загрузка...

Зарубіжна література скорочено. Усі твори за шкільною програмою у стислому викладі.

8 КЛАС

 

ПУБЛІЙ ОВІДІЙ НАЗОН

 

СУМНІ ЕЛЕГІЇ

 

(«Зима на чужині» /3, 10/)

Може, ще й дотепер хтось у Римі згадає Назона,

Може, без мене моє там ще триває ім’я —

Хай же він знає: ген під сузір’ями, що не сягають

Вод, поміж варварів я в дальній живу стороні.

Де савромати довкіл, дикуни, і бесси, і гети —

Як ображають мій хист навіть самі ті ймена!

Та лиш повіє теплом, нас хвилею Істр захищає:

Поки розкута вона, ворог не йде на розбій.

А як кошлата зима з-за похмурого обрію гляне

Й візьметься льодом довкіл, мов мармурова, земля,

Лютий Борей і сніги не дають нам жити під Арктом,

Де не людина лишень — небо холоне й тремтить.

Випаде сніг —- і лежить: не йме його дощ ані сонце,

Тільки збивають вітри, робиться вічним той сніг.

Ще не розтане один — уже другий сніг випадає,

Тож не дивниця, що тут часто дворічний лежить.

Тут Аквілон настільки рвучкий, що й вежі високі

Може з землею зрівнять, зірвані крівлі нести.

В шкурах тут люди й штанах рятуються від холоднечі,

Тільки лице з усього тіла відкрите у них.

Часто льодинками грає-дзвенить повисле волосся,

Взявшись морозом, блищить біла, мов сніг, борода.

Вина стоять самі по собі, — як у глеках стояли,

Тож не черпають їх тут, а по шматочках беруть.

Що вже казати? Потисне мороз — і струмки замерзають,

Кайлами тут зі ставка воду довбають собі.

Та навіть сам, не вужчий від папіродайного Нілу,

Той, що не тільки одним гирлом у море впада, —

Істр, хай засвищуть вітри над плином його лазуровим, —

Вже й не помітиш, як він хвилю під льодом жене.

Де щойно судна пливли, там ногою ступають, а води,

Що замінились у лід, коні копитами б’ють.

Через прозорі мости, що під ними ковзає хвиля,

Тягнуть за возом віз дужі сарматські воли.

Годі й повірити в це, та якщо за брехню нагороди

Ні заохоти нема — свідкові вірити слід:

Бачив я: море в усю широчінь немовби застигло,

І під слизьким покриттям не хвилювала вода.

Бачити — то ще не все: по воді затверділій ішов я,

І, хоч по хвилях ступав, ноги сухими були.

От якби море стало таким і для тебе, Леандре, —

Серед хвилястих вузин ти б не загинув колись!

Навіть дельфін із моря не вистрибне, вигнувши спину,

Щоб до повітря сягнуть — люта зима не дає.

Хоч і шаліє Борей, аж свистять його крила потужні, —

Хвилі ніяк не зіб’є на зледенілій воді.

Судна в воді крижаній, мов угрузлі в мармур, стояли,

В заціпенілій воді не ворухнеться весло.

Бачив я теж у льоду незрушно риби зависли —

Деякі з них ще й тоді не позбулися життя.

Тож, коли непогамовний Борей жорстоким морозом

Море розлоге скує чи повноводну ріку,

Тут же по Істрі, що аж видзвонює під Аквілоном,

Варвар на бистрім коні з іншого берега мчить.

Ворог, грізний конем, стрілою — далекосяжний,

Нищить усе довкруги, широко сіючи смерть.

Дехто спішить утекти; лишає без захисту поле,

От і захоплює все той грабівник налітний:

Скромне селянське майно, худобу, рипучого воза, —

Те, чим запасся злидар у господарстві своїм.

Тих у полон женуть, за спину їм руки скрутивши,

Вже не побачити їм Ларів своїх і полів! —

Інших — зубчастими стрілами вершник дикий проймає,

Вістря летюче стріли вбивчу отруту несе.

Що із собою взяти не зміг, те нищить нападник:

І палахтять у вогні вбогі невинні хатки.

Навіть у мирні дні тремтять тут перед війною,

Плугом у полі орач не прокладе борозни.

Ворога, бачать його чи не бачать, завжди бояться,

От і дичавіє тут без обробітку земля.

Не дозріває під тінню лози виногроно солодке,

У кадібцях молоде тут не шумує вино.

Яблук нема. Й написати б не мав тут на чому Аконтій

Слів, що владарку свою ними жоною зробив.

Глянеш — пустеля довкіл: ні тобі деревця, ні травинки,

Жоден щасливець нехай стежки не знає сюди!

Широко світ неозорий прославсь, але для моєї

Кари відкрито лиш цей щонайпечальніший край!

Переклад А. Содомори.





загрузка...

загрузка...