загрузка...

Михайло Булгаков

(1891-1940)

Життя і творчість

15 травня 1891 року в Києві, у родині вчителя духовної академії Афанасія Івановича Булгакова, який служив у київській цензурі, народився син Михайло. Мати, Варвара Михайлівна, була сильна, вольова жінка, на яку ліг весь тягар виховання дітей (крім Михайла, у родині було ще 6 дітей). У 1907 році помирає батько.

Михайло Булгаков здобув чудову освіту в Першій Олександрівський гімназії. У1909 році вступає на музичний факультет Київського університету. У 1913 році Михайло Булгаков одружується.

Перша світова війна змусила Булгакова піти працювати у польових шпиталях. У вересні 1916 року Булгакова відкликали з фронту і направили завідувати земською Нікольською сільською лікарнею. Враження від лікарської практики лягли в основу його першої книжки «Записки юного лікаря» (1925-1926 pp.).

У жовтні 1919 року він перебував у складі денікінських військ на посаді начальника медичної служби у Владикавказі.

У1921 році Булгаков переїздить до Москви, де працює секретарем літературного відділу Главполітпросвіти.

У середині 20 років Булгаков стає достатньо відомим. Його фельєтони регулярно публікували у пресі. У травні 1926 року у зв'язку із закриттям журналу «Росія», в якому він друкувався, у Булгакова було зроблено обшук. Були вилучені рукописи «Собачого серця» і щоденники. Лише через 3 роки йому все повернули.

У1929 році ситуація навколо Булгакова різко погіршується. Ранні повісті й оповідання Булгакова мали успіх у читачів, проте їх різко зустріла критика.

У тому ж, 1929 році, Булгаков починає працювати над першою редакцією роману «Майстер і Маргарита».

У жовтні 1936року Булгаков стає лібретистом і перекладачем Великого театру. З переходом у Великий театр поліпшилось матеріальне становище письменника. Відпала потреба думати про завтрашній день. Проте автор страждав від неможливості ставити свої п'єси. Він говорив: «За останні 7років написав 16 творів, і всі вони загинули. Наївно було б думати, що піде сімнадцята, вісімнадцята чи дев'ятнадцята». Михайло Булгаков володів не тільки сатиричним, але й рідкісним ліричним даром.

Пізніше Булгаков пише п'єсу про Пушкіна «Останні дні» (1935), у якій знову, як і в романі «Майстер і Маргарита», звертається до теми «митець і влада».

Київ у житті та творчості М. Булгакова.

«Киев у Булгакова не в изображении родного города,— не в названиях киевских реалий, вообще не в «теме», — он в самой структуре мышления писателя, в типологии его творчества. Его модель мира была киевоцентричной. Он, если можно так выразиться, мыслил Киевом», — пише Мирон Петровський у своїй книзі «Мастер и город. Киевские контексты Михаила Булгакова».

Присутність Києва в структурі мислення й типології творчості письменника справді може й не «задавати» наявність у тексті київських реалій. Тільки про які б міста не писав Михайло Панасович, усі вони — Москва, Єрусалим і навіть Париж — здаються двійниками Києва-граду, що випадково забрели до чужих земель. Так, у «Театральному романі» («Записках небіжчика») Максудову вказують на наявний у його романі київський пейзаж («зоряні ночі українські», «рокіт Дніпра», «запахи акації» і «сріблясті тополі»), але всього цього, як стверджує Максудов, у його романі зовсім немає. Тополь, акацій і зоряних українських ночей у Максудова в «Чорному снігу» справді немає, однак Київ і київська тема є. Тільки вона, як і в самого Булгакова, в іншому — у відчутті катастрофи, що насувається, в апокаліптичних мотивах, у заграві за вікнами і крові на снігу. І ця апокаліптика пов'язана з тим, що, як вважає Мирон Петровський, у всіх своїх текстах Булгаков розповідає про загибель міста — це одночасно й Київ, і Єрусалим, і Рим. Любителів прямолінійного патріотизму така багатошаровість і еклектичність булгаковського Києва може шокувати, особливо якщо поставити в цей ряд ще й Москву, але киянин Булгаков саме тому киянин повною мірою, що до всього ще й космополіт. І світ бачиться йому у вигляді величезного Міста, на який з усіх боків насувається хаос, що загрожує поглинути його. Пам'ятаєте, в «Майстер і Маргариті»: «Тьма, пришедшая со Средиземного моря, накрыла ненавидимый прокуратором город...»

