загрузка...
Loading...

Хрестоматія

ІЛІАДА

(Уривки)

Гекабою, тішачись дітьми, а було їх аж п'ятдесят. Найлюбіший Пріамовому серцю син Гектор, непереборний герой, очолив троянське військо. Але був серед синів такий, що завдав страшної біди своїм батькам і всій багатолюдній Трої — то Паріс, легковажний красень. Навчений богинею кохання Афродітою, і викрав прекрасну Єлену, дружину спартанського царя Meнелая, і привіз до Трої, накликавши тим на рідне місто велике лихо.

Адже боронити честь Менелая виступили усі ахейські вожді. Незліченне військо привели ці славетні герої. Але священна Троя стояла непохитно. Вже дев'ять років точилася війна. Вже почалися чвари між самими ахейцями. Та найгірше сталося, коли спалахнула ворожнеча поміж вождями.

До цієї зловісної сварки призвела поява в ахейському таборі жерця Хріса. В полон до ахейців попала його дочка, юна Хрісеїда, і, щоб звільнити її, жрець привіз багате викупне. Вожді вже схилилися до того, щоб зважити на Хрісове прохання, але цар Агамемнон відмовив жерцеві. Злякався старий Хріс і слухняно подався уздовж берега велешумного моря. А відійшовши далеко, спинився і, звівши руки до неба, почав ревно молитися вічним богам, а найперше срібнолукому синові пишнокосої богині Лето:

— О могутній Аполлоне! Зглянься на моє прохання: за ці сльози невинні, що ллються в мене з очей, покарай нещадно своїми згубними стрілами зухвалих ахейців!

Угледів Аполлон ахейські кораблі криводзьобі і зняв із плеча смертоносну зброю. Аж загуло навкруги, як стрельнув далекосяжний бог із срібного лука. Спершу він поціляв у мулів і собак, та незабаром стали влучати і в людей його несхибні стріли. А від них почалася в ахейському таборі страшна моровиця.

Дев'ять днів стріляв розгніваний бог, і дев'ять днів в ахейському таборі не згасли жалобні вогні. То спалювали ахейці убитих.

А на десятий день скликав Ахіллес усе військо на раду.

— Доведеться нам ні з чим вертати додому, щоб хоч життя собі врятувати. Треба спитати якогось віщуна, чим прогнівили ми яснокудрого сина Лето. Принесімо мерщій Аполлонові в жертву добірних кіз і ягняток найкращих.

З юрби вийшов старий віщун Калхант, що за летом птахів міг провіщати майбутнє.

— Слухайте ж, люди! Срібнолукий бог розгнівився на вас за те, що цар Агамемнон скривдив його жерця Хріса, не повернув йому дочки за багате викупне. Відвернути її можна, як віддати чорнооку Хрісеїду батькові, тільки вже без викупного, задарма, а срібнолукому богові принести святу гекатомбу.

— Найславетніший з-поміж нас і найжадібніший Атріде! — гукнув запальний Ахіллес. — Ти знаєш, що всі скарби, здобуті в боях, ми вже поділили порівну між воїнами. А забирати здобич назад якось негарно. Не гніви бога, віддай свою бранку, а ми втричі віддячимо тобі, коли допоможе нам Зевс Громовержець здолати твердомуровану Трою. Згадай, що воювати її ми всі прийшли заради твого брата Менелая і заради тебе, Агамемноне. Троянці ні в чому переді мною не винні. Тож краще я повернуся додому й не зазнаю ганьби від тебе, нелюда, що зазіхає на здобич, яку дістав я в тяжкому бою.

— Що ж, тікай звідси, коли тобі до вподоби тікати,— враз одказав Агамемнон. — У війську є кому шанувати мене. А ти завжди був мені гидкий, бо полюбляєш над усе чвари та розбрат, тільки знай: як хоче того Аполлон, я негайно відправлю на швидкім кораблі чорнооку Хрісеїду до її батька, а сам прийду до тебе в намет і заберу твою бранку красуню Брісеїду, щоб ти бачив, наскільки я могутніший за тебе.

Почув нараз Ахіллес, ніби хтось торкається до його кучерів — за ним, грізно блискаючи очима, стояла богиня Афіна Паллада.

— Я для того зійшла з безхмарного неба, щоб стримати твій гнів. Послала мене волоока Гера, вона однаково любить і тебе, й Агамемнона. Втричі більше дарів дістанеш ти згодом, коли тепер поступишся Атрідові. Тож не ремствуй і скорися волі богів.

