загрузка...
Loading...

Критика

AННA ЗЕГЕРС

(1900—1983)

«Саме тому, що ми знаємо силу мистецтва, такою великою є наша відповідальність». Ці слова Анни Зегерс були не лише принципом, а й суттю її творчості і життя. З дитинства закохана у мистецтво, вона вивчала у Кельнському університеті історію мистецтва і літератури, у 1924 році захистила дисертацію про творчість Рембрандта — і все своє подальше життя присвятила людям праці.

Доля Анни Зегерс склалася трагічно: вона «завинила» перед фашистським режимом не лише тим, що у 1928 році пов'язала своє життя з комуністичним рухом, а й тим, що мала мужність говорити і писати правду. Зегерс емігрувала спочатку до Франції, потім, рятуючи себе і свою сім'ю,— до Латинської Америки. Але де б вона не була, її голос, сповнений болю за рідну Німеччину — землю філософів і поетів, звучить на повну міць.

У 1933 році Анна Зегерс завершила роботу над повістю «Оцінена голова», в якій описується страхітливий процес фашизації людей. В романі «Шлях через лютий» (1935) розповідається про одну з найдраматичніших сторінок в історії робітничого руху — шуцбундівське повстання 1934 року.

У 1935 році письменниця бере участь у Конгресі на захист культури, що відбувся у Парижі. Вона говорила про долю простого люду: «Коли ви чуєте слова «любов до своєї вітчизни», спитайте спочатку, що люблять у цій вітчизні. Хіба священні багатства країни можуть утішити незаможних? Хіба свята земля може втішити безземельних? »

У Мексиці Анна Зегерс очолює антифашистський клуб імені Генріха Гейне, публікує статті й політичні огляди. У 1942 році побачив світ її роман «Сьомий хрест» — про в'язнів фашистського концтабору. Хоча сюжетним стрижнем роману є історія втечі Георга Гейслера із фашистського пекла, Анна Зегерс зобразила широку картину життя гітлерівської Німеччини: концтабори, тотальне шпигунство, трагедію ошуканого й обдуреного народу. Роман викривав фашизм як явище антилюдяне у своїй сутності.

Одним із найвищих художніх досягнень Зегерс стало оповідання «Прогулянка мертвих дівчат» (1943, надруковано 1946 p.), побудоване на непомітних переходах від ліричної сповіді до спогадів, від світу реального до світу ірреального. Сучасне і минуле, дійсне і нематеріальне, будні Мексики і гітлерівського рейху, Німеччина кайзерівська і фашистська — все поєдналося в оповіданні. А панує в ньому потік свідомості автора (як потік спогадів, а також замальовок з емігрантських вражень). Завершується оповідання авторським зізнанням: «Я запитувала себе: «Як мені проводити свій час — сьогодні і завтра, тут чи ще де-небудь?» — оскільки я відчувала тепер безкінечний потік часу, нез-боримий, як повітря...» Віддаючись на волю цього потоку часу, Зегерс і розповідає про шкільну прогулянку своїх подруг і про те, як історія і життя понівечили долі цих «мертвих дівчат».

Лені прагнула щастя і знайшла його, одружившись, але чоловіка її заарештувало гестапо. Згодом люди в чорній уніформі схопили і Лені й «поволі, але вірно вбивали голодом у концтаборі».

Маріанна колись вважала Лені своєю найзадушевнішою подругою. Але коли Лені звернулася до Маріанни з проханням переправити дитину до родичів, та відмовила і «додала, що її чоловік — член нацистської партії і займає високу посаду, а Лені з чоловіком заарештовано справедливо, оскільки вони вчинили злочин проти Гітлера».

Нора у свої шкільні роки всіляко догоджала вчительці Зіхель. «Проте потім ту ж саму вчительку, вже стару і немічну, вона зігнала, непристойно лаючись, з лави біля Рейна, адже не могла вона сісти на одну лаву з єврейкою».

Завжди весела Лора покохала не арійця, отже, «сплюндрувала расу», і, боячись концтабору, покінчила життя самогубством.