«Майстер і Маргарита»

Протягом 1928-1940 pp. M. Булгаков працював над романом «Майстер і Маргарита», у якому розповів про те, що не можна було висловити вголос: про свободу, християнські заповіді, незалежність творчості, силу людського духу.

Булгаков, як і будь-яка освічена людина, бачив вади і помилки тогочасного устрою. Як письменник, він описав у своєму романі ці проблеми, майстерно вплітаючи їх в художню канву твору.

Роман починається з того, що Берліоз та його друг, поет Іван Бездомний, відпочивають у парку, і коли до них підходить Воланд, вони ставляться до нього недовірливо. Чому? Друзі вважають, що він шпигун, ворог для радянських людей, адже він іноземець. І хоча Берліозу, як освіченій людині, цікаво поспілкуватись з Воландом, він повинен грати під «дудку» радянської моралі і зважати на вимоги системи.

Слідкуючи далі за розмовою цих особистостей, ми бачимо ще один момент. Оскільки радянська влада заперечувала існування Бога, Берліоз і Бездомний намагаються переконати «іноземця», що Ісуса Христа не було, а історії про нього — звичайна вигадка. Читаючи ці рядки, ми розуміємо, що люди забули про Бога, про вічні цінності, а це неминуче веде до трагедії людської душі і долі.

Письменник також висміює бажання людей до легкої наживи. Це добре простежується в епізоді, де описується виступ Воланда з його почтом у вар'єте. Люди ловлять червінці, вважаючи їх справжніми. Жінки обмінюють свої сукні та черевики на новіші, красивіші. А в кінці сеансу це все виявляється оманою, і люди залишаються ні з чим.

Питання цензури також висвітлено у творі. Коли Майстер написав свій роман про Понтія Пілата, на нього так почали тиснути, і він змушений був зачаїтися і жити із страхом, що одного пізнього вечора може почути стукіт у двері чи вікно. Багато людей знали, що означає цей стукіт, але в ті часи про це не говорилось. Тільки Маргарита, яка вже не зважала на соціальні та політичні умовності, відверто сказала пізньому гостю, що попереднього пожильця заарештовано.

Письменнику сумно, що такі талановиті особистості, як Майстер, не можуть реалізувати свої творчі здібності, їхні твори не сприймаються належно. Та, навпаки, цінуються такі «митці», як і бездарний поет Іван Бездомний та його друзі, такі ж «митці» з «МАССОЛІТу», які понад усе хочуть заволодіти жаданим членським квитком, який дає багато привілеїв. Булгаков вважає, що мистецтво і культура не можуть бути на належному рівні за таких обставин. Він сподівається, що ситуація зміниться. На думку письменника, людина здатна і повинна зробити правильний вибір і зайняти відповідну позицію. Це ілюструється на прикладі Івана Бездомного: врешті він розуміє, що поет він ніякий і знаходить своє призначення у вивченні стародавньої історії.

Булгаков загострює увагу на особистості Понтія Пілата — людини, наділеної владою, силою, розумом. За маскою жорстокості, байдужості, відчуження ховається людина, здатна страждати й співчувати. Він розуміє, що засуджений до страти Ієшуа ні в чому не винний, та в нього не вистачає сили і мужності скасувати волю Синедріону та чисельного натовпу неосвічених жорстоких людей. Булгаков вважає, що людина ніколи не повинна зраджувати своїх принципів і робити неправильні вчинки за бажанням інших людей. Зрадивши самого себе, Понтій Пілат все життя шкодував про скоєне, ніс тягар у душі, набагато тяжчий за будь-який фізичний. Письменник порушує в романі також проблеми хабарництва, пияцтва, нечесності, неосвіченості, боягузтва, фальші почуттів.

