загрузка...

Зарубіжна література 7 клас

ПРИГОДИ ТА ФАНТАСТИКА

 

ДЖОНАТАН СВІФТ (1667-1745)

 

МАНДРИ ҐУЛЛІВЕРА

 

(Скорочено)

Видавець до читача

Автор цих мандрів містер Лемюель Ґуллівер — мій давній і щирий приятель; до того ж ми з ним далекі родичі по матері. Років зо три тому містер Ґуллівер, утомившись від напливу цікавих, що приходили до нього в Редрифі, купив невеличку ділянку землі та затишний домочок поблизу Ньюарка в Ноттінгемширі, на своїй батьківщині, де живе й тепер — відлюдно, але вельми шанований сусідами.

Перед від’їздом з Редрифа містер Ґуллівер віддав мені на схов оцей рукопис, дозволивши розпорядитися з ним, як я вважатиму за потрібне. Я тричі уважно перечитав його. Стиль викладу дуже ясний і простий; я можу закинути авторові хіба що одну ваду: він, наслідуючи манеру всіх мандрівників, описує все аж надто скрупульозно. В усьому, безперечно, відчувається правда, та й не дивно, бо автор так уславився своєю правдивістю, що серед його сусідів у Редрифі, коли когось у чомусь запевняли, стало немов за приказку говорити: «Це така правда, ніби сам містер Ґуллівер сказав».

А якщо через свою необізнаність із мореплавством я припустився якихось помилок, то відповідальний за них тільки я; коли ж який-небудь мандрівник захоче ознайомитися з твором у повному його обсязі, як він вийшов з-під пера автора, то я залюбки задовольню його цікавість.

Річард Сімпсон

Частина перша

ПОДОРОЖ ДО ЛІЛІПУТІЇ

Розділ І

Автор оповідає дещо про себе та свою родину. Перші спонуки до мандрів. Його корабель розбивається, але він рятується, кинувшись у хвилі, і щасливо дістається берега країни ліліпутів. Його беруть у полон і відвозять у глиб країни.

Мій батько мав невеликий маєток у Ноттінгемширі; я був третій з п’ятьох його синів. На чотирнадцятому році мене віддали до коледжу Еманюеля в Кембриджі, де я пробув три роки і вчився дуже старанно, однак витрати на моє утримання були для батька, чоловіка небагатого (хоч одержував я не бозна-скільки), завеликим тягарем...

Невдовзі після повернення з Лейдена я, за рекомендацією мого доброго вчителя містера Бетса, найнявся лікарем на корабель «Ластівка», де був капітаном Абрагам Пеннел. У нього я прослужив три з половиною роки, побувавши в Леванті та в інших краях. Повернувшись до Англії, я вирішив оселитися в Лондоні. До цього заохочував мене мій учитель містер Бетс, що порекомендував мене деяким своїм пацієнтам...

Та через два роки мій добрий учитель Бетс помер, а друзів у мене було небагато; отож практика моя почала підупадати... І тоді, порадившися з дружиною та де з ким із знайомих, я вирішив знову податись у море...

 

• Хто автор мандрів і в яких стосунках він з видавцем книжки?

•  Як видавець характеризує авторський стиль?

•  Чим пояснює надмір деталей?

• Що розповідач повідомляє про себе?

Коли починається подорож?

Деталізований опис місця й часу події, опис шторму і грози в розповіді про далекі подорожі — художній засіб перетворення мандрівника на героя, що мужньо долає ворожі стихії.

Ми відпливали з Бристоля 4 травня 1699 року, і спочатку наша подорож минала цілком успішно.

П’ятого листопада — коли в тих широтах починається літо — стояв густий туман, тож матроси тільки на віддалі півкабельтова1 від корабля помітили скелю; сильний вітер гнав нас просто на неї, і корабель умить розбився.

Шістьом з екіпажу, і мені в тому числі, пощастило спустити на воду човен і відпливти на безпечну відстань від корабля та скелі. Ми гребли, гадаю, зо три ліги2, поки зовсім знемоглися, бо були виснажені роботою ще на кораблі. Далі ми пустилися на волю хвиль, і через півгодини шквал з півночі перекинув наш човен. Що сталося з моїми товаришами в човні й тими, хто дістався до скелі або залишився на судні, — сказати не можу, але гадаю, що всі вони загинули. Я плив навмання, підштовхуваний вітром та припливом, раз у раз шукаючи ногами дна й не знаходячи його. Та нарешті, уже вкрай знеможений, не маючи більше сили боротися, я раптом відчув під ногами землю.

