загрузка...
Loading...

АЙТМАТОВ, Чингіз

(нар. 1928)

АЙТМАТОВ, Чингіз - творчість письменника

АЙТМАТОВ, Чингіз (нар. 12.12.1928, аїл Шекер, Киргизстан) — киргизький письменник.

Айтматов народився 12 грудня 1928 року в аїлі Шекер, що у Талаській долині, в сім'ї партійного працівника. Його батько, Торекул Айтматов, — один із перших киргизьких комуністів — працював секретарем Шеризького обкому партії. У 1937 році батька репресували, після чого сім'я змушена була переїхати в аїл. Трудовий «стаж» майбутнього письменника розпочався у десять років, а з чотирнадцяти йому довелося виконувати обов'язки секретаря аїлради (йшла Вітчизняна війна, і дорослі чоловіки були на фронті), вирішуючи найскладніші питання життя великого села. У сім'ї Айтматова розмовляли і киргизькою, і російською мовами, і це визначило двомовний характер творчості Айтматова.

«Кожний час має свої вимоги до людини, свої проблеми та запити, і тому життя ніколи не дається легко, якщо до нього ставитися серйозно, якщо дерзати, а не шукати безтурботного життя», — скаже він через багато років у «Нотатках про себе». «Серйозне ставлення до життя» спонукало Айтматова у 18 років вступити у Джамбульський ветеринарний технікум (1948), а пізніше і в Киргизький сільськогосподарський інститут, який він закінчив у 1953 р. У 1952 році Айтматов почав публікувати в періодиці оповідання киргизькою мовою. Після закінчення інституту Айтматов упродовж трьох років працював у НДІ тваринництва, водночас продовжуючи писати та публікувати оповідання («Ашим», 1953; «Сипайчі», 1954; «Нічний полив», «Білий дощ», 1955; «Важка переправа», 1956 та ін.), у яких він ще лише шукав свої теми, своїх героїв і свою власну манеру розповіді. Айтматов «ніби пробує себе у показі тих чи інших ситуацій, характерів, не вдаючись поки що до їх поглибленого соціально-історичного та психологічного аналізу, не підносячись до широких соціально-філософських узагальнень» (Л. Шевченко).

У 1956 р. Айтматов вступив на Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. Максима Горького (Москва), які закінчив у 1958 р. У рік закінчення курсів у журналі «Октябрь» було опубліковано його оповідання «Віч-на-віч» («Бетмебет келгенде»), де йшлося про пасивну покірність обставинам т. зв. «природних» людей, котрі живуть згідно з традиціями у замкнутому світі, не відчуваючи свого обов'язку перед батьківщиною, народом і, зрештою, зраджують їх. У 1958 році в журналі «Новый мир» побачили світ й інші його оповідання, а також вийшла друком повість «Джаміля « («Жамийла»), яка принесла Айтматову світове визнання і справила значний вплив на всю киргизьку літературу.

Попри зовнішню сюжетну нескладність «Джамілі» (молода жінка-киргизка Джаміля всупереч патріархальним звичаям зважується поєднати своє життя з коханим Даніяром і піти з ним з рідного аїлу), повість стала явищем глибоко новаторським для всієї киргизької літератури насамперед у плані морально-ціннісних орієнтацій, у плані вибору між свободою і несвободою, аїлом і Землею. Водночас вже у «Джамілі «проявилася головна особливість прози Айтматова: поєднання напруженого драматизму при змалюванні характерів і ситуацій з ліричним ладом в описі природи та звичаїв народу, складна проблематика і неоднозначне вирішення поставлених проблем.

Усе сказане вище стосується і наступних повістей Айтматова: «Тополенька моя в червоній косинці» (1961), «Перший учитель»(1959), «Верблюже око» (1961), які склали збірку «Повісті гір і степів « (1962), «Материнське поле» (1963). У цих творах йдеться про складні психологічні та життєві колізії, які відбуваються в житті звичайних сільських людей під час їхнього зіткнення з новою реальністю.

До 1965 р. Айтматов писав киргизькою мовою. Першим російськомовним твором письменника стала повість «Прощай, Гульсари!» Доля головного героя Танабая Бакасова така ж типова, як долі кращих героїв «сільської» прози: Танабай брав участь у колективізації, не жаліючи при цьому рідного брата, а потім сам став жертвою партійних кар'єристів. Важливу роль у творі відіграв образ іноходця Гульсари, який супроводжував Танабая протягом довгих років. Критика відзначала, що образ Гульсари є метафорою сутності людського життя, в якому неминучими є гноблення особистості, відмова від природності буття. Г. Гачев назвав Гульсари характерним для Айтматова «двоголовим образом-кентавром» тварини і людини.

Міфологічні, епічні мотиви стали основою повісті «Рябий пес біжить краєм моря « (1977). За влучним зауваженням Л. Шевченко, «до міфу тут зведено саму життєву ситуацію, на яку накладається другий, вже суто міфологічний пласт — легенди й перекази нівхів, що надає всьому твору параболічного характеру»: четверо людей різного віку — дід Орган, батько Емраїн, дядько Милгун і малий Кириск, вийшовши у відкрите море на полювання, після несподіваного шторму опиняються серед застиглого туману і непорушного моря. У повісті відсутні конкретні часові ознаки, як і індивідуалізованість характерів, її смисл виражений у думах старого Органа: «...перед обличчям безмежного простору людина у човні ніщо. Але людина мислить і тим самим осягає велич Моря і Неба, і тим утверджується перед вічними стихіями, і тим вона співмірна глибині та висоті світів».

