загрузка...
Loading...
Оноре де БАЛЬЗАК

Оноре де БАЛЬЗАК

СЕРАФІТА

РОМАН

 

 

Пані Евеліні Ганській, уродженій графині Жевуській

Пані, ось твір, написати який Ви мене попросили: присвячуючи його Вам, я радий, що маю змогу засвідчити щиру приязнь, яку Ви викликали в мене. В тому, що мене звинуватили в безсиллі після спроби вирвати з глибин таємничості цю книжку, яка. попри прозорість нашої прекрасної мови, вимагала світлої поезії Сходу, Ваша провина! Хіба не Ви накинули мені цю боротьбу, схожу на боротьбу Якова, сказавши, що найнедосконаліший начерк цього образу, омріяного Вами, як і мною. з дитинства, і далі багато важив для Вас? Ось перед Вами те, що так багато важить. Чому цей твір не може належати винятково таким благородним умам, що 'їх. як і Вас, урятовує від світських ницостей самотність? Такі уми могли б надати цьому твору мелодійності, якої йому бракує, і вони руками одного з ваших поетів започаткували б ним славетну епопею, на яку ще чекає Франція; але вони приймуть його в мене, наче одну з тих балюстрад, виконаних сповненим віри митцем, на яку спираються пілігрими, що, вслухаючись у спів прекрасного хору, розмірковують над смертю людини.

З пошаною, пані, Ваш відданий слуга де Б а л ь з а к

Серафітус

Хіба можуть не зачарувати будь-кого, хто кине свій погляд на карту узбережжя Норвегії, химерні зазубрини, довге гранітне мереживо материка, де без упину стогнуть хвилі північного моря? Хто не мріяв побачити величний краєвид, що відкривається на ці береги без піску, на ці численні бухти, гавані, на різноманітні затоки, що є неприступними безоднями? Хіба не правда, що природі завжди подобалося відтворювати незгладимими ієрогліфами життя норвежців, надаючи цим берегам обрисів ребер велетенської рибини? Адже рибальство становить тут основу торгівлі й дає майже всі харчі цим небагатьом людям, що приросли, мов мох, до безплідних скель. Тут, на чотирнадцятому меридіані, насилу набереться якихось сімсот тисяч душ. Завдяки безславним небезпекам, постійним снігам, що їх зберігають для мандрівників шпилясті гори Норвегії, вже сама назва якої кидає вас у холод, їхня величава краса, лишившись незайманою, буде співзвучною з ще недоступною для поезії красою людських створінь, що увібрали в себе цю красу. Ось історія всього цього.

Одна з таких заток, звичайна ущелина з гагарячими вічками, настільки відкрита, що море не зовсім замерзає в цій кам'яній в'язниці, де воно вирує; місцеві жителі називають цю вузьку затоку Фіордом — словом, яке майже всі географи постаралися запозичити у свої мови. Незважаючи на схожість цих каналів між собою, кожен з них має свій особливий вигляд: скрізь море заглиблюється в їхні тріщини, але всюди скелі по-різному порозколювалися, і бурхливі безодні між ними кидають виклик найдивовижнішим геометричним фігурам: ось на закрайку цієї скелі утворилися зубці, наче в пилки, а он тій з надто пласкими верхівками не завдають шкоди ні сніг, ні пишні чубчики північних ялиць; трохи далі двигтіння землі округлило химерну звивину — гарну улоговину, на якій уступами ростуть дерева з чорним оперенням. Ви можете назвати цю країну морською Швейцарією. Одна з таких заток лежить між Дронтгеймом та Крістіанією, її називають Стрьомфіордом. Хоча Стрьомфіорд не найкращий на тлі цього краєвиду, але він принаймні має ту перевагу, що ввібрав у себе всю земну пишноту Норвегії і послужив театром, де відбулися сцени однієї справді небесної історії.

На перший погляд, Стрьомфіорд нагадує вимиту морем воронку. Прохід, який до неї пробили хвилі, викликає в уяві затяту боротьбу між океаном та гранітом — цими двома однаково могутніми силами творіння: одна своєю непохитністю, а друга своєю настирливістю. Доказом цього можуть бути кілька дивовижних за формою рифів, що перегороджують вхід суднам. Безстрашні норвезькі діти стрибають у деяких місцях зі скелі на ске