З різних причин пішли із життя їда, Герда, Ельза, Софі, Лотта, Катаріна, Ліза. «До кінця шляху дійшла одна Нетті». Це в її пам'яті лишилися живими дівчата, які колись разом з нею подорожували на пароплаві, вдихали чисте повітря юиості і вірили, що життя прекрасне.

Особливого значення набуває в оповіданні тема людської пам'яті. Нетті (так у дитинстві називали Анну Зегерс) живе пам'яттю серця, а тому їй не зраджує і пам'ять розуму. Нескінченний потік свідомості (факти, події, люди), збагачений потоком емоційної пам'яті, викликає появу оповідань — роздумів. То були роздуми автора про долю своєї батьківщини і свого народу. А можливо, і людства. Оповідання сповнене любові до людини і болю за неї. У «Прогулянці мертвих дівчат» Анна Зегерс художніми засобами підводить читача до висновку про те, що кожна людина має пройти свій життєвий шлях так, щоб лишитися гідною високого звання людини. То була достойна позиція таланту, не замуленого кон'юнктурними змінами та політичними зрадами.

Але були у тридцятих роках й інші жерці мистецтва. Ще у жовтні 1933 року на сторінках «Франкфуртер цайтунг» вісімдесят вісім представників письменницького цеху склали фюрерові «урочисту клятву вірності і покори». Вони і представляли офіційну літературу Третьої імперії. Серед цих «підписантів» не було імен Генріха Манна, Еріха Марії Ремарка, Арнольда Цвейга.

Кращі твори світової літератури (загальна кількість — 120 000 назв) були приречені на знищення. 10 травня 1933 року за наказом міністра пропаганди Геббельса в Берліні прилюдно спалено книги, зміст яких лякав фашистів. І того ж дня аутодафе відбулись у Бонні, Франкфурті-на-Майні, Геттінгені, Гамбурзі, Кельні, Мюнхені, Нюрнберзі, Вюрцбурзі та ще в багатьох університетських містах Німеччини. Там, «де спалюють книги, там і людей потім у вогонь кидають» (Генріх Гейне). Вогнища із книг стали прологом фізичного знищення чесних митців. Знову ствердилася одвічна істина: завжди були і будуть ті, хто служить людям, як були й будуть ті, хто прислуговує мучителям людей.

Мистецька палітра літератури, створеної між двома світовими війнами, напрочуд різноманітна. Нових шляхів художнього осмислення буття шукали і реалісти, й авангардисти.

Серйозні зрушення відбуваються у мистецтві реалізму. В творчості багатьох письменників спостерігається перехід від зображення конкретного життя до більш абстрактних замальовок і узагальнень. Твори часто набувають філософсько-алегоричного характеру, їх смисл розкривається через паралелі з міфами, кла-сичними літературними сюжетами, історичними подіями. Давнина наближується до новітніх часів, щоб виявити істотніше, найсуттєвіше у сучасності Цей прийом стає провідним, наприклад, у творчості Ліона Фейхтвангера, який стверджував: «Я ніколи не збирався зображувати історію лише заради історії». Багато драм Бертольта Брехта є талановитими переробками вже відомих літературних сюжетів. Найхарактернішим для письменників був потяг до осмислення своєї епохи. «Процес цей,— писав Томас Манн,— руйнує кордони між наукою і мистецтвом, наповнює живою, пульсуючою кров'ю абстрактну думку, одухотворяє пластичний образ і створює той тип книги, що може бути визначений як інтелектуальний роман».

Один із найдовершеніших романів такого типу — «Чарівна гора» Томаса Манна (1924). І хоча сюжетні рамки роману обмежені подіями із санаторного життя Ганса Касторпа (закоханість у заміжню жінку, дискусії та бесіди з друзями), за цим суто побутовим планом відчувається інший, глибший — сучасна дійсність у її кризовому стані. Томас Манн стверджував: «Будь-яка деталь позбавлена інтересу, якщо крізь неї не просвічує ідея. Мистецтво — то життя у світлі думки». Митець прагнув створити роман «європейського масштабу». І саме таким сприймали цей роман сучасники Манна. Наприклад, Сінклер Льюїс «Чарівну гору» вважав «квінтесенцією духовного життя всієї Європи».

