загрузка...

АСТУРІАС, Міґель Анхель

(1899 — 1974)

АСТУРІАС, Міґель Анхель - творчість письменника

АСТУРІАС, Міґель Анхель (Asturias, Miguel Angel — 19.10.1899, Гватемала у Гватемалі — 09.06.1974, Мадрид) — гватемальський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1967 р.

Дитинство Астуріаса припало на роки владарювання одного з найстрашніших диктаторів Латинської Америки М. Естради Кабрери (роки правління 1898—1920). Астуріас за своїм походженням тісно пов'язаний з індіанськими традиціями. Його батько (метис) був суддею, а матір (індіанка) — шкільною вчителькою. Справжня зустріч з індіанцями відбулася у садибі діда.

Астуріас з дитинства ненавидів диктатуру і брав діяльну участь у боротьбі проти неї. Закінчив юридичний факультет університету, написав дипломну роботу на тему «Соціальна проблема індіанця», став адвокатом і організував разом з однодумцями Народний університет. У 1923 р. був змушений покинути вітчизну і переїхати в Англію (Лондон). У Британському музеї з непідробною цікавістю заглибився у вивчення культури майя. У цьому ж році з'явився в Парижі, де продовжив цю працю, приділивши значну увагу сюрреалізму, який справив на нього суттєвий вплив.

Першою його книгою стала поетична збірка «Промінь зорі» («Rayito de estrella», 1925). Але найбільшу увагу привернули «Легенди Гватемали» («Leyendes de Guatemala»,1930), в яких особисті враження письменника поєднувались з переказами та легендами індіанців. Потім Астуріас повернувся на батьківщину, де видав декілька поетичних збірок («Сонети» — «Sonetos», 1936; «Алькасан» — «Alclasan», 1940 та ін.).

На ці ж роки припадає його дипломатична діяльність (Мексика, 1945; Аргентина, 1947— 1952; Франція, 1952; Сальвадор, 1953-1954). Із 1954 p., після державного перевороту, Астуріас знову опинився в еміграції — у Франції (тут він буде послом у 1966 — 1970 pp.). У цей час Астуріас написав збірку оповідань «Вік-енд у Гватемалі» («Week-end en Guatemala», 1956), де розповів про події у своїй країні.

У 1967 р. письменник став лауреатом Нобелівської премії «за творчі здобутки, що ґрунтуються на зображенні традицій індіанців Латинської Америки». У 1970 р. Астуріас залишив дипломатичну службу і до самої смерті займався лише літературною діяльністю.

Найвідомішим твором Астуріаса є роман «Сеньйор Президент» («El Senor Presidente», опубл. у 1946 p.), роботу над яким автор розпочав у період першої еміграції у Франції. Він привіз рукопис із собою в 1933 p., але роман не вийшов друком через політичні мотиви, хоча одразу став надзвичайно популярним і розходився по країні у списках.

Творчість Астуріаса позначена сильним впливом індіанської культури. Практично з перших кроків майбутній письменник якнайретельніше вивчав фольклор народу своєї країни, зокрема одну з найдавніших пам'яток індіанців «Пополь-Вух» (тобто «Книгу Ради» — записана в XVI ст.; перша наукова публікація — 1861 p.), де містяться космогонічні, міфологічні уявлення і вірування народу кіче. Це мало суттєвий вплив на створення письменником творів, яким притаманне злиття реалістичних та міфологічних елементів.

Через декілька років після публікації роману «Сеньйор Президент» вийшов друком роман «Маїсовілюди»(«Hombres de Maiz», 1949), який також ґрунтується на національних культурних традиціях. Національні особливості роману виявляються вже у його назві, де зливаються і прямі, очевидні, і міфологічні уявлення народу. Реалістичний і міфологічний плани переплітаються, взаємопроникають. Ведеться боротьба за маїс, який для індіанців є не стільки предметом купівлі-продажу, скільки елементом міфу, частиною якого вони себе сприймають.

