загрузка...

10 клас

ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ОНОВЛЕННЯ ДРАМАТУРГІЇ

Моє ставлення до головної героїні «Лялькового дому»

Щойно перегорнута остання сторінка п'єси Г. Ібсена «Ляльковий дім», яка справила на мене велике, хвилююче враження. І це, насамперед, завдяки головній героїні п'єси — Норі Хельмер. Як я ставлюся до головної героїні п'єси? Питання досить слушне, але неоднозначне. Звичайно, героїня твору мені дуже подобається, приваблює, іноді навіть захоплює. Нора має багато гарних рис характеру й чимало чеснот. Вона надзвичайно вродлива, гарна, добра, справедлива й шляхетна. Щиро й самовіддано любить чоловіка і дітей, дбає про сімейний затишок, створюючи у домі атмосферу добра й людяності, підтримує доброзичливі стосунки із друзями, піклується, щоб усім було добре й приємно у їхньому будиночку. Відверте захоплення викликає вірність і самовідданість Нори. Коли чоловік Нори захворів на туберкульоз, Нора кидається рятувати його. Йому потрібне серйозне лікування, його обов'язково треба повезти на південь, до моря, але на це в них немає коштів. Батько Нори теж тяжко хворий, а сама вона чекає третю дитину. її чоловік рішуче відмовляється взяти гроші у борг у будь-кого. Становище не з приємних. Але зовсім ще молода жінка, недосвідчена в житті, ця «лялечка» не розгубилася, не втратила надії на порятунок. І щоб врятувати коханого, Нора бере гроші в борг у лихваря, підробивши підпис свого батька, бо тогочасні норвезькі закони не дозволяли робити жінці позику, доки за неї не поручиться хтось із її рідні, і обов'язково чоловік. Проте вона не знала, що батька вже немає в живих.

Жертва Нори не була марною: її чоловік одужує, більше того, робить кар'єру. Тепер він уже не звичайний адвокат, а директор банку. А вона, самовіддана Нора, в усьому собі відмовляючи, продовжує збирати гроші й віддавати борг, який вона вже майже сплатила. Причому, робить вона це так вдало, що чоловік навіть нічого не помічає, тільки іноді називає її марнотратницею. Норі це було дуже приємно, хоч і надзвичайно важко: адже її працею, її стараннями було врятовано життя її чоловіка, який про це навіть не здогадується, думаючи, що гроші на його лікування надіслав батько Нори. Чоловік називає Нору «жайворонком», «білочкою», «лялечкою», а вона в усьому йому підігрує, хоч ніяких прав у родині в Нори майже немає: всі серйозні справи вирішує тільки чоловік, навіть ключа від поштової скриньки він їй не довіряє. Проте Нора вважає чоловіка чесною, порядною, принциповою людиною. Та, виявляється, вона його таки не зовсім знала. З'являється один із службовців банку — той самий, якому Нора заборгувала, й починає шантажувати її, що порушить проти неї судову справу, бо знає, що Нора підробила документ. І пропонує їй, щоб Нора поговорила із чоловіком — директором банку, аби той залишив його на роботі. Торвальд же збирається звільнити з посади банківського службовця Крогстада. Нора дуже переживає, боячись сорому, який може накликати вона на сім'ю. Заради честі чоловіка хоче навіть накласти на себе руки, але їй бракує рішучості.

А що ж чоловік Нори? Замість того щоб захистити її, підтримати, він ще й засуджує її. Починає гарячково думати, як піти на вимоги Крогстада. Всі його принципи й чесноти хтозна де й поділися. А на Нору чекає покарання: чоловік більше не дозволить їй виховувати дітей, вона, мовляв, цього не гідна. Коли ж Торвальд дізнається, що Крогстад не буде порушувати справу й повертає розписку Норі, то знов починає говорити дружині про своє кохання до неї, навіть прощає. І тут Нора зрозуміла, що в цьому домі все фальшиве: життя, кохання, відносини між членами родини. Все несправжнє, «лялькове». Лише одне важке випробування показало усю неспроможність їх сімейних стосунків, наскільки неміцний їх шлюб. Нора нарешті відчула свою власну гідність, зрозуміла, що вісім років жила з чужою для неї людиною. І вирішує піти з цього несправжнього, «лялькового» дому, поїхати в рідне місце, щоб знайти себе, стати гідною людиною. Ця її рішучість, відвертість, звичайно, викликає у мене повагу й захоплення. Не кожна людина могла б так вчинити. І саме тоді, коли всі біди й негаразди залишилися у минулому, коли кар'єра чоловіка, нарешті, дає їм можливість жити тихо, спокійно, ні в чому собі не відмовляючи. А Нора кидає виклик цьому несправжньому, фальшивому світові і його застиглій моралі. Вона забороняє чоловікові допомагати їй матеріально, навіть листуватися з нею забороняє. Це, звичайно, мужній вчинок. Але я й засуджую Нору. Як могла вона, така любляча мати, кинути своїх дітей, хай навіть і на хорошу, але няньку. Адже ніхто й ніколи не може замінити дітям матір. Не подарує так, як мати, своєї доброї, лагідної усмішки, не потурбується про них. І хтозна, скільки ще мине років, поки Нора зуміє стати на ноги, відшукати своє місце в житті, адже у тогочасній Норвегії жінка мала дуже обмежені права поруч із чоловіком. Те, що Нора відчула себе справжньою, гідною людиною, не «білочкою», не «жайворонком», не іграшковою «лялькою», — це прекрасно! Вона — людина, людина зі своїми думками, мріями, прагненнями, сподіваннями. Але при всьому цьому їй не слід було б забувати і про свій материнський обов'язок. І в ім'я любові до своїх дітей спробувати довести свою правоту чоловікові, врешті-решт порозумітися з ним, спробувати змінити його черству, егоїстичну натуру, розбудити його мляву душу. І хтозна, можливо, Норі б це вдалося.

загрузка...
загрузка...