Томас Манн оперував засобами реалістичного роману, але наповнював зображуване символікою, що давала змогу в окремому бачити загальне, у конкретному — всеосяжне.

Згодом саме таким шляхом підуть Анна Зегерс у «Прогулянці мертвих дівчат» і Бертольт Брехт у багатьох драмах. Цікаво, що Бертольт Брехт не визнавав ніяких рамок для реалізму: «Не можна взяти форму будь-якого реаліста (чи обмеженого кола реалістів) і проголосити її єдино можливою реалістичною формою. Це нереалістично».

Одночасно з реалістичною літературою інтенсивно розвивається література авангарду. Авангардизм виникає в літературі на початку XX століття. Його перший період (так званий історичний авангардизм) припадає на час між двома світовими війнами. Існує багато авангардистських течій, шкіл, напрямів; розвивається експресіонізм, з'являються футуризм, сюрреалізм. І хоча кожний із напрямів мав лише йому притаманні особливості художнього бачення і перетворення буття (акцентована емоційність експресіонізму, підкреслений антиестетизм футуризму, підсилення підсвідомого у сюрреалізмі), були в них і спільні риси — відмова від усталених форм побудови художнього твору, тяжіння до умовного за своєю суттю мистецтва. На початку століття з мистецтвом авангарду зв'язали свої творчі долі Луї Арагон, Йоганнес Роберт Бехер, Вітезслав Незвал та інші.

Авангардизм — етап у розвитку всього новітнього мистецтва. Таким етапом був і модернізм. Щодо форми між авангардизмом і модернізмом багато спільного, але вони суттєво відрізняються у принципах осмислення і художнього перетворення буття. Авангардизм передбачає активну соціальну позицію митця, модернізм — універсальне зображення буття і виявлення його філософської суті. Модернізм як явище в літературі виник у 20-х роках. Його філософськими витоками були ідеї Фрідріха Ніцше, Анрі Бергсона, Зігмунда Фрейда, а найбільш знаними його представниками в літературі стали Джеймс Джойс, Франц Кафка, Томас Стернз Еліот. Вони у незвичних формах зображували трагедію людини, яка не сприймає навколишній світ. Всесвіт у їхніх творах виявився розірваним на безліч маленьких світів, а людська спільнота перетворилася на взаємоізольовані окремішності. У такому світі холодно і незатишно душі людській. Чи не тому в творах Джеймса Джойса і Франца Кафки внутрішній світ людини не завжди вибудовується раціонально, не завжди підкоряється логіці, що не може ірраціональний, алогічний світ породжувати гармонію?

Чи не найбільшого значення для подальшого розвитку літератури XX століття мала «школа потоку свідомості», яку дехто ототожнює із художньою революцією. В арсеналі цієї школи — і внутрішній монолог, роль якого універсальна в романах Джеймса Джойса, і «потік свідомості» з його цілком довільним рядом асоціацій, позбавлених будь-якої логіки, і асоціативний монтаж, і поєднання подій, які в реальному житті відбуваються в різних часових вимірах, та інші засоби.

Творчість Джеймса Джойса (1882—1941), оригінальність його пошуків мали значний вплив на митців XX століття, у тому числі і на реалістів, зокрема на художню манеру Уїльяма Фолкнера та Ернеста Хемінгуея.

У період між двома світовими війнами активно розвиваються і проза, і драма, і поезія. Художня література створює портрет своєї доби у всій її повноті та неоднозначності. І якщо в прозі починає панувати «інтелектуальний роман», то і драматурги шукають шляхи інтелектуалізації драми. «Епічний театр» Брехта — значна подія у мистецькому житті XX століття, бо театр став не лише школою моральності, а й школою інтелекту. Лірика дедалі більше тяжіє до філософського осмислення буття, до незвичних форм втілення поетичної думки, до оригінальних шляхів виявлення поетового «я» в ліричних творах.





загрузка...

загрузка...