загрузка...
Loading...

Критика

MOPIC MEТЕРЛІНК

(1862—1949)

Наше життя і наша планета для нас найважливіші і навіть єдино важливі явища в історії світів.

Моріс Метерлінк

Я побачив голеного, поважних років, сивого, кремезного, гарного чоловіка в сірому пальті й картузі шофера. Він допоміг мені зібрати мої речі. Впало пальто, він підняв його і турботливо перекинув через руку, потім повів до автомобіля, посадовив поряд із собою, уклав багаж, ми рушили з місця і помчали. Неможливо було милувати ся краєвидами чудової Нормандії при такій швидкості... Нарешті я запитав, як поживає пан Метерлінк. «Метерлінк? — вигукнув він здивовано. — Я і є Метерлінк!»

Костянтин Станіславський

ВІД «ТЕАТРУ СМЕРТІ» ДО «ТЕАТРУ НАДІЇ». Моріс Метерлінк — найвидатніший драматург Бельгії, якого іде за життя називали бельгійським Шекспіром.

Література Бельгії двомовна: письменники пишуть або фламандською, або французькою. «Бельгійську душу», напівфламандську, напівваллонську1, її темперамент і психологію виразили на межі століть франкомовні письменники — Шарль де Костер, Еміль Верхарн, Моріс Метерлінк.

Російський режисер Костянтин Станіславський, готуючи у Московському Художньому театрі постановку «Синього птаха», відвідав автора п'єси. На той час драматург жив у Франції, в Нормандії, в колишньому абатстві Сент-Вандрелл, розташованому серед густого лісу. Станіславського вразило, що Метерлінк, закоханий у техніку, завзятий автомобіліст, жив у середньовічному монастирі. Кабінет Метерлінка, спальні, кімнати секретаря і прислуги були розташовані у переобладнаних келіях ченців. Шановному гостю відвели приміщення у вежі, у колишніх покоях архієпископа. К. Станіславський писав: «Не можу забути ночей, проведених там. Я прислуховувався до таємничих шурхотів сплячого монастиря, до трісків, зойків, вересків, які ввижалися вночі, до бою старовинного годинника на вежі, до кроків сторожа. Цей настрій містичного характеру пов'язувався із самим Метерлінком».

Моріс Метерлінк, фламандець за походженням, народився в Генті, в родині нотаріуса. Здобув звичайну для забезпеченого юнака того часу освіту: закінчив єзуїтський колеж та юридичний факультет Паризького університету. Адвокатом працював недовго, бо відчув нагальну потребу творити. Свою першу драму «Принцеса Мален» Метерлінк видав у п'ятнадцяти примірниках на власний кошт і роздарував друзям. Тому громом серед ясного неба була для нього стаття впли-вового паризького критика Октава Мірбо, який заявив, що Метерлінк («не знаю, звідки він і хто він, старий чи молодий, багатий чи бідний») створив «найгеніальніший твір нашого часу». Такий захоплений відгук привернув увагу читацьких і театральних кіл до Метерлінка,

Сучасники одразу сприйняли Метерлінка як символіста: його концепція дійсності у той час була містичною. Метерлінк сам розповів про основні принципи свого театру в «Передмові» до видання своїх п'єс і в книзі «Скарб смиренних». Драматург вважав, що за світом явищ, які ми сприймаємо, криється інший, істинний світ, невідомий, незрозумілий, і ним керує хтось невидимий, «чиї наміри ніхто не знає. Людина є безсилою жертвою Невідомого, а вісником цього Невідомого, або долі, є передчуття. Завдання мистецтва полягає у відтворенні Невідомого, у зображенні іншого життя, яке докорінно відрізняється від життя реального і не відбивається ані у справах, ані в думках людини. Метерлінк писав: «Я захоплююсь Отелло, але мені здається, що він не живе величним повсякденним життям Гамлета, у якого є час жити, тому що він не діє». Справжнє життя, на думку письменника, проходить поза діями та вчинками, головне в ньому — прислухатися до передчуття. Він наполягав на принциповому значенні мовчання, стверджуючи: «справжнє життя — в мовчанні»; «якщо нам справді належить щось сказати, ми найкраще скажемо мовчанням».

