загрузка...

Олександр Твардовський

(1910-1971)

Життя і творчість

Твардовський Олександр Трифонович, російський поет, народився в червні 1910 року на Смоленщині в родині сільського коваля, грамотної й начитаної людини, отож він був знайомий із російською класикою з дитинства. У 1922 році Олександр закінчив чотири класи, навчатися ж далі не зміг через матеріальні труднощі. Із 1924 року він надсилає до місцевих газет замітки, але друкують їх рідко. Поетичний дебют Твардовського відбувся в 1925 році: в газеті «Смоленське село» надрукували його вірш «Нова хата». У1929 році Твардовський від'їжджає до Москви в пошуках постійної літературної роботи, а в 1930 р. повертається до Смоленська, де вступає до Педагогічного інституту й живе до 1936 р.

На цей період припали тяжкі випробування для його родини: батьків та братів розкуркулили та відправили у заслання. Поза тим саме в ці роки виходить серія нарисів Твардовського «Колгоспною Смоленщиною» та його перший прозовий твір «Щоденник голови» (1932 p.).

Серйозним етапом у поетичній творчості Твардовського стала поема «Країна Муравія» (1934-1936), присвячена колективізації.

У 1936 році Твардовський переїжджає до Москви, де вступає на навчання до Московського інституту історії, філософії та літератури. У ці роки він багато перекладає класику народів СРСР. Іще під час навчання за заслуги в галузі літератури був нагороджений орденом Леніна. Всесоюзне визнання та літературна слава дозволяють поетові домогтися повернення із заслання родичів.

Військовий шлях Твардовського почався в 1939 р. Як військовий кореспондент він бере участь у поході до Західної Білорусії, а згодом у Фінській кампанії 1939-1940 pp.

У 1941-1945 pp. було написано поему «Василь Тьоркін», а в 1942-1946 pp. — поему «Дім біля дороги».

У 1950 році Твардовського було призначено головним редактором журналу «Новий світ». Основні твори подальших років: поеми «За даллю — даль» (1950-1960), «Тьоркін на тому світі» (1954-1963), «За правом пам'яті» (1967-1969); збірка «Із лірики цих років» (1959-1967).

Помер письменник у 1971 році, невдовзі після закриття журналу.

Олександр Твардовський відомий читачеві насамперед як автор поеми «Василь Тьоркін», що так полюбилася народу. У поемі важливими є не лише дієві глави, а й ліричні відступи, що названі гранично просто: «Від автора», «Про себе», «Про війну». У них висловлені думки про малу і велику батьківщину, про обов'язок перед нею, про відповідальність кожного «за Батьківщину, за народ і за все на світі». У них автор розмірковує, говорить з читачем правдиво та відверто, ділиться тривогами й надіями.

У фронтовій ліриці поета особливо виділяється тема героїзму. Тому Твардовський широко використовує жанр балади, для якого характерний пафос уславлення героїзму. До таких творів належать «Балада про червоний прапор», «Балада про товариша», «Балада про зречення».

О. Твардовський знав про війну не з чуток, сам пройшов її важкими дорогами багато сотень кілометрів, тому його вірші, правдиві та суворі, сповнені історичного оптимізму, віри в перемогу. Один із найкращих його віршів «Я був вбитий під Ржевом» написаний у формі монологу колишнього бійця, що поліг за свободу батьківщину й тому має право говорити з живими відверто, без зайвого пафосу.

Я убит подо Ржевом,

В безымянном болоте,

В пятой роте, на левом,

При жестоком налете...

Поетові вдалося створити збірний образ покоління, що лишилося на полях битв, чесно виконавши свій обов'язок до кінця. Автор зміг віднайти межу між життям і смертю, пам'яттю й забуттям, яку здатен зрозуміти й осягнути лише талант поета. Ця поезія сприймається як заповіт усіх полеглих, тих, хто не дожив до перемоги, тим, хто дійшов і здійснив її. Це й попередження всім наступним поколінням, щоб вони не допустили повторення кривавої війни, бо зупинити її складніше, ніж запобігти їй. Зі своєї далі поет говорить до нащадків, аби пам'ятали тих, хто заплатив за перемогу непомірну ціну — своє життя.

Завещаю в той жизни

Вам счастливыми быть

И родимой отчизне

С честью дальше служить.

И беречь ее свято,

Братья, счастье свое —

В память воина-брата,

Что погиб за нее.

«Вірші ці, — писав О. Твардовський, — продиктовані думкою й почуттям, які протягом усієї війни і в післявоєнні роки найбільше заповнювали душу». Це було те невичерпне почуття провини перед полеглими, котре жило в серцях фронтовиків, — усіх тих, хто боровся за Батьківщину і залишився живий. Тема вини перед полеглими ще виразніше постає у вірші «На карб не ставте дотепер мені...», який розкриває проблему історичної пам'яті й моральної відповідальності перед тими, хто поліг на війні.

Я знаю, никакой моей вины

В том, что другие не пришли с войны,

В то, что они — кто старше, кто моложе —

Остались там, и не о том же речь,

Что я их мог, но не сумел сберечь, —

Речь не о том, но все же, все же, все же...

Ліричний герой, розуміючи, що його вини немає в тому, що «інші полягли на тій війні», все ж не може не відчувати внутрішньої провини перед полеглими.

Це цікаво!

На знак особливої прихильності до героя, що уособлює мужність, простоту, любов до батьківщини та людей, на добровільні пожертви громадян мі СРСР у Смоленську було встановлено пам'ятник «Безсмертному рядовому > Василеві Тьоркіну».


загрузка...

загрузка...