загрузка...

Ясунарі Кавабата

(1899-1972)

Життя і творчість

Ізольована від країн Західної Європи, орієнтована на збереження національно-культурної традиції Японія, починаючи з другої половини XIX ст., все активніше контактує зі світом ідей західної і слов'янської культур. Шлях, який проходить японська література кінця ХІХ-ХХ ст., багато в чому нагадує західний шлях літературного розвитку. В японській прозі також співіснують і змінюють один одного напрями, що є більш або менш близькими аналогами західного натуралізму, імпресіонізму, сюрреалізму, екзистенціалізму.

Наприкінці XIX — на початку XX століття японська поезія переживала свій злет. Поезія старої Японії створила мистецтво ліричної мініатюри хоку та танка; зараз же з'явилась нова форма віршування «сінтайсі» (дослівно «вірші нової форми»), які були схожі на наш білий вірш, мали необмежену кількість рядків, здебільшого дванадцятискладових; разом з новою формою прийшов і новий зміст — в японській поезії настав період романтизму. Романтичні віяння не обминули і традиційних форм: з'явились нові теми, нові образи в танка. Поети-романтики створили «Товариство нової поезії» і почали видавати журнал «Ранкова зірка». Ясунарі Кавабата був першим з японських письменників, хто здобув у 1968 р. Нобелівську премію «за майстерність, яка пристрасно виражає суть японського способу мислення», втілює дух національної культури.

Ясунарі Кавабата народився 11 червня 1899 р. в Осаці в освіченій і багатій сім'ї. Його батько, лікар, помер, коли Ясунарі було усього 2 роки. Мати хлопчика пішла з життя через рік після смерті батька, на виховання його взяли дід і бабуся по материнській лінії. З самого дитинства Ясунарі мріяв бути художником, але у віці 12 років він таки вирішує стати письменником, і в 1914 р. починає писати автобіографічну розповідь, яка публікується в 1925 р. під назвою «Щоденник шістнадцятирічного».

На початку своєї письменницької діяльності Кавабата захоплюється ідеями західного модернізму і разом з іншими письменниками засновує в японській літературі напрям, що дістав назву неосенсуалізм (нагадує західний інтуїтивізм). Водночас не менш активно Кавабата намагається дотримуватись у своїх творах національної літературної та культурної традиції, ідеї якої у подальшій його творчості стануть домінуючими. Найзначнішим твором Кавабати вважається повість «Снігова країна» (1934-1947), в якій у дусі дзен-буддистської естетики на тлі різних пір року, в чергуванні світу реальності та уявлень, зображені стосунки Токійця середніх років Сімамури та сільської гейші Комако.

Традиційна для Кавабати тематика — стосунки між людьми, вічні цінності буття, які розкриваються і в багатьох інших його творах 30-х років. Крім зазначеного вже твору «Снігова країна», це такі повісті, як «Тисяча журавлів» (1951), «Голос гір» (1954), «Давня столиця» (1962).

У 1960 р. за підтримки держдепартаменту США Кавабата здійснює турне по декількох американських університетах (в число яких входив і Колумбійський університет), де проводить семінари з японської літератури.

У своїх лекціях він вказував на безперервність розвитку японської літератури з XI до XIX ст., а також на суттєві зміни, що відбулися наприкінці минулого сторіччя, коли японські письменники зазнали сильного впливу своїх західних колег.

Наприкінці 60-х pp. Кавабата пориває з політичним нейтралітетом і разом з Місимою (письменником, кіноактором і політичним діячем правої орієнтації) і двома іншими письменниками підписує петицію проти «культурної революції» в комуністичному Китаї.

У1968 р. Кавабата здобув Нобелівську премію з літератури «за письменницьку майстерність, яка передає суть японської свідомості». Як перший японський письменник, що здобув Нобелівську премію, Кавабата в своїй промові сказав: «Все своє життя я прагнув до прекрасного і буду прагнути до самої смерті».

Окрім Нобелівської премії, Кавабата здобув також премію «За розвиток літератури» (1937), Літературну премію Академії мистецтв (1952). У 1954 р. він був прийнятий в Японську академію мистецтв, а в 1959 р. нагороджений Франкфуртської медаллю імені Гете. Крім того, в 1960 р. письменник отримав французький орден Мистецтва і літератури, премію Франції «За кращу іноземну книгу» і орден Культури від японського уряду в 1961 р.

В основу сюжету повісті «Тисяча журавлів» покладений опис чайної церемонії — «тядо», яка є давньою національною традицією японців, що поєднує в собі елементи мистецтва і філософії, символізує взаємоповагу і щирість взаємин учасників цього церемоніалу («зустріч за чаєм — це та ж зустріч почуттів», за висловом Кавабати). її учасниками в повісті стають двадцятирічний службовець Кікудзі та вродлива дівчина Юкіко, долі яких намагається поєднати вчителька чайної церемонії пані Тікако. За словами Кавабати, звернення до одного з найбільш шанованих на його батьківщині національних ритуалів у його повісті мало стати «пересторогою проти тієї вульгарності, в яку впадають сучасні чайні церемонії». Таким чином, письменник хотів висловити своє занепокоєння з приводу того, як його сучасники ставляться до традицій минулого, які, на думку письменника, є основою духовності нації і запорукою її збереження та процвітання. Цю ж думку підкреслює і винесений у назву повісті символічний образ крилатих журавлів, які зображені на кімоно Юкіко. За уявленнями японців, вони уособлюють надію, добробут і щастя, а в повісті, як зазначають критики, ця символічна деталь свідчить про авторське «звеличення національних традицій».


загрузка...
загрузка...