загрузка...

БЕЛЛОУ, Сол

(1915 - 2005)

БЕЛЛОУ, Сол - творчість письменника

БЕЛЛОУ, Сол (Bellow, Saul; автонім: Беллоуз, Соломон - 10.06.1915, Лашин, Квебек - 05.06.2005, Бруклін, Массачусетс) — американський письменник, лауреат Нобелівської премії 1976 р.

Беллоу народився неподалік Монреаля, в єврейській сім'ї, яка емігрувала у 1913 р. з Петербурга. Він був наймолодшою (четвертою) дитиною Абрама Беллоуза й Лізи (Гордон) Беллоуз. Батько займався перепродажем спиртних напоїв, виховував сина в старозаповітному дусі. У дитинстві, яке було «почасти рубежем, почасти польським гетто, почасти середньовіччям», Беллоу читав В.Шекспіра та письменників XIX ст., опанував чотири мови. У 1924 р. Беллоу переїхав з батьками із Канади в Чикаго.

Після закінчення школи у 1933 р. Беллоу вступив у Чиказький університет. У 1935—1937 pp. навчався у Північно-Західному університеті, де студіював антропологію та соціологію. Кілька місяців навчався в аспірантурі Вісконсинського університету, після чого повернувся у Чикаго. Йому довелося працювати клерком у Федеральній робітничій комісії, викладати у Педагогічному інституті Песталоцці-Фробла, бути редактором енциклопедії «Британіка». Водночас Беллоу розпочав і власну творчість.

Упродовж 1944—1945 pp. він служив у торговому флоті США, а наступні три роки викладав у Міннесотському університеті. У 1948— 1949 рр. Беллоу жив у Парижі та Римі. У 50-х pp. письменник продовжив викладацьку діяльність, ведучи курс англійської мови в Принстонському університеті, а згодом у Бард-коледжі. Розчарувавшись у нью-йоркському літературному житті, Беллоу повернувся у Чикаго, де мешкає постійно з 1962 р. Невдовзі він влаштувався викладачем у Чиказькому університеті.

Беллоу кілька разів брав шлюб. 1937 р. він одружився з Анітою Гошкін, у них народився син Грегорі. Друга дружина Беллоу, Олександра Шахбосова, народила йому 1956 р. сина Адама. Третій син Беллоу — Деніел — з'явився від шлюбу із Сьюзан А. Гласман (1961). Четвертою дружиною письменника стала Олександра Багдасар, румунська емігрантка, викладач математики.

Першою публікацією Беллоу було оповідання «Два ранкові монологи» («Two Morning Monologues», 1941), але популярність у літературних і читацьких колах приніс йому роман «Неприкаяний» («Dangling Man», 1944). Написаний у формі щоденника, він змальовує «неприкаяного», непристосованого до життя призовника, який очікує повістки в армію. Відомий критик Е. Вілсон побачив у творі «одне з найправдивіших свідчень настрою цілого покоління, яке виросло в період Великої депресії та світової війни». Повість «Жертва» («The Victim», 1947), у якій ішлося про домашні та релігійні проблеми нью-йоркського журналіста, здобула авторові стипендію Ґуґенхайма.

Роман «Пригоди Оґі Марча» («The Adventures of Augie March», 1953) став першим значним літературним здобутком Беллоу, за який він отримав Національну премію з літератури. «Пригоди Огі Марча» було визнано найкращою книжкою року. У формальному плані твір певними рисами близький до крутійського роману, хоча в ньому зображені не лише походеньки колоритного героя, а й «пригоди» його душі. Життя Огі Марча, починаючи з його дитинства у Чикаго і закінчуючи похилим віком, коли він промишляє на чорному ринку в повоєнній Європі, — це ланцюг невтішних пошуків свого «я», ряд спроб вписатися у завжди чуже та вороже суспільство.

Творчий шлях Беллоу у 50-х pp. завершують збірка «Лови мить» («Seize the Day», 1956) і роман «Гендерсон, повелитель дощу» («Henderson, the Rain King», 1959). «Лови мить «складається з трьох новел, одноактної п'єси і повісті, яка й дала назву книжці. Герой повісті — Томмі Вілхелм вважає, що «легкі» гроші допоможуть йому позбутися «нудного і сірого повсякдення», він намагається «зловити момент» і вкладає гроші у ризиковану справу. У романі «Гендерсон, повелитель дощу» йдеться про мільйонера, який поїхав в Африку, аби «вилікуватися від страху смерті». Усі твори Беллоу цього періоду можна вважати притчами, вони сповнені такими визначальними для екзистенціалізму поняттями та проблемами, як свобода і вибір («Неприкаяний «), жертва і кат («Жертва «) індивідуальна і суспільна природа людини («Лови мить» «Гендерсон, повелитель дощу»).