Втілюючи принципи мовчання у своїй драматургії, Метерлінк перетворив діалог на «бесіду душ», в якій співрозмовники відповідають на невимовлені репліки. Вік став батьком символістської драми, драми фатуму (Невідоме нагадує античний фатум). Чотири твори Метерлінка першого періоду його творчості: «Принцеса Мален», «Непрохана», «Сліпі», «Там, усередині» — це драми «театру смерті» або «театру мовчання». Головним героєм цих п'єс є загадкове Невідоме.

Надзвичайно показова для молодого драматурга драма «Сліпі» (1890). На березі моря на звалених деревах сидять сліпі й напружено прислуховуються, щоб почути кроки поводиря, який має відвести їх до притулку. Вони не знають, що поводир сидить серед них мертвий, «обличчя його світліше і нерухоміше за все, що нав-коло». Стоїть темна ніч. Сліпі чекають на поводиря. Море хвилюється, загрожуючи людям загибеллю. 1 поступово вони втрачають надію.

Неважко зрозуміти сенс метерлінківських символів: острів — це і життя людини, і Земля у Всесвіті; сліпі — це людство, яке не знаходить виходу; священик — поводир — віра, якої більше немає у людей; чекання на чиїсь кроки — ілюзії життя; невідворотність морського припливу — неминучість смерті.

На думку Метерлінка, смерть завжди серед людей, але вони не знають цього, не бачать; лише деякі, найвразливіші, відчувають її присутність. Наближення смерті може відчути лише мудрий старець, а побачити — мале дитя, У п'єсі немовля заплакало: очевидно, побачило смерть. Проте цей образ може символізувати і нову віру, яка народжується. Адже сказав поводир наймолодшій сліпій, що «царству старих. мабуть, приходить кінець». Символ завжди багатозначний, часто він не піддається остаточному розшифруванню. Проте загальна ідея твору зрозуміла: людина сліпа, самотня, беззахисна перед смертю. Майстерність Метерлінка у втіленні цієї ідеї виявляється насамперед у створенні своєрідних діалогів. У них репліки дійових осіб — багатозначні повторення, а паузи між репліками, тобто мовчання, доповнює уява глядача, Саме мовчання нагнітає жах і розпач. Набуває великого значення і палітра кольорів: нічна темрява лісу, темний одноманітний одяг сліпих, чорний плащ священика.

У п'єсі «Сліпі» наявні всі ознаки символістської драми: дія відбувається в умовних обставинах; немає конкретних ознак дії і часу, тому твір набуває позачасовості: персонажі, позбавлені індивідуальних рис, стають уособленням страху, безнадії, безпорадності,— це вже не характери, а символи. Оскільки дії, у широкому розумінні цього слова, у символістській драмі немає, театр із драматичного перетворюється на ліричний. Символістські п'єси невеликі, одноактні: структура їх проста, однолінійна, як і в «Сліпих». Такий театр Ме-терлінк назвав статичним.

Але наступні п'єси Метерлінка, такі, як «Смерть Тентажіля» (1894), відрізняються від «театру мовчання». Тепер смерті протиставляється кохання. Сестри Тентажіля прагнуть визволити його від влади Невідомого. І це вже не статична драма — герої вступають у боротьбу з Невідомим. Невідоме постає в образі злої старої королеви, яка душить добрих людей. Казкова ситуація розшифровує містичну таємницю, і тому дія із сфери містично-символічної переходить у казково-романтичну.

У 1896 році Метерлінк пише, що йому здалося «чесним і розумним скинути смерть із трону» і на цей трон звести «кохання, мудрість і щастя». Це означає, що письменник переглядає свої філософські позиції.

На початку XX століття Метерлінк розмірковує над тим, що в нову добу, коли швидко розвивається наука і людина дедалі Глибше пізнає природу, людство втратило віру в Бога. У збірці есе «Потаємний храм» Метерлінк стверджує, що в процесі пізнання світу людина доходить висновку: боги — сили, «які панують над нами»; вони є «невідомою частиною Невідомого», а багато із цих сил — лише «погано відома частка нашої власної сили». Отже, Бог є в душі кожної людини, і тому все залежить від самої людини. Нова концепція світу обумовлює нову мораль, змінюються ідеали. Тепер, на думку письменника, найважливішим стає «людство, часткою якого ми є», а «бідність, праця без надії, злидні, голод, рабство» — це слова не Божої волі, а «наша власна справа». Метерлінк прагне перебороти містику, песимізм, оспівує активність, боротьбу, пізнання, а в плані естетичному подальший шлях драматурга пролягає від символізму до романтизму, від «драми мовчання» до «драми дії».

