загрузка...

БАНҐ, Герман

(1857 - 1912)

БАНҐ, Герман - творчість письменника

БАНҐ, Герман (Bang, Herman - 20.04.1857, Адзербаллє, Данія — 29.01.1912, Оґден, США) — данський письменник.

Він народився в сім'ї пастора, належав до давнього, але збіднілого дворянського роду. У Копенгагені вивчав юриспруденцію, але мріяв стати актором. Більшу частину життя провів у Німеччині та Франції. Початок його творчої діяльності пов'язаний з журналістикою. Перші літературні есе Банґа — «Реалізм і реалісти» («Realismeog Realister», 1879), «Критичні етюди та начерки» («Kntishe Studierog Udkast», 1880) збігаються з появою першого, значною мірою — автобіографічного, роману «Безнадійні покоління» («Haablose slaegter», 1880). У статтях і романі Банґ заявляє про себе як про прихильника реалізму, під яким він розуміє особливу увагу до аналізу, прагнення проникнути у приховані причини явищ, показати шляхи виправлення недоліків.

Прикладом для нього був О. де Бальзак з його «Людською комедією». Водночас великий вплив на Банґа справили скандинави — драматург Г. Ібсен, який високо поціновував романи Банґа, романіст-сучасник І.П. Якобсен, творець об'єктивного психологічного роману. Ідучи в руслі сучасного розвитку європейської літератури, Банґ був творцем імпресіоністичного роману. Його уявлення про імпресіонізм формуються внаслідок того, що, на його думку, реалізм не має достатньо достовірного, наукового інструментарію для аналізу психології людини. Через те він вважав за необхідне зображувати людей, «які здійснюють які-небудь вчинки», оскільки лише відображена в дії думка може відтворити реальність. Він уникав описів, намагаючись показувати дію, але дії ці повинні бути відповідним чином відібрані, в них необхідно виокремити найсуттєвіше, те. в чому віддзеркалюється духовне життя зображуваного. На думку Банґа, складність психіки може передати тільки те, що вгадується читачем у невисловленому словами, за зовнішньою оболонкою. Але «оболонка» повинна бути достатньо прозорою. Коли ми говоримо про те, що Е. Хемінгвей відкрив теорію «айсберга», то забуваємо досягнення Банґа. Його принципи психологізму якраз і створюють закони підтексту.

У 1885 р. вийшла друком збірка «Ексцентричних новел» («Excentriske Noveller»), у кожній з яких Банґ змалював трагічну самотність молодих людей, які виявилися чужими у своєму колі, але через своє виховання, спосіб мислення та засвоєні звички не можуть увійти в інше коло, навіть не завжди усвідомлюють, який шлях їм потрібний. Справжніми шедеврами Банґа стали романи «Край дороги» («Wed Vejen», 1886) і «Тіне»(«Тіnе», 1889). Саме в них, особливо в першому, повною мірою втілився імпресіонізм Банґа. Перед читачем — провінційне селище, яке розташоване побіля залізничної станції, де зупиняються далеко не всі поїзди, а ті, які зупиняються, стоять зовсім недовго. Час там визначають за прибуттям ранкового, денного і вечірнього поїздів. Місцеві жителі — найзначніші персони — приходять на станцію до вечірнього поїзда як на прогулянку.

Банґ, уповільнюючи хід часу, показує всіх учасників майбутньої трагедії в глухій і немовби сонній провінції. Це — начальник станції Бай. Йому, колишньому військовому, що видно з постави, нудно жити на станції, де, про що ми дізнаємося незабаром, він страждає — чи вдає, що страждає, — через відсутність столичних жінок, театрів, товариства. Поряд — дочка пастора, яка могла б своєю статурою позмагатися з гвардійцем, а своєю відвертістю і добротою, судячи з її слів і вчинків — дещо грубуватих, але щирих, — вирізняється з усього товариства. Тут же і фру Абель, головна мета якої — видати дочок (їх у неї дві) заміж. Поряд — вже немолода вчителька фрекен Йенсен — людина, нікому не потрібна і самотня. Останньою з'являється головна героїня — дружина начальника станції Катінка Бай — створіння добре, повільне, яке живе, наче у півсні. «Красунею» називає її дочка пастора. Розмірений рух зникає з приїздом нового управителя — Хуса, людини розумної, делікатної, у якого з Катінкою одразу ж встановлюються дружні стосунки. Автор надзвичайно тонко прослідковує, як для Катінки з приїздом Хуса змінюється увесь світ — він переповнюється радістю. Різдвяні свята та підготовка до них стають суцільним щастям, навіть чоловік видається молодій жінці кращим, аніж звичайно, вона оживає, ніби пробуджується, починає усвідомлювати, що покохала нового управителя.