На той час шторм уже помітно вщух. Дно було таке положисте, що я брів з милю3, перше ніж добувсь до берега... Я пройшов ще з півмилі, але не натрапив ніде ні на які ознаки житла чи людей, а може, був такий змучений, що просто не помітив їх... Я ліг на низеньку м’яку травойзаснув так міцно, як не спав ще ніколи зроду. Проспав я щонайменше дев’ять годин, бо, коли прокинувся, був уже білий день. Я хотів був підвестися, але не зміг і поворухнутись: я лежав горілиць, і мої руки та ноги так само, як і моє довге густе волосся, були міцно прив’язані до чогось на землі. Все моє тіло, від пахв до стегон, було обплутане тонкими мотузочками. Я міг дивитися лише вгору; сонце починало вже припікати, і світло його сліпило мене. Навкруги чувся якийсь гомін, але хто то гомонить, я не міг розгледіти* бо, лежачи в такій позі, бачив тільки небо.

Незабаром на моїй лівій нозі заворушилося щось живе і, поволі посуваючись уперед, опинилося в мене на грудях, а потім підійшло під саме підборіддя. Опустивши погляд, наскільки зміг, я побачив чоловічка дюймів4 шести на зріст, з луком та стрілою в руках і з сагайдаком за плечима.

Слідом за ним сунуло, як мені здалося, принаймні з півсотні таких самих чоловічків. Украй вражений, я так голосно скрикнув, що всі вони з переляку кинулися врозтіч; як я довідався потім, дехто з них навіть сильно забився, сплигнувши з мене на землю.

Весь цей час, як легко може уявити собі читач, я лежав у дуже незручній позі. Нарешті мені пощастило розірвати мотузочки й витягти з землі кілочки, якими була припнута моя ліва рука. Піднісши її до обличчя, я зрозумів, яким способом мене зв’язали.

Чому здивувався чоловік?

1Кабельтов — одиниця довжини, приблизно 185,2 м.

2Ліга — одиниця довжини у Великій Британії та США. Морська ліга дорівнює 5,56 км.

3Миля — одиниця довжини. Англійська морська миля становить 1853,184 м.

4Дюйм — англійська одиниця довжини, приблизно 2,54 см.

Воднораз, шарпнувши головою, що завдало мені невимовного болю, я трохи послабив мотузочки, що прикріплювали моє волосся до землі з лівого боку, і спромігся повернути голову дюймів на два. Та чоловічки повтікали швидше, ніж я встиг спіймати когось із них.

Після цього навколо мене знявся несамовитий галас... Я відчув, як у мою ліву руку вп’ялося з сотню стріл, колючих, наче голки.

Далі чоловічки вдруге разом вистрелили в повітря, як у нас в Європі стріляють з мортир, і багато стріл упало мені на тіло (хоч я й не відчув їх), а деякі влучили в обличчя, яке я відразу ж затулив лівою рукою. Коли ця злива стріл ущухла, я аж застогнав зі злості та з болю і знову спробував звільнитись, але тоді чоловічки випустили ще більше стріл, а декотрі намагалися колоти мене списами в боки. На щастя, на мені була куртка з буйволячої шкіри, якої вони не могли проколоти.

Я подумав, що найобачніше буде лежати поки що тихо, а вночі за допомогою вже вільної лівої руки визволитися зовсім. Я мав підстави вважати, що міг би стати до бою з найбільшими арміями, які вони могли зібрати проти мене, коли всі жителі цієї країни не більші за тих, котрих я бачив.

Але доля судила інакше. Помітивши, що я не рухаюсь, вони перестали стріляти, але з гамору, який долинав до моїх вух, я здогадався — їх стало більше. Ярдів5 за чотири від мене, якраз проти мого правого вуха, чути було стукіт, що тривав уже цілу годину, так, наче щось там будували. Повернувши голову, наскільки дозволяли кілочки та мотузочки, я побачив поміст футів на півтора заввишки з двома чи трьома драбинами; на ньому могло поміститися четверо тубільців6. З того помосту один з них — певно, якась поважна особа — звернувся до мене з довгою промовою, з якої я не зрозумів жодного слова.