Цар Агамемнон звелів налаштувати швидкий корабель і відвезти на ньому до Хріса його чорнооку дочку та багату гекатомбу. За поводаря на тім кораблі став сам Одіссей хитромудрий. Далі покликав він двох вірних слуг і звелів їм іти до героя та й забрати в нього з намету красуню — бранку Брісеїду.

А хмурний Ахіллес подався уздовж берега бурхливого моря, сів на камені близько води і став голосно кликати рідну матір:

— Мати моя! Коли ти, богине, спородила мене для недовгого віку, то чому ж Зевс громовладний не вселив у душі смертних пошани до мене? Заступися за мене. Ще малим у батьківській оселі я часто чував про те, як ти, єдина серед безсмертних, змогла відвернути ганебну біду від чола темно-хмарного Зевса в той час, коли Гера, Посейдон і Афіна хотіли його закувати. Тож тепер нагадай про це Зевсові, щоб зглянувся на твого скривдженого сина та жорстоко помстився за нього. Хай троянці відженуть ахейців аж до кораблів^ і хай тоді зухвалий Агамемнон гірко пожалкує, що образив найдужчого з-поміж ахейських героїв.

— Нещасний мій сину! Через дванадцять днів повернеться Зевс від ефіопів, де він тепер бенкетує з усіма безсмертними, тоді я полину на засніжений Олімп — може, могутній батько зглянеться на нас. А ти йди до свого намету і, караючи гнівом ахейців, більше не допомагай їм у битві.

А тим часом цар Агамемнон гуртував своє військо проти священної Трої.

Так збігло одинадцять днів. На дванадцятий державний Зевс повернувся від ефіопів. Тоді Фетіда впала йому до ніг і мовила:

— Батьку всевладний! Якщо будь-коли я догодила тобі добрим словом чи ділом, ввели мою волю пометися за Ахілла.

Довго мовчав громовладний Зевс, нарешті проказав:

— Знову доведеться мені сваритися з Герою! Вона і так увесь час дорікає мені за поміч троянцям. Та не журись. Здайся на мене, я про все подбаю...

Майже зійшлися обидва війська і стали нарешті. Від троянців вийшов схожий на бога Паріс, син Пріамів, із барсовою шкурою на плечі, із гострим мечем та кривим луком при боці.

Тільки помітив його Менелай, миттю зіскочив зі своєї бойової колісниці та, схопивши зброю, кинувся вперед, наче голодний лев. Радістю зблиснули очі спартанського володаря: адже тепер він помститься за смертельну образу, за викрадену дружину — прекрасну Єлену.

Тим часом у Трої в палаці сиділа прекрасна Єлена, схилившись над пурпуровою тканиною, і гаптувала золотом картину битви ахейців із троянцями. Нараз явилася їй золотокрила олімпійська вісниця Іріда в образі Лаодіки, найвродливішої Пріамової дочки.

— Піди, Єлено, поглянь,— сказала Іріда,— як зустрілися для смертельного бою наші славні троянці і мідно-збройні ахейці. Всі чекають двобою між красунем Парісом і Менелаєм.

Запнувшись у срібно-біле тонке покривало, вона вийшла з палацу. Єлена піднялася на вежу, де сиділи круг царя Пріама всі старійшини міста.

— Шановний мій свекре,— відказала богорівна Єлена,— спасибі тобі на доброму слові. Тільки хай би краще чорна смерть забрала мене в той день, коли я подалася до священної Трої разом із твоїм сином Парісом, кинувши рідну домівку, маленьку дочку і подруг. Тепер я караюся, плачу, та зарадити горю троянців не можу...

... Усі воїни, припнувши коней, посідали рядами на землю, а зброю дбайливо поклали поруч. Пильно дивилися вони, як лаштуються до герцю Менелай і Паріс. От вийшли герої на місце і стали один проти одного такі непримиренні та грізні, що жах пройняв усіх глядачів. Розмахнувся щосили Пріамів син і кинув свого списа. Та Менелай миттю наставив щита, і довгий спис застряг у щиті. Тоді метнувся наперед Менелай. Пущений дужою рукою Менелая спис пробив Парісові щит, коштовний панцир і роздер хітон до самого низу.

Підбіг до Паріса спартанський володар, міцно вхопив його за кінську гриву на шоломі й поволік героя по землі до ахейського війська. Ремінь од шолома так стиснув Парісові ніжну шию, що він тут би й сконав, але побачила те богиня кохання Афродіта, розстебнула вона своєму улюбленцеві ремінь, і в руках оторопілого Менелая зостався тільки порожній шолом.