Трагізм ситуації полягає в тому, що обоє не визнають компромісів у сфері моралі і вважають за можливе розірвати шлюб. Вони розлучаються. Катінка така ж тиха у своєму стражданні, як була тихою протягом усього життя, але вона поступово згасає. Вірний своєму принципу змальовувати суттєві дії, але не коментувати їх, Банґ увесь роман будує, уповільнюючи детальними описами плин часу: це й інтер'єр у домі Катінки, і її неспішні рухи, і сповнені не стільки веселощів, скільки руху та гамору свята в пасторському домі, і, врешті, пікнік, на який відправляються Бай з Катінкою та Хусом. Пікнік, де зображена кожна дрібниця у сфері зовнішніх подій, стає переломним моментом у стосунках Катінки та Хуса — їхнє духовне життя, приховане під зовнішніми фактами цієї поїздки (інколи поетичними, інколи прозаїчними) вирізняється особливою напругою. Але й ця напруга лише повинна вгадуватися читачем під шаром найбуденніших подій: ярмарку, вечері в лісі, зливи, відвідання галереї. Герої Банґа не відзначаються схильністю до самоаналізу: про їхній стан автор пропонує здогадуватися часто з допомогою повторюваних сцен, але в цих сценах змінюються лише певні деталі. Так, втрата душевного спокою Катінкою передається з допомогою неодноразово повторюваних, але дещо відмінних приготувань до сну. Повторюється і сприйняття Катінкою поїзда, що наближається до їхньої станції — щоразу змінюється тональність, але завжди залишається відчуття проминаючого повз тебе справжнього щастя, страшнуватого, але сповненого активного руху, на відміну від їхнього існування із завмерлим часом. Те ж саме відчуття завмерлого часу передають початкова і фінальна сцени прибуття поїзда, де присутні ті самі люди, той самий елегантний кондуктор подає Баю два пальці, так само дзвенять вивантажувані бідони. Лише у першій сцені Катінка ще не вийшла зі свого напівсонного існування, а перед останньою її вже поховали. Зовнішньо абстрагуючись від трагедії Катінки, Банґ ще більше посилює її. При цьому потрібно пам'ятати, що Банґ не намагався показати винятковий характер головної героїні і вульгарних обивателів, які так і не зрозуміли її: навіть у найзвичайнісіньких і примітивних героїв автор зміг знайти справжні людські почуття.

Роман «Тіне» передає трагедію, пережиту Данією після розгрому у війні з Пруссією в 1864—1865 роках і поразки при взятті Дюббеля. Місце дії — маленький острів; автор жив на такому самому острові в дитинстві, і дитячі спогади про поразку та страждання народу лягли в основу роману. Банґ зображує невелике селище, де поряд розташовані церква, школа, шинок і кузня, поряд селянка пасе свою корову. На порогах власних будинків сидять дружина вчителя, хазяйка трактиру, дехто з місцевих жителів і обговорюють усі новини, заздрячи дружині вчителя, оскільки її будинок стоїть на перехресті доріг і їй видно кожного проїжджого і перехожого. Неподалік від селища, за кладовищем, з яким, як зазвичай у Банґа, пов'язано багато історій про привидів, розташована садиба лісничого Берга, в домі якого Тіне постійно буває чи то як привілейована служниця, чи то як подруга дружини господаря. Роман, на відміну від інших творів Банґа, розпочинається з руху і тривоги: від'їжджає дружина лісничого, і Тіне біжить за її повозом, не в змозі розлучитися зі своєю приятелькою. Рухом, тривогою і стражданням сповнений весь роман: Тіне постійно метається від свого дому до дому лісничого, навіть повз страшне кладовище. Розпочинається війна, і натовпи біженців рухаються по дорогах, гублячи не лише майно, а й дітей; їдуть вози з пораненими, кров котрих не встигають витирати з порога школи,перетвореної в госпіталь. Пересуваються частини данських військ, змінюючи одна одну, пересуваються й життя молодих і здорових солдатів і офіцерів — до смерті. На фоні страждання, ганьби нації, пожеж і смертей виникає кохання Тіне до лісничого, яке, як показує Банґ через спогади героїні, давно вже дрімало в її душі. Для нього дівчина стала короткочасним захопленням на фоні всезагального сум'яття, а почуття Тіне заполонило все її життя. Розвиток особистих доль Банґ показує у зв'язку з трагедією Данії. Твори Банґа кінця 1890-х — початку 1900-х років поступаються за силою попередньому періоду, за винятком «Білого будинку» («Det hvide Hus», 1898), навіяного спогадами про матір.

Банґ відомий ще і як талановитий режисер паризького театру Режан (відомої французької актриси), де він ставив з великим успіхом драми Г. Ібсена. У 1911 р. Банґ побував у Москві, познайомився зі спектаклями Художнього театру, проте зі Станіславським він погоджувався не у всьому, хоча й цінував його досвід. Йому належать статті про провідних тогочасних акторів — Сару Бернар, Елеонору Дузе, Габріель Режан та ін.

 

Г. Храповицька


загрузка...
загрузка...