загрузка...

ХАФІЗ

* * *

Леготе-вітре з коханого краю!

Ой, принеси мені, щиро благаю,

Пахощів амбри з коси ароматної

Любки моєї.

Заприсягнуся я нею самою:

Все, що захочеш, ти зробиш зо мною,

Лиш принеси мені вістку од неї,

Любки моєї.

Може, й для тебе обвіяти милу

Буде важке і заказане діло? —

Ну, то привій порошинку з порога

Любки моєї!

Хто я, убогий, що пнуся до неї?!

Чи ж мені суджено щастя такеє?!

Щастя — коли вже й присниться той образ

Любки моєї.

Серце моє, що було, мов кедрина,

Гнеться-тріпочеться, наче лозина:

Мріє та згадує постать кедрову —

Любки моєї.

Мила не схоче мене й торгувати —

Цілого світу не схочу я взяти

За волосинку, що впала з головки

Любки моєї.

Бідний Гафіз! Він слуга і невольник.

Та чи бажає він, вічний бездольник,

Скинути з себе докучливе путо

Любки своєї?!

 

Переклад А. Крітського


загрузка...

загрузка...