Це цікаво!

Відомо шість редакцій роману. Спершу М. Булгаков хотів написати і «роман про диявола» — сатиричну фантасмагорію зі вставною новелою про ! Христа і Пілата. Варіанти назв роману були такі: «Чорний маг», «Копито інженера», «Жонглер з копитом», «Син В(...)», «Гастроль (Воланда)», «Інженер з копитом» тощо. У 1931-1932 pp. у роман увійшли образи майстра і Маргарити, а в 1937-1938 pp. з'явилася остаточна назва — «Майстер і Маргарита».

У творі порушуються найважливіші моральні й філософські проблеми: свобода і насильство, художник і влада, сенс буття людини, духовна сутність світу, кохання, призначення особистості та вибір її позиції. Показано духовну деградацію суспільства у культурно-історичному контексті, людини й усього світу. Цій головній темі підпорядковані інші: історія загибелі Ієшуа Га-Ноцрі, трагічна доля майстра і його роману, життя Івана Бездомного, пригоди Воланда з його почтом та ін. М. Булгаков болісно переживає, що світ утратив свою духовну сутність, люди забули про Бога, про вічні цінності. На його думку, протиставити будь-якому насильству можна лише одне — силу духу людини, її творчість, внутрішню свободу. Тому в романі утверджується ідея високих людських цінностей — добра, справедливості, кохання, волі. Ієшуа, майстер і Маргарита втілюють ідею непереможності особистості, яка усвідомила силу своєї творчості та внутрішньої свободи. Душі улюблених героїв М. Булгакова непідвладні ні дияволу, ні земній владі. І це має стати запорукою майбутнього духовного відродження світу.

«Майстер і Маргарита» — це «роман у романі». Глави про життя Москви 30-х років межують з розповідями на біблійні теми (роман, який пише майстер, інтерпретує відому історію зіткнення Ісуса і Понтія Пілата, а також історію жертовної загибелі Христа). Це дає змогу письменникові розглядати сучасність з позиції вічності та крізь призму християнських цінностей.

Композиція роману побудована за принципом контрапункту, тобто поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з різною швидкістю. Це зумовлює певну поліфонію твору, його узагальнюючий характер. У побудові роману вбачається вплив Григорія Сковороди, у трактаті якого «Потоп зміїний» викладено концепцію про існування трьох світів: земного, космічного і біблійного; кожен з них має дві сторони — зовнішню (ту, що всі бачать) і внутрішню (невидиму).

У М. Булгакова земний світ уособлюють персонажі з московського життя 30-х років (Берліоз, Римський, Варенуха, Ласточкін та ін.). До космічного належать Воланд і його почет (Азазелло, Коров'єв-Фагот, кіт Бегемот, Абадонна, Гелла). Біблійний світ постає в історіях про Ієшуа Га-Ноцрі, Понтія Пілата, Левія Матвія, Іуди, Нізу та ін. Така художня структура твору — не просто витвір фантазії митця. Змальовуючи різні світи, М. Булгаков наголошував на розриві між ними. Люди живуть на Землі і не думають про Бога, про Всесвіт. Злободенні проблеми відсунули на другий план вічні цінності. А це означає, що світ утратив свою духовну ціль і летить у прірву. Роман «Майстер і Маргарита» є попередженням людству про наслідки від порушення законів буття.