«ЩАСТЯ, ЯКЕ Я ШУКАЮ, НЕ МОЖЕ ЖИТИ В МОРОКУ». Найвідоміший твір Метерлінка — «Синій птах» (1908). Це філософська п'єса — казка, алегоричний і символічний твір про сенс буття і всемогутність людини.

Синій птах — це символ щастя, істини, добра. Сюжет драми — пошуки героями загадкового птаха; конфлікт — боротьба сил добра і зла, світла і пітьми, долання героями всього, що стоїть на перешкоді досягнення мети.

В експозиції драми діти бідного дроворуба Тіль-тіль і Мітіль мріють про те, щоб Санта Клаус щось приніс їм у Різдвяний вечір, та цього не стається, і голодні діти дивляться у вікно на сусідній багатий будинок, куди потрапили всі подарунки.

Поява Феї — це зав'язка драми. Фея пропонує дітям вирушити на пошуки Синього птаха для її хворої внучки, яка хоче бути щасливою. Тіль-тіль і Мітіль теж цього хочуть. І з чарівним зеленим капелюшком Феї (який повертає зір людям, бо вони «осліпли і не бачать справжній світ навколо себе») діти вирушають у подорож. їхні супутники — це Собака, Кіт, Цукор (дітям так хочеться солодкого!), Хліб, Вода, Вогонь, а також Душа Світла.

Розвиток дії драми пов'язується з розгортанням у наступних картинах її основного мотиву — всемогутності людини. Він вперше прозвучав у другій кар-тині, коли Собака, вірний друг людини, проголосив, що «людина — це все». У третій картині, дія якої відбувається у Країні Спогадів, де Тіль-тіль і Мітіль побачилися зі своїми дідусем і бабусею, братиками і сестричками, розробляється мотив пам'яті. Люди повинні пам'ятати про своїх небіжчиків. «Якщо вони живуть у вашій пам'яті, значить, не вмирали»,— запевняє Фея.

Четверта картина глибоко символічна. Дія її розгортається в палаці Ночі, де зберігаються сили зла — Війни, Хвороби, Жахи, Привиди. Ніч символізує морок, пітьму, незнання. Потвора без очей — Мовчання — охороняє двері, за якими сховані її таємниці. Кіт давній спільник Ночі, з тривогою каже їй: «Перешкодити Людині розкрити ворота твоїх Таємниць не в твоїй владі». Перелякана Ніч відповідає: «За останні роки я перестала розуміти людину... Невже вона з часом пізнає все? Вона і так заволоділа третиною моїх Таємниць». І коли Ніч не погоджується дати Тіль-тілю ключі від дверей, хлопчик наполягає: «Ви не маєте права відмовляти Людині, я це знаю». Відкривши останні двері, хлопчик побачив найбільшу Таємницю Ночі — велику істину — мільйони синіх птахів.

Метерлінк утверджує всемогутність людини. Він вважає, що немає нічого такого, чого не можна пізнати розумом, є лише непізнане, яким людина рано чи пізно оволодіє. І щастя людини — насамперед у пізнанні таємниць природи та в боротьбі за істину.

У п'ятій картині («Ліс») письменник протиставляє людині природу. Дерева і тварини не хочуть віддати Синього птаха — «велику таємницю речей і щастя». Хоч і чинить опір природа, діти перемагають, бо людина є її володарем — така провідна думка цієї картини.

Шоста картина виконує допоміжну роль: за наказом Феї діти повинні йти на цвинтар. У сьомій картині, дія якої відбувається вночі на сільському цвинтарі, розвивається мотив радості буття. Заціпенілі від страху Тіль-тіль і Мітіль в той час, коли захиталися хрести і піднялися могильні плити, бачать, як із розкритих могил повільно виростають «цілі снопи квітів», встає зоря, блищить роса, чують, як прокидаються птахи і наповнюють простір гімном Сонцю і Життю. Ця сим-волічна картина змушує пригадати про віровчення друїдів» про віру Індусів у переселення душ; можливі й інші асоціації, але а будь-якому разі тут йдеться про невмирущість життя.

