загрузка...

АРІСТОТЕЛЬ зі Стагіри

(384-322 pp. до н. е.)

АРІСТОТЕЛЬ зі Стагіри - творчість письменника

АРІСТОТЕЛЬ зі Стагіри (384-322 pp. до н. е.) — давньогрецький філософ.

Арістотель — виняткова постать за мірою свого впливу на розвиток філософської та наукової думки стародавнього світу, Середньовіччя та Нового часу. Арістотелю притаманна універсальність знань та зацікавлень: від метафізики до зоології та метеорології.

Тим часом його життя було сповнене випробувань. Арістотель народився у македонському м. Стагіра. У 367 р. до н. є. він приїхав в Афіни для здобуття освіти в Академії Платона. Вже тут вирізнявся своїми знаннями і талантами. У 343 чи 342 р. до н. є. Арістотеля запросили стати вихователем Адександра — сина македонського царя Філіппа (майбутнього Александра Македонського). Він виконував ці обов'язки протягом трьох років. Повернувшись опісля в Афіни, Арістотель відкрив власну школу — Лікей. Лекції він читав тут в алеях саду під час прогулянок, через що його учнів називали «періпатетиками» («ті, що прогулюються»). Лікей був не лише школою, а й співтовариством друзів, однодумців.

Незважаючи на славу, Арістотель не був громадянином Афін. Більше того, після смерті Александра (323 р. до н.е.), в умовах цькування людей промакедонської орієнтації, він був змушений втекти з Афін і поселитися на о. Евбея біля східних берегів Аттіки. Тут Арістотель і помер, заповівши керівництво Лікеєм, а також управління бібліотекою своєму учневі Теофрасту.

Творча спадщина Арістотеля надзвичайно велика. Список, складений одним із бібліотекарів Александрії, включав 146 назв. Серед них природничо-наукові, політичні, філософські, етичні твори. Арістотель розробляв також питання теорії мистецтва. Так, для прикладу, арістотелівська теорія поезії відобразилася у трактаті «Поетика», а теорія художньої прози — у трактаті «Риторика». Думки Арістотеля, висловлені в цих працях, започаткували європейську літературну теорію. Він розглядає важливі проблеми поетичної творчості, питання про предмет і сутність поезії (вчення про наслідування, «мімезис»), її функції і вчення про катарсис), специфіку характерів (вчення про правдоподібність і відповідність), правила побудови драми тощо.

У міркуваннях Арістотеля вгадується полеміка з деякими попередниками, перш за все з Платоном.

Останній трактував поезію як позараціональне явище, пов'язане з інтуїцією. На відміну від Платона, Арістотель розглядає творчість як «техне», творіння, обґрунтоване здатністю і потребою в наслідуванні. Причому важливо, що цю потребу Арістотель розумів не як підсвідомо-інстинктивну, а як інтелектуальну, пов'язану з роботою думки. Як приклад, Арістотель звертає в «Поетиці» увагу на те задоволення, яке отримує людина, розглядаючи зображення тварин, навіть потворних. Це задоволення він пояснює радістю пізнавання, схоплення схожості (операція суто логічна).

Арістотель розглянув також основні жанри (трагедію, комедію, епос). Текст «Поетики», що зберігся до наших часів, трактує, здебільшого, трагедію та епос. Особливо велику увагу Арістотель приділяв трагедії, найшанованішому греками літературному жанру. Арістотель розповідає про походження трагедії від заспівувачів дифірамбів (діалогічні пісні, виконувані як перегук півхорій). Трагедію Арістотель означив як «наслідування важливої і закінченої дії, котра має певний об'єм (наслідування), за допомогою мови, в кожній зі своїх частин по-різному прикрашеної через дії, а не розповідь, що завдяки співчуттю та страху очищує такі ефекти». Особливо багато різнотлумачень в цьому визначенні спричинила його заключна частина. Так, наприклад, лише у XVI ст. тлумачення «катарсису» (очищення) мало 12 різних варіантів, а пізніше цих тлумачень з'явилося ще більше. Проте з плином часу термін цей набув більш вільного і розширеного значення: під ним почали розуміти ідею морального впливу твору мистецтва в процесі спричиненого ним співпереживання.