У творах Беллоу 60—70-х років з'являються нові риси: посилюється інтелектуалізм і психологізм, ускладнюється композиція, герой стає творчою й освіченою людиною. Проте тема пошуків людиною свого місця в житті залишається незмінною. Серед найкращих прозових творів Беллоу цього періоду — романи «Герцоґ» («Heizog», 1964), «Планета містера Самлера»(«Mr. Sammler's planet», 1970), «Талант Гумбольдта» («Humboldt's Gift», 1975), збірка новел «Спогади Мосбі» («Mosby's Memoirs», 1968).

У цей період Беллоу звертається також до драматургії (п'єса «Останній аналіз» — «The Last Analisis», 1964), займається журналістикою (1967 p. він висвітлює арабо-ізраїльський конфлікт на сторінках газети «Ньюсдей»), пише подорожній щоденник ( «У Єрусалим і назад: особистий погляд» — «То Yerusalem and Back: A Personal Account», 1976).

Роман «Герцог» вважається найвизначнішим твором Беллоу. За нього письменник вдруге отримав Національну премію за найкращу книгу року і став першим американцем — лауреатом Французької міжнародної літературної премії. Герой роману, 50-річний професор Мозес Герцог, показаний у кризовий період свого життя. Він намагається подолати відчуження від суспільства і від самого себе, осмислює філософський і соціальний сенс людського життя, розмірковує над тим, «що означає бути людиною». Герцог пише (але не відправляє) листи видатним людям, у тому числі давно померлим і міфічним постатям. Він бореться із несправедливістю, що панує у світі, але в результаті приймає життя таким, яким воно є. Героєм «Планети містера Самлера» (Національна премія за найкращу книгу року) є 70-річний польський єврей, свідок Голокосту, який вижив лише дивом. Самлер приїздить у Нью-Йорк як у «землю обітовану», однак зустрічається тут з розпадом, моральною деградацією і «всесвітнім злом».

За роман «Талант Гумбольдта» Беллоу був удостоєний Пулітцерівської премії. Порівнюючи долі двох американських письменників — Чарлза Сітрайна та фон Гумбольдта-Флейшера, Беллоу розмірковує про духовний авторитет митця в сучасному суспільстві, де понад усе цінують славу та гроші.

У 1976 Беллоу присудили Нобелівську премію «за твори, в яких співчуття до людей поєднується з тонким аналізом сучасної культури». Вручаючи премію, представник Шведської академії Карл Рагнар Гіров відзначив велику роль Беллоу у розвитку американської літератури від «крутого» до «антигероїчного» стилю. Гіров зауважив також специфічне, «притаманне лише одному Беллоу поєднання «пікарескного» роману й тонкого аналізу нашої культури, гострого сюжету... і з філософським діалогом із читачем. ...Надаючи значення місцевому колориту, фактографії, Беллоу дає людині свободу, а тим самим і відповідальність, бажання діяти, віру в майбутнє». Сам Беллоу у своїй Нобелівській лекції зауважив, що борг письменника полягає у тому, щоб розповісти, «як особистість, зіткнувшись із дегуманізацією, обстоює можливість розпоряджатися власною душею».

Серед найприкметніших прозових творів пізнього Беллоу — романи «Грудень декана» («The Dean's December», 1982), дія якого відбувається у соціалістичній Румунії і в середовищі американських вчених, і «Більшість помирає від розбитого серця» («Мок Die of Heartbreak», 1987), у якому йдеться про приватне життя двох учених: філолога Кеннета Трахтенберга та його дядька-ботаніка Бена Крайдера, збірка оповідань «Бевзь та інші оповідання» («Him With His Foot in His Mouth and Other Stories», 1984), повісті «Родичі» («A Theft», 1984) та «У зв'язку з Белларозою» («The BellarosaConnection», 1989).

Беллоу увійшов у американську та світову літературу як письменник, що художньо опрацьовує універсальні теми: боротьба людини із собою, суперечки між індивідуумом і соціумом, незбагненність реальності у химерному світі, конфлікт між надією та відчаєм.

 

Є. Васильєв


загрузка...
загрузка...