Кинувся герой назад, шукаючи свого ворога, та марно — дбайлива Афродіта огорнула Паріса густою імлою, зробивши невидимим для людського ока, і перенесла до Трої в палац.

Єлена й досі була на міському мурі. Тоді Афродіта подалася туди, прибравши вигляду старенької ткалі-служниці, яку Єлена привезла зі Спарти з собою.

— Іди за мною мерщій. Паріс уже дома і кличе тебе.

— О жорстока, навіщо ти знову мене спокушаєш? До Паріса я вже не піду, доволі з мене страшної ганьби.

— Замовкни, зухвала, стережися гнівити мене, бо я можу розпалити серед троянців і ахейців люту ненависть до тебе. І ти загинеш ганебною смертю...

Побачила з Олімпійської верховини ясноока богиня Афіна, як нещадно троянці нищать ахейців у битві жорстокій, і мерщій спустилася до священної Трої. Тоді з високого Пергаму вийшов їй назустріч бог із мечем золотим — Аполлон, що прагнув звитяги троянцям.

— Улюблена дочко всемогутнього Зевса! — звернувся срібнолукий бог до Афіни Паллади. Чому ти, палаючи гнівом, спустилася сюди з Олімпійських верховин? Певно, хочеш схилити перемогу на бік ахейців? Ніколи не жаль тобі троянців, що гинуть. Та ось послухай мене: припинімо на сьогодні цю битву жорстоку. А потім хай собі знову воюють, аж поки впаде священне Пріамове місто.

— Як саме ти гадаєш припинити битву?

— Треба збудити в Гекторові ще більшу хоробрість, може, тоді він звернеться до ахейців із закликом: чи не схоче хто позмагатися з ним один на один у смертельному герці?

Зрадів незмірно Гектор словам свого віщого брата. Вийшов він наперед війська і, піднявши блискучого списа, владно спинив фаланги троянців. Затихло військо. Насередину поміж обома військами вийшов Гектор і гучно сказав:

— Може, є серед вас бодай один, що згодиться вийти на смертельний двобій зі мною. Я обіцяю: коли срібнолукий Аполлон дозволить мені здобути славу і я переможу в двобою, то тільки зніму з убитого зброю та повішу її в Аполлоновім храмі. Але мертвого ніхто не зганьбить.

Замовк шоломосяйний Гектор, і враз запала тиша: соромно було ахейцям ухилятися від двобою, та ніхто не зважувався прийняти страшний виклик. Тоді підвівся Менелай, підбурений соромом і гнівом. Він почав квапливо лаштуватися до бою. І незабаром дістав би він смертельної рани від нездоланного Гектора, коли б не перепинили його ахейські вожді.

За порадою старого Нестора, дев'ятеро ахейських героїв кинули жереби в шолом царя Агамемнона. Випав жереб славного героя Еанта Теломоніда.

Еант ішов уперед, тримаючи поперед себе величезний мідяний щит, обтягнений шкурами сімох здоровенних биків. Гектор влучив в Еантів щит семишкурний, і спис пройшов крізь шість оболонок, а в сьомій застряг. Тоді в свою чергу метнув дужою рукою Еант, його спис пронизав Гекторів щит, пробив панцир, і герой ледве уникнув чорної смерті.

Ще раз кинулися вони один на одного. Гектор замахнувся і вдарив посередині в щит. Зігнувся спис, а щита не пробив. Еантів же спис пролетів крізь щит Пріамів і до крові подряпав героєві шию. Та Гектор і не думав припиняти двобій, а відскочивши, схопив із землі здоровенну каменюку й метнув її в Еанта, але семишкурний щит тільки задзвенів мідним дзвоном. Тепер герої мерщій схопилися за мечі, та два оповісники розборонили їх.

— Славний Еанте,— мовив Гектор,— боги дарували тобі і могутність, і мужність, а списом ти володієш краще за всіх ахейців. Ми ще зустрінемося з тобою в бою, і хтось із нас переможе. На прощання вшануймо один одного багатими дарами, щоб усі про нас говорили: вони бились, як вороги, та розійшлись, наче друзі.

Кажучи так, Гектор простяг Бантові свій срібно-цвяхований меч у коштовних піхвах; а той зняв із себе пурпурно-блискучий черес і віддав Пріамові.

Побачивши, що великий Гектор іде живий і здоровий, не скорившись Бантові, троянці безмежно зраділи. Гучно раділи й ахейці, пишаючись дужим Еантом...

