Проблема сімейного щастя у п’єсі Г. Ібсена «Ляльковий дім» - ЗРАЗОК ТВОРУ - Г. ІБСЕН - ВСТУП. ІЗ ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ - 11 клас

У творчості Г. Ібсена є низка творів, які дослідники умовно називають «п'єсами про людську душу». Соціально-психологічна драма «Ляльковий дім» належить саме до них.

У кожний період своєї творчості Генрік Ібсен приділяв увагу певній тематиці. У драмі «Ляльковий дім» автор у центр уваги поставив проблему сімейного щастя.

Чому наприкінці XIX — початку XX століть ця проблема стала предметом уваги Ібсена та інших митців? У суспільстві розгортався рух фемінізму: жінки проголошували право на незалежність від чоловіків, вимагали право здобувати освіту нарівні з чоловіками, боролися за можливість самим вирішувати свою долю. Як спостережлива, уважна людина, Ібсен не міг обійти болючої проблеми сучасності: він зробив її центральною у творі.

Розкрити головну думку твору допоможе аналіз назви драми — «Ляльковий дім». У чому її символіка?

Слово «дім» викликає різні асоціації. Перша з них — фортеця. До свого помешкання, як до фортеці, люди звикли ставитися ще з часів Середньовіччя, коли, власне, й будували ці самі фортеці. В них жили сімейні клани, від єдності, вірності та відданості членів яких залежало життя і фортеці, і її мешканців. Отже, слово «дім» викликає відчуття надійності, міцності, затишності. Ще одне слово, яке спадає на думку — «рідний».

Але жодне з цих слів не увійшло в назву драми. Замість них — слово «ляльковий».

Ляльковий дім будується для ляльок. Отже, йому не потрібно бути рідним, міцним, надійним, адже головна його риса — несправжність. Він не відповідає визначенню «міцний», бо малий і легко руйнується, його не назвеш гостинним, рідним, адже ніякі з перелічених якостей лялькам не притаманні. Отже, з першого рядку п'єси виникає відчуття несправжності, штучності, легковажності, але, разом з тим, вишуканості і краси, холодної, лялькової.

Дійсно, ця краса просто впадає в око з перших сцен: гарна дружина, чудові діти, затишний будинок, чоловік, який дістав підвищення по службі. Але уважний читач одразу помічає штучність. Вона у зверхньому ставленні Хельмера до дружини та його зверненнях до неї: «білочка», «жайворонок»; вона у надмірній веселості Нори, також штучній, як з'ясовується в ході п'єси, у її спробах удавати із себе легковажну ляльку і марнотратку. Єдине, що в її житті справжнє — кохання до чоловіка. Але й воно виявиться лише ілюзією.

За бездоганною службовою репутацією та зовнішньою пристойністю Торвальда Хельмера, чоловіка Нори, ховаються егоїзм, дріб'язковість, жорстокість, байдужість та лицемірство. Його лагідне ставлення до дружини змінюється на протилежне через, на погляд сучасної людини, курйозну ситуацію: Нора взяла гроші в борг, щоб врятувати життя чоловіка. Жінка підробила підпис батька, адже не мала права на позику, але під підписом поставила число, коли батька вже не було серед живих. І той самий Хельмер замість подяки намагається позбавити Нору права виховувати дітей і жити з ним під одним дахом.

Спадає на думку вислів А. де Сент-Екзюпері: «Кохати — це не означає дивитися один на одного. Кохати — означає дивитися разом в одному напрямку». Здається, Хельмер дивився на Нору, але бачив у ній... себе: милувався самозакохано її увагою де себе, уявляючи себе найкращим з-поміж чоловіків, тішився її бажанням і готовністю його розважати, надимався від гордощів через те, що він, такий розумний, такий лагідний до легковажної дружини-марнотратки. Отже, дивився, як у дзеркало, яке запевняло його у власній привабливості. їхні погляди на життя виявилися протилежними: її жертовність заради сім'ї та егоїзм чоловіка не можна назвати однаковим ставленням до життя: отже, «дивилися» вони в різні боки.

Нора була лялькою для батька, потім для чоловіка. Ця сильна і самодостатня жінка змушена грати роль ляльки і придушувати в собі природні поривання. Любляча мати, вона грається з дітьми, як з ляльками. Інакше у ляльковому домі бути не може. Але ж вона — справжня. Саме тому жінка йде в нікуди, щоб жити справжнім життям. Сімейна ідилія виявилася лише гарною картинкою.

Як бачимо, Нора відчула жахливу прірву між собою та чоловіком, вона усвідомила протиріччя між зовнішньою видимістю та внутрішньою сутністю Торвальда і свого сімейного життя. Це привело її до усвідомлення того, що далі так жити не можна, і до рішення піти з дому.

Конфлікт у п'єсі не розв'язано, а Нора йде у невідомість, «щоб стати людиною». Для неї все тільки починається.

Ібсен, безумовно, співчуває своїй героїні. Він стверджує, що сімейне щастя можливе лише за умови щирості і доброти у подружжі. І це найважливіший урок для тих, хто хоче побудувати справжню сім'ю.