Окрім того, кожен із світів твору — земний, біблійний і космічний — має, згідно з концепцією Г. Сковороди, дві сторони. На перший погляд, у Москві все благополучно, люди їдять, п'ють, розважаються, але насправді це суспільство давно хворе. Тому на Землю і приходить диявол в образі звичайного обивателя. Використання мотивів Г. Сковороди допомагає М. Булгакову усвідомити прихований, нерозкритий зміст життя і показати його справжню сутність.

Характерною рисою композиції є також те, що епічна оповідь поєднується з ліричними відступами, у яких виявляється авторська позиція.

Одна з найбільших таємниць роману — біблійний сюжет, який розгортається в уяві майстра.

Письменник максимально приземлює біблійний сюжет. Ієшуа зіткнувся в ідейному діалозі з Понтієм Пілатом, який замальовується не як могутній прокуратор, а теж як звичайна людина, знесилена головним болем. У Біблії Понтій Пілат не мучиться сумнівами і докорами совісті, а булгаковський герой постійно балансує між добром і злом і, наказавши вбити Ієшуа, потім буде страждати, аж поки майстер не простить йому. Іуда, який зрадив Ієшуа, — також уже не біблійний Іуда, підлий зрадник, а закоханий чоловік, готовий на все заради жінки. Ієшуа Га-Ноцрі не проголошує в романі полум'яних промов про спасіння людства і Царство Боже. Його істина проста: усі люди добрі й треба все зробити, щоб допомогти людині виявити свою добру природу, бо тільки добро може змінити світ. Усі, хто спілкуються з Ієшуа, внутрішньо перетворюються. Жорстокий збирач податків, наслухавшись добрих слів Ієшуа, кинув гроші на дорогу і пішов за ним. Співчуття Ієшуа лікує головний біль Понтія Пілата.

Але воля Ієшуа Га-Ноцрі, його прагнення до правди і добра виявляються злочинними з погляду єршалаїмських законів, тому що там неможливо вірити у будь-що інше, крім кесаря. Будь-яка віра, навіть віра в добро, підриває державний устрій, оснований на владі і насильстві. У цьому плані єршалаїмський світ роману «Майстер і Маргарита» — це своєрідна модель тоталітарної держави, яка знищує людину і людські істини. М. Булгаков змальовує насильство у широкому історико-філософському контексті, він доводить, що зло є злом, яких би форм воно не набувало, і доля людини завжди буде трагічною, доки людство не усвідомить цінності окремої особистості і не повернеться до духовних ідеалів.

Хто ж несе відповідальність за насильство? М. Булгаков відмовляється від ідеї колективної провини. Якщо у Біблії Христа розіп'яли за рішенням синедріону і на вимогу юрби, що кричала Пілатові: «Розіпни його!» (Понтій Пілат лише затвердив це рішення), то у М. Булгакова вся відповідальність за страту Ієшуа покладається на прокуратора. Саме він винен у загибелі Ієшуа.

У Біблії Ісус творив чудеса для людей, але він не зробив для них найважливішого дива — Царства Божого, бо показав їм, як можна створити його самим. «Люди, ви — боги», — говорив Христос, маючи на увазі здатність людини змінити духовний і природний світ. «Люди — боги» є одним із головних лейтмотивів булгаковського роману. Майстер і Маргарита залишаються людьми, пройшовши всі випробування, вони зберегли у собі силу любові й добра, і навіть диявол змушений їх відпустити. Проте майстер не може думати тільки про себе, про свою волю і щастя. Філософу необхідно усвідомити життя всього людства.

Своєрідним зверненням до всіх людей, що живуть на Землі, став відомий ліричний відступ у фіналі роману. Тут зливаються голоси автора, майстра та Ієшуа. Це погляд зверху на грішну землю і на страждання людей. У цих словах звучить пронизливий біль за все людство, яке ще не усвідомило своїх таємничих божественних сил, що можуть усе змінити на краще. Попри глибокий трагізм оповіді, у романі утверджується світла ідея духовної величі людини, її моральних можливостей у боротьбі зі злом.

