загрузка...

ДЖОРДЖ ГОРДОН БАЙРОН

ПРОМЕТЕЙ

Титане! Ув очах твоїх

Відбилось горе і тривоги

Земних житців, що гнівні боги

Погордно зневажали їх.

А що дістав за те, Титане?

Лиш скелю, коршака й кайдани,

Німе страждання, вічний бран,

Нестерпний біль роздертих ран,

Що духа гордому уймає...

Ти стогін, роджений одчаєм,

Душив у грудях, щоб той звук

Не виказав таємних мук,

Знімівши на устах, аж доки

Наглядач неба відлетить,

Щоб мук агонії й на мить

Боги не вгледіли жорстокі.

Ти боротьбу обрав, Титане,

В двобої волі і страждань,

Прийняв ти муки без вагань;

А небо мстиве, невблаганне,

І доля зла,— тиран глухий,—

І дух ненависті, який

Істот собі на втіху творить,

І сам їх нищить, сам їх морить,

Дали тобі безсмертя в дар,

Та навіть ця, найважча з кар,

Твоєї волі не зламала.

Змогла добитись лиш проклять

Лють Громовержцева од тебе,

Та що йому готує небо,

Ти, віщий, не хотів сказать,

Хоч погляд твій сказав немало:

В нім вирок прозвучав, як грім,

І каяттям палив гірким,

Гнітив страхом, аж у правиці

Тремтіли в гніві блискавиці.

У тому твій небесний гріх,

Що людям зменшив ти страждання,

Що світлом розуму й пізнання

На боротьбу озброїв їх.

Хай доля зла тебе скувала,

Та виклик твій, борня зухвала,

Завзяття вогнене твоє,

Твій гордий дух і непокора,

Що їх і небо не поборе,

Для смертних прикладом стає.

Ти людству освітив дороги,

Ти — символ віри і тепла.

Як ти — сини людські півбоги,

Струмок ясного джерела.

Хай і провидить люд достоту

Нужденний пай свій: і скорботу,

І горе, і борні тягар,

І долю невідкличних мар,—

Та дух бунтарства — не покути —

Найважчі розбиває пута,

І волі людської снага,

У муках зрощена, в одчаї,

Надії й віри не втрачає,

Зухвало виклик зустрічає

І владно смерть перемага!

 

липень 1816

Переклав Д. Паламарчук


загрузка...
загрузка...