загрузка...

АБОВЯН, Хачатур

(1809 — 1848)

АБОВЯН, Хачатур

АБОВЯН, Хачатур (15.10.1809, с. Канакер, тепер у складі Єревана — 14.04.1848, невід.) — вірменський письменник.

Абовян народився в с. Канакер поблизу Еривані (тепер — Єреван) у селянській родині. У 1822 р. закінчив Ечміадзинську церковну школу, а в 1826 р. — Нерсесянську школу в Тифлісі.

Певний час був перекладачем та секретарем католикоса, а з 1828 р. працював у книгозбірні Ечміадзинського собору, де активно займався самоосвітою: вивчав історію свого народу, студіював праці середньовічних вірменських вчених, трактати з літературознавства, мовознавства, історіографії, географії, метеорології, філософії. Коли в 1829 р. в Ечміадзин прибула наукова експедиція Фрідріха Паррота, професора Дерптського (тепер Тартуського) університету з метою сходження на гору Арарат, Абовян приєднався до неї як перекладач.

Допитливість і науковий хист юнака привернули увагу Ф.Паррота, і він переконав його стати студентом Дерптського університету, в якому Абовян навчався з 1830 до 1835 pp. Одночасно як вільний слухач він відвідував учительську семінарію, жіночу школу, де поміж інших предметів вивчав географію (математичну, фізичну, політичну), закінчив курси російської мови в Петербурзі. У період між 1832—1834 рр. Абовян здійснив чотири мандрівки Прибалтикою, зафіксувавши у своїх щоденниках особливості природи цих місцевостей. У 1836 р. Абовян став дійсним членом Московського товариства природничих наук, написав працю «Про шляхи покращення економічного та культурного стану Вірменії та вірменського народу». Після повернення на батьківщину, з 1837 до 1843 pp., Абовян виконував обов'язки вихователя у Тифліському повітовому училищі й одночасно викладав російську мову, географію та історію, у 1843— 1848 pp. працював у Єреванському повітовому училищі.

Упродовж усіх цих років він проводив велику науково-дослідницьку та культурно-освітню роботу. У 1843—1844 pp. Абовян супроводжував прусського вченого А. Гакстґаузена під час його дослідницької мандрівки Вірменією, брав участь у фізико-географічних дослідженнях Східної Вірменії, організованих німецькими вченими; у складі експедиції російського вченого Г. Абіха досліджував геологічну структуру Вірменського нагір'я і брав участь у сходженні на Малий Арарат, першим з вірменських вчених розпочав метеорологічні спостереження з приладами; у 1845 р. здійснив подорож до поселень курдів, про побут та звичаї яких написав пізніше наукову роботу; у 1846 р. разом з англійським мандрівником Г. Сімуром вдруге піднявся на вершину Великого Арарату. Біографічні дані про життя Абовяна обриваються 14 квітня 1848 р. Цього дня він вийшов уранці зі свого будинку і зник безвісти. Подальша його доля й обставини смерті залишаються невідомими й по сьогоднішній день.

Світогляд і естетичні ідеали Абовяна сформувалися під впливом ідей філософів європейського Просвітництва та національно-патріотичної ідеології романтизму.

Заслуга Абовяна полягає в справжній демократизації вірменської літератури. Він значно розширив її тематичні обрії, повернув її від історії до сучасного життя, прищепив вірменським письменникам інтерес до вирішення злободенних національних, політичних та соціальних проблем життя народу. Героєм творів Абовяна вперше в історії вірменської літератури стала людина з народу. Він привернув увагу громадськості до фольклору, започаткував у вірменській словесності ашхарабар — нову літературну мову, зрозумілу широкому загалу.

Літературно-художня творчість Абовяна багатогранна і різноманітна. Він відомий як автор численних поетичних творів (ліричні вірші «Ностальгія за моїми пращурами «, «Сходження на гору Арарат», «Прихід Хайка до Вірменії», поеми «Пісня Агасі», «Всемудрий» та ін.), новаторство яких полягало у поєднанні прийомів народнопісенної творчості з поетикою класицизму та романтизму. Абовян належить цикл чотиривіршів «Баяті» (опубл. 1864), цикл байок «Розваги на дозвіллі»'(опубл. 1864), в яких дидактика органічно злита з безкомпромісною критикою людських вад, егоїстичної провінційної обмеженості; їм натомість протиставляються шляхетність і краса освіченої людини. Абовян створив також кілька драматичних творів — першу драму новою літературною мовою «Феодора, або Любов доньки « (1841), комедію «Дитячі розваги».