Органічне поєднання реалістичних і міфологічних начал творчості Астуріасу дозволяє говорити про складний характер часу. І тут діапазон часових перетинів і нашарувань дає письменнику можливість природно поєднувати будь-які часові відрізки, переводити їх з однієї часової системи в іншу, від проминушого до вічного. Природа Гватемали — це її люди, для яких не любити природу неможливо. Вона дарує їм силу і життя. Через те карають людину не лише люди, а й природа. Таким є, наприклад, фінал роману Астуріаса «Ураган» («Viento Fuerte», 1950). Цей твір став першою частиною т. зв. «бананової трилогії», куди увійшли романи «Зелений папа»(«EX Papa Verde», 1954) і «Очі похованих»(«Los Ojosde Los Enterrados», 1960).

Астуріас йшов шляхом, яким після нього підуть й інші латиноамериканські письменники (наприклад, Г. Г. Маркес). Тому, коли йдеться про твори подібного типу, слід пам'ятати, що підходити до них з мірками європейської реалістичної літератури — означає спотворювати суть мислення латиноамериканця та його культурне середовище.

Особливістю трилогії є те, що Астуріас зображує життя і традиції індіанців Гватемали не лише з позиції цих індіанців, а й через потужний політичний критичний елемент. Для романів характерне злиття міфологічних елементів у свідомості корінного населення країни із сучасними їм проблемами. А ці проблеми стануть для Латинської Америки на багато років найважчими і вкрай складними для вирішення. Але, мабуть, найскладнішим і найважчим буде ставлення до проникнення з півночі Америки. Для розв'язання таких проблем у літературній сфері існує традиція т. зв. «магічного» реалізму, котра в ці роки перебувала ще на етапі формування і зміцнення. Вона найповніше і найбагатогранніше проявилась у прозі, зокрема і в романах Астуріаса.

Боротьба гватемальського народу супроти колонізації з боку «Юнайтед Фрут Компані», супроти експлуатації природних багатств країни свідчить про відображення Астуріасом цих важливих проблем, і тут не спостерігаємо переходу до магічних сфер, коли вирішення конфлікту передоручається чарівним силам і силам сліпим, оскільки при шалених поривах вітру гине «добра людина». Щоправда, ця людина — американець. Природа, покаравши його, карає і тих, хто прийшов з ним.

У романі «Зелений папа» Астуріас показує інший бік розвитку цієї теми — успішну кар'єру злочинця, перетворення авантюриста у власника однієї з найбільших компаній Америки. Процес нагромадження капіталу ведеться злочинними засобами.

Романна дійсність стає настільки широкою, їло охоплює увесь світ, не звужуючи його, а розширюючи до безмежності. Використання таких прийомів цілком виправдане і обґрунтоване традиціями Латинської Америки. Письменник, поринаючи в минуле індіанської культури, розчиняє у ній сучасні й актуальні проблеми. Водночас з:н повертається до сучасності, використовуючи здатність міфу розчиняти особисте, виокремлюючи спільне, закономірне. Відбувається перерозподіл акцентів, що дозволяє з'єднати воєдино різні часи, різні проблеми, вивищитись над одиничним, переходячи до всезагального і глобального.

Можливе все. Реальність стає нереальною, неможливе — можливим. Таким є принцип творів Астуріаса. Міф тут — невід'ємний атрибут життя, його частина, його втілення.

Українською мовою окремі твори Астуріаса переклали П. Соколовський, Ю. Покальчук, С. Коваль.

 

Тв.: Укр. пер.— Для громадської думки... // Всесвіт. — 1959. — №10; Дзеркало Л іди Саль // Всесвіт,— 1976. — № 2; Скорботна п'ятниця. — К., 1980; Сеньйор Президент.— К., 1986; Рос. пер. — Уик-энд в Гватемале. — Москва, 1958; Легенды Гватемалы. — Москва, 1972; Маисовые люди. Ураган. — Москва, 1977; Зеркало Лиды Саль. — Москва, 1985; Избр. произв.: В 2 т. — Москва, 1988.

Літ.: Кутейщикова В.Н., Осповат Л.С. Новый лат.-амер. роман. 50—60-е гг.: Лит.-крит. очерки. — Москва, 1976; Мигель Анхель Астуриас: Биобибл. указ. — Москва. 1960.

А. Макаров


загрузка...
загрузка...