загрузка...
Loading...
ГІЙОМ АПОЛЛІНЕР

МАНДРІВНИК
Я в двері стукаю і плачу одчиніть

Мінливе це життя мов зрадний нурт Евріпу

Як хмари нурились хисткою мілиною

З сирітським кораблем в безодню огневиць

Те каяття німе ті голосні жалі

Ти пам'ятаєш

Ті риби вигнуті ті понадморські квіти

Була як море ніч

Куди впадали ріки

Я пам'ятаю я-то пам'ятаю

Одного вечора я завітав якось

До невеселого трактиру

Із дальньої стіни у небо рвавсь Христос

Хто мав там ласицю

Хто грався з їжаком

Хто в карти грав

А ти мене забула

Вокзалів гамірних ти згадуєш сирітство

Ми каруселили по них за містом місто

Здавалось ті міста ригали сонцем уночі

Матроси й ви жінки похмурі мої товариші

Хоч ви згадайте

Жили два матроси нерозлийвода

Дружба є дружба то й говорить шкода

Молодший помираючи на бік похиливсь

Супутники мої

Дзвінки вокзальні електричні співи жниць

Візки з різниць полки безлічні вулиць

Мости-кавалеристи ночі сизо-алкогольні

Міста що бачив я жили як божевільні

А пам'ятаєш ті околиці заплаканих пейзажів череди

Лягли під місяцем од кипарисів тіні

Стояв і слухав я в передосінню ніч

Птаха тужливого несамовитий клич

I річки журної невгавне хлюпотіння

Вмирущі по воді пускали аж до гирла

Неситі погляди що гинули з жаги

Але між хащ і зіль мовчали береги

Лише потойбіч десь блищало верхогір'я

Тоді без гомону без гуку і яси

Пройшли повз гору ту прудкі якісь примари

У профіль голови розпливчасті тримали

Наваживши вперед примарливі списи

Титанились як стій а потім враз маліли

По прямовисній прослизаючи стіні

По-людськи плакали часом бородані

Жалкуючи про світ їм тільки зрозумілий

Кого ще впізнаєш на давніх фотографіях

Ти пам'ятаєш як бджола в огонь упала

Було це пригадай як літа пал потух

Жили два матроси два тіла один дух

Старший на шиї залізний мав ланцюг

Молодший світлі кучері в коси заплітав

Я в двері стукаю і плачу одчинітъ

Мінливе це життя мов зрадний нурт Евріпу

Переклав: Микола Лукаш

загрузка...

загрузка...