Міру впливу твору Арістотель пов'язував з рівнем його художньої організації. Так, Арістотель підкреслював, що фабула повинна бути органічно цілісною, закінченою, такою, що має достатній для досягнення згадуваної мети обсяг. Арістотель вказував, що для досягнення художнього ефекту у фабулі доцільні сцени перипетій і впізнавань, як і логіка подій, що випливає з них. Особливо високо поціновував Арістотель перипетії в трагедії Софокла «Цар Едіп». Аналогічну вимогу логічності, правдоподібності вимагав Арістотель також від характерів. Окрім того, характери в трагедії, на його думку, повинні бути шляхетними за своєю суттю. А герой мусить страждати не через свою розпусність, а через мимовільний прорахунок чи помилку, інакше він не викликав би співчуття. Взірцем трагічного характеру Арістотель вважав царя Едіпа.

Чільне місце в «Поетиці» приділено словесній формі трагедії. Арістотель рекомендував поетам-трагікам користуватися ямбічним ритмом, оскільки він ближчий до розмовної мови. З-поміж образних засобів Арістотель особливо цінує метафору, вважаючи, проте, що для того, щоб бути вправним у метафорі, потрібно мати талант вловлювання схожості. Високо поціновував Арістотель музичну частину трагедії — партії хору.

«Поетика» також знаменна тим, що ми знаходимо у ній в зародковій формі вчення про типове. Так, зіставляючи поезію та історію, Арістотель зазначає, що історик розповідає про те, що насправді трапилось, описує факти, а поет натомість відображає те, що може трапитись, що є сутнісною перспективою, «ймовірною чи необхідною».

Деякі думки Арістотеля у наступні століття зазнали уточнень, перегляду, проте у своїй основі більшість з них була прийнята і справила помітний вплив на розвиток теорії літератури та мистецтва.

В Україні вплив Арістотеля особливо відчутно прослідковується з кінця XVI ст., коли в навчальних курсах братських шкіл, Острозької школи, Києво-Могилянської академії та деяких інших навчальних закладів вчення Арістотеля мало домінуючий характер. У наступні два століття українські вчені не лише спиралися на «Поетику» Арістотеля, а й полемізували з нею. Сюди слід віднести Й. Кононовича-Горбацького, І. Гізеля, С. Яворського, Ф. Прокоповича. Нормативність Арістотелевої поетики та риторики зазнала посутньої критики у відомих теоретичних працях І. Франка «Поезія і її становисько в наших временах» (1876) та «Із секретів поетичної творчості» (1898). Українською мовою «Поетику» Арістотеля переклали Ю. Мушак і Борис Тен.

 

Тв.: Укр. пер. — Поетика // Ін. філологія. — 1965. — В. 4; Поетика. - К., 1967, 2000, 2003; Політика. -К., 1992; Про мистецтво // Всесвіт. — 1978. — №12; Рос. пер. — Поэтика. — Москва, 1957; Сочинения: В 4 т. - Москва, 1976-1983.

Літ. Аристотель и ант. литература. — Москва, 1978; Баглай І. «Поетика» Арістотеля укр. мовою // Всесвіт. — 1967. — № 6; Баглай І. «Поетика» Арістотеля в оцінці І. Я. Франка//Матеріали наук, конференції Ужгородського держ. ун.-ту. — К. — Ужгород, 1967; Миллер Т.А. Аристотель и ант. лит. теория. — Москва, 1978; Петровский Ф.А. Сочинения Аристотеля о поэт, искусстве // Аристотель. Об искусстве поэзии. — Москва, 1957; Чанышев АН. Аристотель. — Москва, 1987.

М. Нікола


загрузка...
загрузка...