Скіфи - Олександр Блок
Мільйони — вас. Нас — тьми, і тьми, і тьми.
Потуга наша — незборима!
Так, скіфи — ми! Так, азіати — ми, —
З розкосими й захланними очима!
Що нам година, те віки — для вас!
Ми, як послужливі холопи,
Тримали щит між двох ворожих рас —
Монголів та Європи!
Віками вашого ковадла дзвін
Заглушував громи лавини,
Вам казкою страшною був загин
І Лісабона, і Мессіни*!
Ви сотні літ дивилися на Схід,
Перлини наші зором жерли,
Чекали, глумлячись, коли — в похід,
Коли гармат наставить жерла!
Ось — день прийшов! Б'є крилами біда,
Та наступає час потали,
І, може, там ростиме лобода,
Де ваші Пестуми** стояли!
Старий премудрий світе! Доки в гріб
Не впав ти від нудьги й достатку,
Спинися перед Сфінксом, як Едіп,
І древню розгадай загадку!..
Росія — Сфінкс. Печальна, і ясна,
І чорною залита кров'ю,
Вдивляється, вдивляється вона
В твій вид — з ненавистю й любов'ю!
А так любить, як любить наша кров,
Ніхто вже з вас давно не любить!
Забули ви, що в світі є любов,
Котра і спалює, і губить!
Ми любим все — студених чисел струм.
І дар видінь в душі натхненній.
Нам ясне все — і галльський гострий ум,
І хмурявий німецький геній...
Ми знаєм все — паризьких вулиць жах,
Венеціанські прохолоди.
І пахощі в цитринових лісах,
І Кельна піднебесні зводи...
Ми любим плоть — її засмагу, й смак.
І плоті млосний, смертний запах...
Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк
В тяжких і ніжних наших лапах?
Ми звикли за вуздечку на скаку
Ловити лошаків огнистих,
Ламати коням спину їх важку...
Рабинь смиряти норовистих...
Прийдіть до нас! В обійми — із хуртеч
Війни жахної, в мир — з прокляття!
Допоки ще не пізно — в піхви меч,
Товариші! Ми станем — браття!
А якщо ні — чекайте горя й мсти!
І нам доступне віроломство!
В тисячоліттях буде вас клясти
Сумне, знекровлене потомство!
Ми широко в могутньому строю
Розступимось у хащу дику
Перед Європою! Ми вам свою
Покажем азіатську пику!
Ідіть усі, ідіть аж за Урал!
Ми звільнюємо поле бою
Моторів, де скрегоче інтеграл,
З монгольських дикунів ордою!
Ми вам не щит! І вже в найважчу мить
За вас не станем, як опока.
Подивимся, як смертний бій кипить,
Щілиною вузького ока!
Не рушимось, як буде лютий гун
Мерців обшукувати ласо,
Міста палити, в храм вести табун,
Пекти із білих бранців м'ясо!..
Отямся, ветхий світе! Глянь — вперед!
І вслухайся в поганську ліру! —
Вона востаннє кличе на бенкет,
На братню учту праці й миру!
-------------------
* Маються на увазі землетруси в цих містах, які дощенту їх зруйнували.
** Давньоримське місто, зруйноване сарацинами в XI ст.
Переклад Д.Павличко
«Весно, весно, без меж і без краю... »
Весно, весно, без меж і без краю,—
Владо мрій, що без краю зроста!
О життя! Пізнаю і приймаю!
Шлю привіт тобі дзвоном щита!
Вас приймаю, недолі погрози,
Ласко долі, — вітання й тобі!
В зачарованім царстві, де сльози,
В тайні сміху — не місце ганьбі!
Вас, безсонні за спірками ночі
І світання в фіранках вікна,—
Все приймаю, аби тільки очі
Дратувала, сп'яніла весна!
Сіл пустельні приймаю оселі,
Зруби міст, весь їх морок і бруд,
Піднебесні простори веселі
І пекельний невільницький труд!
Ось, розвіявши в вітрі шаленім
Коси-змії, ти мчиш, ніби птах,
З нерозгаданим божим іменням
На затиснутих зимних устах.
В цім спітканні ворожім не кволий,
Я ніколи не кину щита...
Ти плечей не відкриєш ніколи...
Влада мрії над еами зроста!..
І дивлюсь, ворожнечу зміряю,
Все — ненависть, прокльони, любов;
За тортури й погибель — я знаю —
Все приймаю!.. І знову! І знов!
Переклад Г. Кочур