У 1975 р. вийшла друком російськомовна повість Айтматова «Ранні журавлі», в основу якої письменник поклав епізод зі свого воєнного дитинства.

Значним літературним явищем початку 80-х pp. став вихід роману Айтматова «Буранний полустанок» («І понад вік триває день», 1980), у якому автор намагається по-новому осмислити час і простір, увесь світ в цілому, світ на грані катастрофи. Головний герой повісті — простий киргиз Едигей, який працює залізничником на загубленому в безмежному степу Сари-Озеки роз'їзді Боранли-Буранний. У його долі, як і в долях людей, котрі його оточують (Казан-ган, учитель Абуталип та ін.), відображена доля країни — з довоєнними репресіями, Вітчизняною війною, непосильною повоєнною працею, будівництвом ядерного полігону. Дія роману розгортається у двох планах: земні події, подані у ретроспективних роздумах Едигея, який проводжає в останню дорогу свого товариша, переплітаються з космічними — контакт членів екіпажу міжнародної станції «Паритет» з мешканцями планети «Лісові груди».

Основоположною у «Буранному полустанку « є «думка про історичну та моральну пам'ять людини і людства» (В. Чубинський), сконцентрована у давній легенді про матір Найман-Ану та її сина, якого позбавили пам'яті, перетворивши у манкурта — безпам'ятну, бездумну і жорстоку істоту.

Роман «Буранний полустанок «спричинився до великого суспільного резонансу, а слово «манкурт» стало прозивним, своєрідним символом тих фатальних змін, які відбулися в сучасній людині, перервавши її зв'язок з одвічними основами буття.

Злободенністю тематики і значимістю порушених філософських проблем вирізняється і другий роман Айтматова «Плаха», який вперше був опублікований у 1986 р. в журналі «Новый мир». У ньому письменник розмірковує про взаємовідносини Людини і Природи, про пошуки смислу життя, про значення духовності і про таке суспільне лихо, як наркоманія.

Центральний образ «Плахи « — образ Авдія Калістратова, який, не ставши священиком і порвавши з офіційною церквою, дійшов висновку: «Моя церква — це я сам». «Прагнучи нести у світ добро, долати зло, не противлячись йому насильством... Авдій, одержимий жаданням справедливості та любові до людей, як і Ісус Христос, діє словом. Проте добро, яке він стверджує, — це, власне, ідея добра, абстракція, яка протистояти конкретному злу не здатна», — зауважує критик Л. Шевченко. Цю Авдієву «нездатність» підтверджують і збирачі коноплі на чолі з Гришаном, і учасники «моюнкумського сафарі», які з вертольотів і машин розстрілюють степових звірів, і сталініст Обер-Кандалов. Значне місце у «Пласі»відведено й іншим героям — Ісусу Христу та Понтію Пілату, Бостону Уркунчієву та його антиподу, старшому чабану Базарбаю Нойгутову. Мовчазними свідками всіх подій, що відбуваються в романі, є образи-символи вовчиці Акбари та вовка Ташчайнара.

Згодом Айтматов розвинув у своїй творчості фантастичну, космічну тему, яка стала основою роману «Тавро Кассандры» (1996). Тавро Кассандри — це відмова ембріона від життя, від майбутньої відповідальності, його заява про це суспільству. За сигналом-ознакою Тавра Кассандри можна наперед дізнатися про майбутнє людини. її земне життя залежить не від неї самої, а від біосфери і геосфери. Неувага до сигнала-озиаки ембріона Кассандри — це байдужість до Людини та Всесвіту. Це чудово розуміє один із головних героїв — американський футуролог Роберт Борк, своєрідний земний Філофей, як, утім, і російський учений Андрій Крильцов, який привласнив славу Філофея і відмовився повернутися з Космосу на Землю, зоставшись на орбітальній станції.

У 1988—1990 pp. Айтматов був головним редактором журналу «Иностранная литература», а наступні чотири роки працював послом Киргизії в країнах Бенілюксу. Айтматов — народний письменник Киргизії, лауреат багатьох міжнародних премій, видатний громадський і культурний діяч. Проживає у Киргизії. Його твори перекладені багатьма мовами світу.

 

Тв.: Укр. пер. — Материнське поле. — К., 1967; Джаміля. — К., 1975; Рябий пес біжить краєм моря. — Ранні журавлі. — К., 1978; Повісті гір і степів. — К.. 1980; Твори: У 2 т. - К., 1983; Рос. пер. - Собр. соч.: В 3 т. — Москва, 1982-1984; Эхо мира: Повести, рассказы, публицистика; Статьи, воспоминания, диалоги, интервью. — Москва, 1988; Собр. соч.: В 7 т. — Москва, 1999; И дольше века длится день. — С.-Петербург, 2003; Пегий пес, бегущий краем моря. — С.-Петербург, 2003.

Літ.: Асаналиев К. Открытие человека современности. Заметки о творчестве Чингиза Айтматова. — Фрунзе, 1968; Воронов В. Чингиз Айтматов. — Москва, 1976; Гачев Г. Чингиз Айтматов. — Фрунзе, 1989; Гачев Г. Чингиз Айтматов и мировая литература. — Фрунзе, 1982; Левченко ВТ. Чингиз Айтматов. — Москва, 1983; Сердюк П.О. Чингіз Айтматов. — К., 1971; Шевченко Л.І. Чингіз Айтматов. — К., 1991; Лебедева Л. Повести Чингиза Айтматова. — Москва, 1972.

Б. Щавурський


загрузка...

загрузка...