Оригінальною є художня структура роману, в якому поєднуються реальність і фантастика, комічне і трагічне, історія і сучасність. Автор вдається до фантастики, зображуючи прихід диявола на землю (традиції «Фауста» Й. В. Гете), аби показати, що вона перетворилася на пекло, що там, де люди забувають про Христа, настає царство сатани. Але Воланд у романі виступає як добра сила. Сатані вже не треба навіть зваблювати людей, земне пекло жахливіше і чорніше за біблійне, тому навіть диявол тут добрий. Він зневажає земні пристрасті та земних мешканців, показуючи їхнє справжнє обличчя. Але спасіння землі та людства, на думку письменника, має прийти не від диявола і не від будь-якої іншої потойбічної сили. Спасіння повинна здійснити сама людина. Маргарита рятує майстра. Понтій Пілат також намагався врятувати свою душу, наказавши вбити Іуду. Але спасіння душі не може здійснитися через убивство, і Понтій Пілат страждає, доки майстер не звільнив його від докорів совісті. Майстер рятує також Івана Бездомного, Ієшуа — Левія Матвія. А якщо людина врятує людину, стверджує М. Булгаков, ще не втрачено надію врятувати весь світ. Допомогти спасінню людства можуть також вічні духовні цінності — добро, любов, милосердя, що втілюються в образі Христа. Цю ідею подано вже на початку роману в розмові Берліоза з Бездомним про існування Ісуса, коли несподівано з'являється Воланд, промовляючи: «Майте на увазі, що Ісус усе ж таки існував...». Здавалося б, виникає певний парадокс — Воланд, диявол, стверджує існування Христа. Але насправді тут немає нічого парадоксального. Значення цього вислову багатозначне: по-перше, кажучи про Христа, Воланд стверджує своє існування як диявола, тобто існування реального зла у суспільстві; по-друге, ім'я Христа є нагадуванням людям про Бога, якого вони забули, і тому стало «все дозволено» у цьому світі (відомий мотив Ф. Достоєвського, що розгортається у романі).

М. Булгаков широко використовує засоби комічного — гумор, іронію, гротеск, сарказм, які допомагають розкрити загальний стан суспільства XX ст., показати його ганебний вплив на людину. За зовнішнім комізмом у автора завжди приховані гіркий біль і тривога за людство, прагнення знайти шляхи виходу із трагедії.

«Рукописи не горять» — ця фраза стає лейтмотивом усього твору і символізує безсмертя людського духу, творчості, добра, любові, волі, християнських ідеалів. Спалений роман майстра про Єршалаїм знову відновлено. Отримують нове життя душі майстра і Маргарити. Але куди вони летять у фіналі роману? Куди потрапляють — у рай чи пекло? Тут ми постаємо перед важливою проблемою світла і спокою, яка викликає різні думки у дослідників і читачів.

Останні рядки роману «Майстер і Маргарита» пройняті світлою надією — передчуттям спокою. Чому майстер хвилюється? Не за себе ж. Він хвилюється за людей, які живуть порожнім життям, не думаючи про Бога, не боячись пекла. Глибока образа виникає у серці майстра не тільки через те, що люди скривдили його, а ще й тому, що у світі немає місця добру, любові, правді. Усвідомивши це, він відчуває байдужість до всього, розчарування, відчай. Але він мріяв про майбутнє і зберіг віру в людей, у їх кращу долю. Звідси і виникає передчуття спокою в його душі.

Спокій для майстра — винагорода не тільки за страждання, а передусім за пошуки сенсу буття. Спокій для героя означає не лише можливість незалежно жити й творити, це спокій не для себе. Це мрія про гармонію людини та світу, про можливе земне Царство Боже, Царство істини й добра. А гармонія світу має народжуватися з гармонії людської душі. Спокій майстра у вічному, духовному просторі, гармонія душ його та Маргарити стають запорукою майбутнього перетворення світу у глобальному масштабі.


загрузка...

загрузка...