загрузка...
Loading...

АРХІЛОХ

(VII ст. до н.е.)

АРХІЛОХ - творчість письменника

АРХІЛОХ (VII ст. до н.е.) — давньогрецький поет. Уродженець о. Парос. Син аристократа Телесікла та рабині. Прожив бурхливе, сповнене небезпек життя. Заробляв на прожиття ремеслом найманого воїна. Об'їздив чимало країв грецького світу, брав участь у багатьох воєнних сутичках. Так, він воював на островах Фасос і Евбея, бився у Фракії. їздив він також у Велику Грецію (Південна Італія). Відомо, що загинув у битві з мешканцями о. Наксос. Точний час життя Архілоха невідомий, але зазвичай орієнтуються на сонячне затемнення 5 квітня 648 р. до н. е., про яке поет згадав у одному із віршів.

Архілох стоїть біля джерел декламаційної лірики. Йому приписують значну кількість поезій, написаних ямбами, хореями та елегійними двовіршами. Проте до нашого часу вціліло трохи більше сотні віршованих текстів, переважно в уривках. Уже сучасники сприймали Архілоха як поета нового типу, котрий протистоїть гомерівській традиції. Справді, ми відчуваємо внутрішню полеміку Архілоха з позицією епічного художника. По-перше, Архілох як ліричний поет говорить від імені свого «я», спирається на особистий досвід, утверджує право на вираження особистих почуттів і думок. Ці почуття та думки часто діаметрально протилежні тим, що розвивалися в епосі.

Так, у Архілоха ми не знайдемо епічного трактування теми батьківщини, героїзму, військової звитяги. Його не ваблять багатство, значне становище, військові почесті:

В думках не Гігес, що багатий на скарби,

Мене не мучить заздрість, не дивуюся

З діянь богів я, влади царської не жду:

Далеко дуже все це від очей моїх.

(Пер. А. Білецького)

Полемізує Архілох і з традиційно зображуваним типом фізичної краси воїна:

Не люблю вождя ставного,

що, мов жінка, м'яко йде,

Що пишається волоссям —

плеканим, укладеним.

Хай приземкуватий буде, коренастий, —

тільки б він

По землі ступав несхитно,

тільки б мужнє серце мав.

(Тут і далі пер. А. Содомори)

Архілох понад усе цінує в людині особисту відвагу, вміння захистити себе. Проте усвідомлює мінливість людського духу і зізнається у власній слабкості. Так, в одному з віршів він одверто розповідає, що кинув щит на полі бою та втік, проте не бідкається з цього:

Хтось із саійців щитом моїм добрим

пишається нині:

В битві його хоч-не-хоч десь у кущах я лишив.

Душу зате врятував!

А щитом, далебі, не журюся:

Хай собі! Втратив один — інший,

не гірший, куплю.

Прикметний цілий ряд поезій Архілоха з філософським звучанням. Він закликає мужньо витримувати удари долі, пам'ятати про ритм людського лиття, де удачі чергуються з лихом і злигоднями. Незаперечна для поета влада богів, проте він бачить і опертя, дане ними в силі духу. Прикметна у цьому сенсі елегія Архілоха на смерть його зятя, якогось Перікла, який загинув під час бурі на морі:

Смуток, Перікле, довкола запав,

не зазнає сьогодні

Втіхи ніхто з громадян, місто — в скорботі важкій;

Скільки прекрасних людей розколихане

бурею море Вкрило!

Від болю та сліз наші серця водночас

Мовби набрякли. І все ж од нестерпної туги,

мій друже,

Засіб дали нам боги — стійкість незламну душі.

Лихо по черзі спадає на кожного: от і над нами

Нині простерлось воно, нас до живого дійма,

Завтра страждатимуть інші; тож годі!

Згадайте, нарешті,

Хто ви, й слізливим жінкам жалощі

й тугу лишіть!

Можна стверджувати, що найвідоміший вірш поета також розвиває ідею душевної непохитності. Цей написаний хореями текст містить звернення Архілоха до власного серця, вірніше, власного духу:

Серце, серце! Біди люті звідусіль тебе смутять —

Ти ж відважно захищайся, з ворогами

позмагайсь.

Хай на тебе скрізь чатує ворожнеча — завжди будь

Непохитне. Переможеш — не хвались

відкрито цим,

Переможене — удома в самотині стримуй плач.

Радість є — радій не надто, є нещастя — не сумуй

Понад міру. Вмій пізнати

зміни в людському житті.

(Пер. Г. Кочура)

Проте, незважаючи на те, що Архілох зазнав чимало злигоднів і навчився мужньо зустрічати їх, нічому не дивуючись, ми відчуваємо, що він — життєлюб, уміє знаходити радощі в житті та цінувати їх. Для Архілоха — це поезія, «солодкий подарунок муз», це підтримка відданого друга, врешті-решт, це втіха бенкетів, «пінна чаша».

Згадані поезії потверджують розмаїття ритмів Архілоха. Відомо, що поет користувався т. зв. «паракаталоге» — типом виконання, середнім поміж співом і читанням, схожим на мелодекламацію чи речитатив. А писав також музичні твори для флейти.

Проте найбільше прославився Архілох ямбами, віршами іронічного, полемічного і різко сатиричного змісту. Відомо, що частина цих творів була пов'язана з його невдачею у коханні. Він був закоханий у якусь Необулу, чию красу пристрасно прославляв. Але після відмови батька дівчини при сватанні Архілох написав про Необулу, її батька та сестер настільки жовчні вірші, що, за легендою, ті не пережили образи і наклали на себе руки.

Архілох писав не лише елегії та ямби, а й дифірамби, гімни, байки. Так, відомо, що великої популярності зажив його гімн на честь Геракла, що містив звуконаслідувальний приспів «tenella» і т. д. Через багато століть після смерті Архілоха його ще виконували на Олімпійських іграх. Пам'ять про Архілоха довго берегли його земляки. Це підтверджує знайдений на о. Парос напис, який свідчить про заснування на острові культу Архілоха як героя.

В історію європейської поезії Архілох увійшов як перший поет з яскраво вираженою індивідуальністю: щирий, безпосередній, задиркуватий, який не соромиться виражати свої почуття. Він був натурою поривчастою, палкою, мінливою, як і неспокійна, перехідна епоха, в якій йому довелося жити.

Українською мовою твори Архілоха перекладали Г. Кочур, А. Содомора й А. Білецький.

Тв.: Укр. пер. — [Твори) // Золоте руно. — К., 1985; Рос. пер. — [Твори] // Античная лирика. — Москва, 1968; [Твори] // Парнас: Антология античной лирики. — Москва, 1980.

Літ.: [Про Архілоха] // Тройский И. М. История античной литературы. — Москва, 1983; Семенов А. Ф. Очерк истории греческой лирики классического периода. — Ростов-на-Дону, 1910; ЯрхоВ.Н., Полонская К.П. Античная лирика. — Москва, 1967.

М. Нікола


загрузка...

загрузка...