Засмучений цар Агамемнон звелів оповісникам зібрати до нього вождів, а коли ті зійшлися, підвівся і мовив до них:

— Друзі й порадники мудрі! Зевс-олімпієць велить нам безславно тікати додому. І ми мусимо скоритися, бо вже не взяти нам священного Іліона, бракує нам і сили і зброї.

Довго по цих словах сиділи мовчки зажурені ахейці, та, нарешті, озвався дужий Діомед:

— Всевладний Зевс дав тобі царський жезл, та не дав мужності, а мужність — найголовніше для вождя. Невже ти справді гадаєш, що ахейці боягузи? Коли ти прагнеш якнайшвидше додому вернутись, то їдь собі, а ми зостанемося тут, аж поки, нарешті, здобудемо Трою.

Уважно вислухав Агамемнон старого й погодився з ним. За його наказом сімсот юнаків, убравшись у бойові обладунки, стали на варту біля укріплень та позапалювали яскраві багаття.

І от наймудріші вожді зібралися на раду під табірною стіною.

— Друзі! — перший почав старий Нестор. — Чи є серед вас відважний воїн, що насмілився б потай пробратися у табір троянців? Він зміг би почути про наміри ворога, зміг би схопити якогось троянця та притягти сюди. Великої слави зажив би той сміливець і дістав би коштовний подарунок.

Запала мертва тиша. Нарешті озвався могутній Діомед:

— Несторе, відважний дух спонукає мене іти потай до ворожого табору. Та якби іще був хтось зі мною, більше було б надії на успіх.

Піти разом із Діомедом до ворожого стану зголосилося багато героїв. Тоді цар Агамемнон звелів Діомедові самому вибирати.

— Як дозволено мені самому обрати супутця, то хай піде зі мною славний розумом Одіссей, улюбленець грізної Афіни Паллади.

Швидко одягли обидва герої міцні обладунки та й рушили в темряву.

А в троянському таборі теж не спали. Войовничий Гектор звелів скликати всіх троянських вождів та радників і гучно сказав:

— Хто з-поміж вас хоче дістати від мене велику винагороду за сміливий і славний вчинок? Хто наважиться пробратися в нічній темряві до ворожих кораблів та розвідати, чи бойовий дух у ахейців, а чи вони ладнаються тікати.

— Великий Гекторе! — мовив Долон, чоловік непоказний, але вельми спритний на ноги.— Я згодний пробратися у ворожий стан, тільки пообіцяй мені віддати мідну колісницю та божественних коней славетного Ахіллеса, як здобудемо їх у бою.

Та повернутися назад Долонові не судилося. Навіть у темряві ночі завважив його хитромудрий володар італійський. Замахнувся своїм довгим списом Діомед і гукнув щосили:

— Стій, або я кину списа, і тоді ти не уникнеш смерті!

Метнув Діомед свою смертельну зброю, та навмисне не

влучив — спис пролетів над самим плечем сторопілого троянця. Підбігли захекані Одіссей з Діомедом і міцно схопили його за руки.

— Не вбивайте мене, а візьміть у полон,— благав, плачучи, троянець,— то дістанете багате відкупне.

— Не плач і не думай про смерть,— заспокоїв Долона велемудрий Одіссей, а краще скажи, навіщо ти йшов до ахейського стану вночі?

— Усе я розповім, нічого не приховаю,— запевнив Долон. — Ніякої варти нічної сьогодні немає, тільки там, де палають багаття, воїни не сплять і пильнують. Зате союзники наші сплять безтурботно, адже їхні домівки звідси далеко. Коли хочете потай пробратися до троянського табору, то знайте: позаду відпочивають фракійці зі своїм володарем Ресом, що славиться чудовими кіньми.

... Невдовзі Одіссей з Діомедом були вже серед фракійців. Ті безтурботно спали, полягавши на землю. Кинувся спритний Одіссей відв'язувати сніжно-білих коней, а Діомед... вихопивши меча, без жалю рубав на смерть фракійців. Дванадцятьом воїнам укоротив він життя, тринадцятим був цар Рес...

Переказала Катерина Гловацька

Словник імен і географічних назв

Агамемнон — син мікенського царя Атрея, володар Мікен, вождь ахейців

у Троянській війні.

Аполлон (Феб) — син Зевса і богині Лето, один з найповажніших богів грецької міфології. Спершу Аполлон був богом скотарства і землеробства, згодом — опікуном мистецтва, богом сонця і світла (звідси його друге ім'я — Феб, тобто «світлий»).