Восьма картина готує до перебування у Садах Блаженства. Душа Світла попереджає: Блаженства підступніші і не безпечніші, ніж найбільші Нещастя. В ре-марці до дев'ятої картини автор пише: «Перед входом у Сади відкривається щось схоже на залу з високими мармуровими колонами... Убрання зали нагадує мис-тецтво найчуттєвіших і найпишніших художників венеціанського і фламандського Відродження (Веронезе, Рубенса). Гірлянди квітів, роги достатку, вази, статуї, усюди сила — силенна позолоти. Посередині важкий розкішний стіл з яшми, золота і міді, заставлений канделябрами, кришталем, золотими і срібними блюдами з чудовими стравами. За столом їдять, п'ють, горланять, співають, валяються на підлозі, сплять серед недоїдків дичини, райських плодів, перекинутих келихів найгладкіші земні Блаженства, . Сцену заливає червоне світло».

Гладкі Блаженства — це символ людських вад і спокус: розкошів, лінощів, пияцтва, розпусти. Вони і є найстрашнішими ворогами людини на її шляху до щастя, істини, добра. Завдяки Душі Світла діти зуміли вирватися з обіймів гладких Блаженств.

Ця картина побудована за принципом контрасту. Спочатку Метерлінк показав усе темне, що перешкоджає людині бути морально досконалою, а потім змалював справжні й вічні людські цінності.

Душа Світла допомагає Тіль-тілю і Мітіль побачити «істинну сутність речей», зрозуміти блаженства, що їх «більшість людей не вміє шукати». Ці справжні бла-женства — у батьківському домі: Блаженство Бути Здоровим, Блаженство Дихати Повітрям, Блаженство Любити Батьків, Блаженство Блакитного Неба та ін. Діти пізнають також Великі Радощі: Радість Бути Справедливим» Радість Бути Добрим, Радість Завершеної Праці, Радість Мислити, Радість Розуміти, Радість Споглядати Прекрасне, Велику Радість Любити, Радість Материнської Любові.

У десятій картині знову розвивається мотив всемогутності людини. Збагачені духовно у пошуках Синього птаха, Тільтіль і Мітіль потрапляють до Царства Майбутнього — щасливу країну дітей, які ще не народилися. Коли-небудь вони з'являться на світ і зуміють зробити життя щасливим, відкриють спосіб обігріти землю, якщо згасне сонце, знищать несправедливість, переможуть смерть. Утопія Метерлінка — це гімн всемогутній душі людини, яка не знає перешкод. А мотив дитинства, який звучить у цьому епізоді,— це символ чистих надій, звернених у майбутнє, до прийдешніх поколінь. Ця картина є кульмінацією драми.

Одинадцята картина — «Прощання» — розв'язка драми. Минув рік, як. діти зі своїми супутниками вирушили у подорож. Настала гірка хвилина прощання. Діти повернулися без Синього птаха. Тіль-тіль пояснює це так: «Птах із Країни Спогадів почорнів, птах із Країни Майбутнього став червоним, птахи з Палацу Ночі померли, а в лісі я не зумів спіймати птаха...» Душа Світла заспокоює хлопчика: «Ми зробили все, що від нас залежало... Синій птах, мабуть, або зовсім не існує, або змінює колір, як тільки його саджають у клітку».

В символічній формі письменник висловлює думку про те, що жодну істину не можна вважати абсолютною, а процес пізнання — завершеним. Зупинка — смерть пізнання. Синій птах у клітці — символ такої зупинки. А щастя можна досягти лише в процесі постійного пізнання світу, в невтомних пошуках істини.

У фінальній, дванадцятій картині дія відбувається у хатині дроворуба. Тіль-тіль і Мітіль прокинулися. Рідний дім їм здається тепер кращим, ніж раніше. Вони розповідають батькам про свої мандри. Приходить сусідка, дуже схожа на Фею, і Тіль-тіль дарує її хворій внучці свою сіру горличку — і пташина стає синьою. Так хлопчик пізнав Блаженство Бути Добрим. Отже, і в злиденній хатині дроворуба живуть добрі Блаженства, і найпрекрасніше з них — Блаженство Материнської Любові.