Найзначніших успіхів Абовян досяг у розробці вірменської прози. Він значно розширив її жанровий склад, виступивши творцем цілого ряду нових жанрів — оповідання («Перше кохання», «Туркеня»), поезії у прозі («Прихід весни», «Літній ранок у селі», «Літня ніч «), першого роману світського зразка «Рани Вірменії» («Верк Амястані», 1841, опубл. 1858), який став найвизначнішим із його творів. У романі відображені події національно-визвольної боротьби вірменського народу в період російсько-іранської війни 1826—1828 pp. Головний герой роману — юнак Агасі — перший борець за свободу вірменського народу, яскравий представник ідеології національного визволення, який на вівтар цієї священної боротьби поклав навіть власне життя. Головна думка твору, який справив величезне враження на співвітчизників Абовяна і дав значний імпульс для розвитку вірменської романтичної прози, полягає в утвердженні почуття національної гідності, патріотизму, ненависті до гнобителів. Помітне місце в творчому спадку Абовяна займають також його переклади вірменською творів Гомера, Й.В. Гете, Й.К.Ф. Шиллера, М. Карамзіна, І. Крилова, В. Жуковського та ін.

Визначною була роль Абовяна у розвитку наукової думки Вірменії. Його перу належать численні праці фізико-географічного та краєзнавчого характеру: «Подорож пана професора Паррота та диякона Хачатура Абовяна « (1829), створення однієї з перших карт Східної Вірменії та глобуса з вірменськими написами (1832). Він є також автором підручника «Нахашавіх»з двома географічними розділами (1838), трактату «Відкриття Америки» (1841-1842), що присвячений великим науковим відкриттям, статті про клімат Єревана (1846), «Три західні філософи» (1846), «Три західні філософи, супроводжувані християнським муллою « (1847), «Нове сходження на Арарат» (1847). У науковому доробку Абовяна чимало праць історіографічного та етнографічного характеру: «Короткий нарис про вірмен», «Про паризького імператора Олександра і падіння Наполеона» , «Напередодні війни між Персією та Росією» , «Ієзиди» , «Курди» , «Нарис про життя вірмен, які проживають у Тифлісі», «Нарис про виникнення, національні особливості, мову, побут і звичаї курдів « та ін.

Чільне місце в наукових зацікавленнях Абовяна займала також педагогічна діяльність. Він написав кілька навчальних посібників, зокрема «Переддоріжжя « (1838), підручник з географії, «Теоретичну і практичну граматику російської мови для вірмен», «Історію Тиграна, або Моральні настанови для вірменських дітей» (опубл. 1941). Виступав за створення широкої мережі народних шкіл, в яких освіта велася б рідною мовою, плекав проекти створення вірменської школи для дівчат, а також вірменського вчительського інституту.

Українською мовою окремі твори Абовяна переклали О. Ільченко, П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, А. Малишко, М. Терещенко, І. Нехода, О. Кундзіч, Л. Дмитерко.

Твори: Укр. пер. — Вибр. твори. — К., 1948. Рос. пер. — Избранное. — Москва, 1948; ПСС: В Ют. — Ереван, 1947-1959 (вірм. мовою); Раны Армении. -Москва, 1978.

Літ.: Абов Г. Хачатур Абовян. Жизнь и творчество. — Ереван, 1948; Ганин Ж.И. Хачатур Абовян. — Москва, 1986; Налбандян В. и др. Армян, литература. — Москва, 1976; Сантросян М. Хачатур Абовян — выдающийся армянский педагог. — Москва, 1957; Тичина П. Повна чаша кришталева // Тичина П. Твори. — К., 1962. - Т. 6.

В. Назарець


загрузка...

загрузка...