Афіна Паллада (лат. Мінерва) — одна з найголовніших богинь грецької міфології, улюблена дочка Зевса. Афіна — богиня мудрості, миру, наук, творчої праці й оборонної війни. У Троянській війні підтримувала ахейців, ображена тим, що Паріс віддав яблуко, призначене «найпрекраснішій», не їй, а богині кохання Афродіті.

Афродіта (лат. Венера) — дочка Зевса і океаніди Діони, богиня кохання і

вроди. Мала багатьох смертних дітей, серед них — Енея.

Ахіллес (Ахілл) — наймогутніший і найхоробріший герой Троянської війни.

Коли Ахіллесові довелося вибирати між життям довгим, але бездіяльним, і коротким, але звитяжним, він обрав останнє. Загинув у битві під Троєю від Парісової стріли, що її спрямував Аполлон.

Гекаба (Гекуба) — дружина троянського царя Пріама, мати Гектора, Паріса,

Гелена, Кассандри, Лаодіки.

Гектор — троянський герой, старший син царя Пріама і Гекаби. Під час війни з ахейцями стояв на чолі троянського війська. Загинув у двобою з Ахіллом.

Гера (лат. Юнона) — головна богиня Олімпу, Зевсова дружина, мати Гефеста, Арея і Геби. Була покровителькою родинного життя, охоронницею шлюбів. Мала владну і жорстоку вдачу.

Дардан — син Зевса й Електри, міфічний родоначальник дарданів — троянців.

Діомед — цар Аргосу, син Тідея, внук аргоського царя Адраста, брав участь у Троянській війні й уславився як герой, що поступався мужністю тільки Ахіллесові.

Еанти (Аякси) — імена двох ахейських героїв, що воювали Трою. Перший Еант — дужий і великий на зріст, його друг Еант — малий, краще за всіх ахейців метав спис.

Еней — троянський герой, владар дарданів, син Анхіза й Афродіти,

родич троянського царя Пріама. Під час Троянської війни йому особливо допомагали боги, виконуючи Зевсову волю, за якою після загибелі Пріамового роду над троянцями владарювати мав Еней.

Єлена — дочка Зевса і смертної жінки Леди, надзвичайна красуня, дружина царя Спарти Менелая. Єлену викрав Пріамів син Паріс, що стало приводом до Троянської війни.

Зевс (лат. Юпітер) — верховний бог у грецькій міфології, син Кроноса та Реї, необмежений володар світу. З вершини Олімпу керує небесними явищами, законами, людською долею. Батько багатьох богів та героїв.

Іл — син Дардана, засновник міста Трої, що на його честь звалося також Іліоном. Його внуком був троянський цар Пріам.

Іріда — богиня веселки, вісниця олімпійських богів.

Лаодіка — троянська царівна, дочка Пріама і Гекаби.

Лето (Латона) — титаніда, мати Аполлона й Артеміди.

Менелай — спартанський владар. Коли Паріс викрав його дружину Єлену, Менелай зібрав ахейців воювати Трою.

Нестор — нілоський цар, один з найстаріших і наймудріших ахейських героїв під час Троянської війни.

Одіссей — владар острова Ітаки, син Лаерта, втілення мудрості, розважності, хитрощів. Саме завдяки цим рисам він став одним з найвизначніших героїв Троянської війни.

Паріс — троянський царевич, син Пріама і Гекаби, який викрав у спартанського владаря Менелая дружину Єлену.

Посейдон — син Кроноса і Реї, брат Зевса, Аїда, Гери і Деметри, бог моря і мореплавства. Давні греки уявляли його у вигляді могутнього чоловіка з тризубом у руці.

Пріам — останній троянський владар, мав багато дітей, яких майже всіх пережив.

Спарта — столиця в Лакедемоні, якою володів Менелай.

Троя — місто, яке збудував цар Іл у Малій Азії на березі Егейського моря і за яке майже десять років точилася війна ахейців з троянцями. Ахейці зруйнували місто в 1184 р. до Р.Х.

Феміда — дочка морського бога Нерея, Ахіллова мати. На весілля Феміди і Пелея запрошені були всі боги, крім Еріди, богині розбрату. Еріда помстилася, підкинувши гостям яблуко з написом «найпрекраснішій». Три богові — Гера, Афіна Паллада й Афродіта — претендували на яблуко, але дісталось воно Афродіті, що викликало гнів двох інших богинь і призвело згодом до Троянської війни.

Хріс — жрець бога Аполлона, батько Хрісеїди.

Хрісеїда — бранка Агамемнона, котрий змушений був повернути її Хрісові, щоб не гнівити Аполлона.





загрузка...

загрузка...