загрузка...
Loading...

ОЛЕКСАНДР ТВАРДОВСЬКИЙ

Я поліг біля Ржева

Я поліг біля Ржева

В безіменнім болоті,

В п'ятій роті сталева

Вбила бомба в польоті.

Били блиски сліпучі

По передньому краю,

Як в безодню із кручі

Впав — і згадки немає.

І на білому світі

Наступила пітьма,

Ні петлички-налички

З гімнастьорки нема.

Я — де корені силу

Смокчуть в чорних гіллях,

Я — де з хмаркою пилу

Спіє жито в полях.

Я — де щебет пташиний

В вечори золоті,

Я — де ваші машини

Рвуть повітря в путі;

Де травинку в травинку

Річка трави пряде,

Там, куди на поминки

Навіть мати не йде.

Полічіте, солдати,

Скільки ночей назад

Раптом вийшов на дати

У бою Сталінград.

Фронт горів з виднокраю,

Мов на тілі рубці,

Я поліг і не знаю:

Чи у Ржеві бійці?

А чи маєм удачі

На середнім Дону?

Дні останні гарячі,—

І було на кону.

І невже то із танками

Ворог вийшов за Дін,

І хоча б то останками

Аж до Волги йде він?

Ні, неправда. До краю

Він знеміг від атак.

А інакше — не знаю,

Навіть мертвому — як?

І у мертвих, щоб знали,

Є відрада одна:

За Вітчизну ми впали,

Та не впала вона.

В нас потьмарились очі,

Пломінь серця погас,

На повірці щоночі

Викликають не нас.

Орденів не чіпляти,

Що дала нам війна,

Вам — життя все багате,

Нам — відрада одна:

Що пройшли всі маршрути

За Вітчизну свою,

Хай наш голос не чути,—

Він із вами в бою.

Ви повинні там, браття,

Всі стоять, як стіна,

Бо вже мертвих прокляття

То покара страшна.

Це нескорене слово

Нам навіки дано,

І за нами воно

Ходить вічно, грозово.

В мене мертве чоло

Не прикрила могила,

Всім, що потім було,

Смерть мене обділила.

Всім, що, може, давно

Вам у звичці ясніє,

Хай же буде воно

Жити в нашій надії.

Браття, може, там ви

І не Дон загубили

І в тилу у Москви

Віддали свої сили.

Там, де волзькі вали,

Ви копали окопи

І з боями дійшли

До кордону Європи.

Нам лиш знати б, узнать,

Що була у тривозі

Та останняя п'ядь

На воєнній дорозі.

П'ядь, що кожен їй рад,

І якщо її збавить,

То, ступивши назад,

Ногу нікуди ставить.

П'ядь у грозяний час,

За якою вставала

За плечима у нас

Вічна кузня Урала.

Може, селами тими

Відступа людожер.

Може, ви, побратими,

Вже в Смоленську тепер?

Може, в дні сніговиці

Гинуть німці-вовки,

Може, вже до границі

Наші вийшли полки?

Може... Тільки ж ви знаєте

Заповіт наших прав!

Хоч Берлін,— пам'ятаєте,—

До Москви підступав.

Браття, вами поборені

Ті ворожі вали,

Якби мертві, нескорені,

Хоч би плакать могли!

Щоб з гармат із «катюшиних»

Залпи в грізну блакить

Нас, німих і заглушених,

Воскрешали на мить,

О брати наші звірені,

Лиш тоді б на війні

Ваше щастя незміряне

Ви пізнали б вповні.

В тому щасті незмінена

Й наша часточка є,

В ньому, смертю зупинена,

Віра й зненависть б'є.

Наше все! Не лукавими

Ми пройшли в боротьбі,

Все дали й не сховали ми,

А нічого собі.

Все на вас перечислено

На віки, не на час,

І не в докір для вас,

Що в цім слові замислено.

Браття, в лютій війні

Ми різниці не знали:

І живі, і що впали,—

Всі були нарівні.

І ніхто перед нами

Із живих не в боргу,

Хто наш стяг між рядами

Підхопив на снігу.

Щоб за владу щасливу,

За Радвладу свою,

Кроком далі, можливо,

Впасти в лютім бою.

Я поліг біля Ржева,

Кат грозить ще Москві.

Де ви, воїни, де ви,

Побратими живі?

У містах вогнезорих,

У сім'ї, у селі?

В гарнізонах суворих

Не на нашій землі?

Земле, рідна без краю,

Жив би — знав і чужу...

Я вам жити бажаю,—

Що я більше скажу?

Завіщаю вам нині

Всім у щасті прожить

І своїй Батьківщині

З честю вірно служить.

Горювати — гордливо,

Не хилить голови,

Святкувать — не чванливо,

Як повернетесь ви.

Берегти її свято,

Перемогу свою,

В пам'ять воїна-брата,

Що поліг у бою.

 

Переклад А. Малишка


загрузка...

загрузка...