загрузка...

Райнер Марія Рільке

(1875-1926)

Життя і творчість

Райнер Марія Рільке — відомий австрійський поет. Народився 4 грудня 1875 р. у Празі. Дитинство і юність провів у Празі, після того жив у Берліні, Парижі, Швейцарії. Важливе значення мали для нього дві поїздки в Росію (1899 і 1900 p.), де він зустрівся з Л. М. Толстим і зблизився з християнським поетом С. Д. Дрожніним.

«Россия в известной мере стала основой моих переживаний», — писав Рільке.

Він вивчив російську мову, цікавився російською літературою, пробує писати вірші російською, багато перекладає («Слово о полку Ігоревім»). Пізніше Рільке листувався з Пастернаком, присвятив вірші М. Цвєтаєвій. Починаючи з 1902 р. Рільке писав вірші французькою мовою, під впливом символістів.

Розквіт поезії Рільке починається з другої половини 90-х років XIX ст. Почавши з наслідування Гейне, він рано пізнав творчу самотність. Його збірки: «Дари ларам» (1896 p.), «Вінчаний снами» (1897 p.), «Святвечір» (1898 p.), «Мені на свято» (1900 p.), «Книга образів» частини 1-3, (1902 р.) — відтворюють основні мотиви романтичної поезії першої половини XIX ст. — самотності, природи й кохання.

Одночасно Рільке пише драматичні і прозові твори, серед яких вирізняється ритмізована новела «Пісня про кохання і смерть корнета Крістофа Рільке» (1906 p.). Ранні вірші тісно пов'язані з чеською культурою, з пейзажами Праги і її околиць; картини, народжені життям Рільке, вирізняються інтонацією пісень чеського народу («Народний гнів», 1895). Тоді ж виробляється своєрідний демократизм Рільке в його ставленні до поезії і словника поета («Слова простые сестры — замарашки...», 1897), взагалі до проблеми прекрасного в культурі: «Прекрасное вырастает в пыли», — говорить Рільке («Ты не горюй, что давно отцвели (астры в саду)», зб. «Лірика»).

Його віршам не байдужі суспільні мотиви. Співчуття жінці, співчуття до принижених знаходять вираження в узагальнювальних портретах. Наприкінці 1900-х років Рільке переживає поетичну кризу, тимчасово відходить від поезії, звертаючись до прози, у якій у лірико-автобіографічній формі виражено глибоке розчарування дійсністю {«Нотатки Мальте Лаурідса Брігген, 1910 p.).

Однак головне в Рільке — відчуття страху й тривоги, передчуття великих змін у наступному столітті («На рубеже веков, мой век тягот...», 1899 р.) Релігійні думки виразилися в збірці «Часослов», де Рільке постає перед читачем в образі російського монаха, мета якого — пошук стійкої життєвої основи в світі.

Люди, міста і планети для Рільке рівні й самотні, відірвані одне від одного.

Вечером стали опять все на сирот похожи

самые близкие тоже чужими успели стать.

Навіть маленький острів для Рільке «скиталец на дорогах мирозданья» (цикл «Остров», 1906-1907). Єдиний вихід з цього поет знаходить у любові до людей і речей, в творчості.

В моих объятьях лес нашел покой

я сам — его трезвон и трепетанье.

Глибоке філософське розуміння речей навколишнього світу поступово стає основою поетичних шукань Рільке. Через це поет постімпресіонізму, для якого мистецтво його попередників було недостатньо проникливим, досягає високої символічності своїх образів. Так, пантера в паризькому зоопарку втілює для нього трагедію утрати свободи могутньою, вільною істотою {«Пантера», 1903).

Перша світова війна кидає поета в жах і відчай. У 1918 році він переживає творчий підйом на хвилі революційних зрушень, подій у Німеччині, однак не зрозумівши революції, невдовзі закривається в собі. Муки та пошуки приводять до створення «Дуїнезьких елегій», (1912-1922). Якщо в ранній період Рільке шокував виходом у суб'єктивне злиття поета зі світом, то тепер, в об'єктиві він бачить спасіння від трагічних суперечностей життя у перетворюючому впливі мистецтва, символом якого є образ Орфея.

Рільке неодноразово використовує образ Орфея у своїй творчості як світло з темряви, він багато роздумує над життям.

Життя дерева стає символом всякого органічного існування («Плод», 1924). Поет надає світу природи глибини почуттів і переживань, частково спираючись на досягнення російського і європейського роману ХІХ-ХХ століть.

Поезія Рільке, що вирізняється глибокою думкою, емоційною силою, музикою, ритмічністю й інтонацією свободи, мала значний вплив на розквіт німецької лірики. Бехер назвав Рільке посланцем найкращої частини свого народу, що збагатив поезію, написану німецькою мовою. Кращим його творінням є збірка «Великий гнів» (1943 p.).


загрузка...

загрузка...