На такий подвиг здатна Ніна. Якщо цього немає, якщо талані не проявляється — людина гине, як Треплев. Чехов перевіряє своїх героїв на їх вірність почуттю, на їхню здатність підпорядковувати своє життя мистецтву.

Помітне місце в п'єсі займає образ Дорна. Це лікар, розумний, проникливий і людяний. Життя він прожив гідно. Це один з найкращих образів у лікаря Чехова у йому письменник передає глибокі роздум и про мистецтво, зокрема оцінки твору Треплева. Можна з певністю сказати, що це думки самого письменника.

Отже, провідний конфлікт п'єси — пошук життєвої мети і сенсу мистецтва в зіткненні з реаліями життя.

Особливості п'єси визначив сам Чехов: «Комедія, три жіночі рол і, шість чоловічих, чотири акти, пейзаж; багато розмов про літературу. Мало дії, п'ять пудів любові». Ослабленість сюжету («мало дії»), лірична наповненість, використання пейзажу з метою розкритті! філософського змісту і звукове оформлення, перехід дії у підтекстовий план — все було новим для театру. Важливим нововведенням Чехова було те, що побут і повсякденне життя героїв подані у ній в такій складності, суперечливості, що за зовнішньою малозначущістю читач і глядач відчувають великі думки.

Для означення цього глибинного життя, що протікало за зовні незначними подіями, видатний режисер Станіславський увів термін «підводна течія».

В історію російської літератури А. Чехов увійшов не тільки я К майстер слова, але й душі людської, він досліджував її тонкі сторони і намагався поділитися своїми спостереженнями з читачем. Він автор оповідань-новел і драм, які мають інтелектуально-філософський характер і велике значення в розвитку драматургії. Творчість Чехова привернула увагу як російських критиків і письменників, та И і зарубіжних. У його новаторстві в драматургії і пізній прозі Чехові ставили поруч з драматургом-новатором Г. Ібсеном. Бернард Шоу. послідовник Ібсена, зазначав: «В плеяді великих європейських драматургів, сучасників Ібсена, Чехов сіяє як зірка першої величини, навіть поряд з Толстим і Тургенєвим».


загрузка...

загрузка...