Коли дівчинка одужала, Синій птах вирвався з її рук і полетів геть. Тіль-тіль обіцяє шукати і знайти Синього птаха. Така символічна кінцівка драми. Вона означає, що цінними є самі пошуки, сама подорож за Синім птахом, саме бажання знайти ідеал.

Філософська п'єса — казка «Синій птах» складається із шести дій, дванадцяти картин. Розвиток дії забезпечується варіюванням мотивів, які відтінюють або до-повнюють один одного. Основний мотив «Синього птаха», як уже зазначалося,— це мотив всемогутності людини. У п'єсі розвиваються також мотиви бідності, пам'яті, радості буття. В експозиції драми та в її фіналі дія відбувається в хатині дроворуба (така композиція твору називається рамковою). Але мотив бідності, який розроблявся у першій картині, змінюється мотивом радості буття, боротьби за щастя в останній. Рамкова композиція драми відповідає філософсько-етичному задуму письменника. Метерлінк вважає головним змістом морального життя людини пошуки істини. Готовність до відкриття він цінує вище, ніж саме відкриття. Тому діти (а в поетиці Метерлінка дитина символізує людство з його невіданням) повертаються додому зовсім іншими людьми: їм відкрився глибинний смисл буття. В свою чергу, збагачення внутрішнього світу героїв обумовило перетворення реальності: вони інакше сприймають убогу батьківську хату.

Самовдосконалення, виховання високоморальної особистості, яка протистоїть егоїзму і готова перебороти будь-які перешкоди на шляху до істини,— така пози-тивна програма письменника.

Оскільки драма «Синій птах» є апофеозом пошуку, в ній немає й сліду від «театру мовчання» з його відсутністю дії. Жанр філософської драми Метерлінка — казка. З першої картини «Синього птаха» читач (глядач) поринає у її зачарований світ. Дійові особи мають бути одягнуті, як свідчить ремарка, в костюми персонажів народних героїв Шарля Перо і братів Грімм: Тіль-тіль — у костюм Хлопчика — Мізинчика, Мітіль — у вбрання дівчинки Червоний Капелюшок або Гретель, решта персонажів — у костюми Попелюшки, Синьої Бороди, інших казкових героїв. Вони вирушають у подорож і потрапляють до чарівних країн. Речі і тварини виступають або помічниками, або ворогами людини; дерева, тварини, речі олюднені, наділені рисами людської психіки або мають чітке соціальне об-личчя. Душі Хліба якісь пухкі і трухляві — це душі боягузів; «оця вогка дама» — Душа Води, а Душа Вогню — «довготелесий червоний диявол, від якого тхне і в якого препаскудна вдача». Гладкі Блаженства — самовдоволені, тупі ненажери.

Від казки у п'єсі «Синій птах» — не тільки властивий їй колорит, а й радісний настрій, веселий, добрий гумор, оптимізм. Олександр Блок висловився про це так: «Тільки казка вміє з легкістю стирати межу поміж звичайним і незвичайним... Цей ритм, ім'я якому життя, а зупинка — смерть, цей ритм присутній у кожній народній казці. Ним сповнена і казка Метерлінка, коріння якої криються в глибині народної душі».

Подальша творчість Метерлінка не була такою плідною, як наприкінці XIX — на початку XX століття. Людство переживає війни, революції, масові знищення, репресії. Свідомість письменників політизується, література набуває гнівного, пристрасного громадянського пафосу. А Метерлінк у цей час, прагнучи осмислити, чому в житті людства немає гармонії, вивчає світ комах і порівнює його із життям суспільства... Думка письменника прагне осягнути сутність Невідомого. І якщо на початку його творчості Невідоме нагадувало античний фатум, то тепер, збільшившись у розмірах, воно уподібнюється Богу.

Людство вже стояло перед безоднею фашизму, а Метерлінк не цікавився нагальними суспільно-політичними проблемами. І його голос загубився у вирі тра-гічної історії XX століття. В пам'яті людства Моріс Метерлінк залишився творцем новаторської символістської драми «театру мовчання» та автором романтичної драми — казки «Синій птах».





загрузка...

загрузка...