Він здавався людиною середнього віку і був ніби вищий на зріст, ніж ті троє, що супроводили його. Один із них, трохи довший за мій середній палець, напевне паж, тримав шлейф, а ще двоє стояли з обох боків. Він промовляв, як справжній оратор, і в його словах було чути і погрози, і обіцянки, і співчуття, і ласку. Я відповів йому небагатьма словами, але якнайпокірнішим тоном, знявши вгору ліву руку і звівши очі до сонця, немов закликаючи те сонце в свідки. Я майже помирав з голоду — востаннє я їв за кілька годин перед тим, як покинув корабель; мій шлунок так настійно вимагав їжі, що я не міг побороти нетерпіння і, знехтувавши правила чемності, кілька разів підніс палець до губів на знак того, що хочу їсти.

Гурго (такий був титул поважного вельможі, як я довідався згодом) зрозумів мене дуже добре. Зійшовши з помосту, він звелів приставити до мене кілька драбин, і ними полізли й попрямували до мого роті сотні тубільців, несучи в кошиках їжу, яку наказав зібрати й приготувати для мене владар, тільки-но довідавшись про мою появу.

 

Характерна риса розповіді про мандри — опис невідомого у порівнянні з уже відомим.

Кадр із фільму «Мандри Ґуллівера», кіностудія «Мосфільм», тут і далі

• Як Ґуллівер сприймає і розуміє чужу мову?

5Ярд — англійська одиниця довжини, дорівнює 91,44 см.

6Тубільці - корінні жителі якої-небудь (переважно віддаленої від центрів цивілізації) місцевості або країни.

На смак то було м’ясо різних тварин, але я не міг розібрати, яких саме. Там були окости, лопатки й вирізки, схожі виглядом на баранину й дуже смачно приготовані, але всі вони були менші за жайворонкове крильце; я ковтав по два, а то й по три шматки разом і з'їдав щоразу по три хлібини, кожна з мушкетну кулю завбільшки. Чоловічки прислужували мені дуже жваво і на всякі лади виявляли свій подив та захоплення з мого великого зросту й апетиту.

Потім я дав знак, що хочу пити. Побачивши, як я їм, вони зрозуміли, що дещицею мене не задовольнять, і, оскільки були дуже винахідливі, надзвичайно спритно підкотили до моєї руки одну з найбільших своїх бочок і вибили в ній днище. Я вихилив її одним духом, бо там було менше як півпінти легкого вина, що скидалося на бургундське, але було куди смачніше. Потім вони підкотили мені другу бочку, яку я випив у такий самий спосіб, і знаками показав, що хочу ще, але вина в них більше не було.

Признаюся, що коли ці чоловічки бігали по моєму тілу сюди й туди, мені не раз кортіло схопити в жменю сорок чи п’ятдесят з тих, які навернуться під руку, і скинути їх на землю. Однак, зваживши на все те лихо, якого я вже натерпівся (а вони, як видно, могли заподіяти мені ще й гіршого), а також на власну урочисту обіцянку (бо так тлумачив я свою покірливу поведінку), я зразу й відмовився від свого наміру. До того ж я вважав, що це була б невдячність до людей, які так гостинно поводилися зі мною і так щедро частували мене.

А в думці я не міг надивуватися з хоробрості цих маленьких людей, які наважувалися злазити на мене й походжати по моєму тілу, хоч одна моя рука була вільна, і не тремтіли від одного погляду на таке гігантське створіння, яким я мав їм здаватися. Трохи згодом, коли вони побачили, що я не прошу більше їсти, перед: мною з’явився поважний урядовець, посланець його імператорської величності. Його ясновельможність, вибравшись по моїй правій нозі в супроводі почту з десяти чоловік, наблизився до мого обличчя. Він підніс мені до самісіньких очей вірчого листа з королівською печаткою і хвилин десять промовляв до мене без будь-яких ознак невдоволення, але дуже рішучим тоном, причому часто показував рукою, як виявилось потім, у напрямку столиці, що була за півмилі від нас: державна рада ухвалила перевезти мене туди.

Я відповів небагатьма словами, та вони, звичайно, не зрозуміли їх; тоді я вільною рукою, проносячи її високо над головою його ясновельможності, щоб не зачепити його або кого-небудь з його почту, доторкнувся спочатку до другої своєї руки, а тоді до своєї

• Яким був апетит Ґуллівера?

•  Як Ґуллівер утамовує спрагу?

•  Що дивувало чоловічків ?

• Чому Ґуллівер відмовився від насильства, хоч і був значно сильніший від ліліпутів?

Щоб відбулося спілкування двох культур, потрібні зусилля обох сторін.

Щоб стати своїм серед чужих, потрібно вивчити їхню мову. Але спочатку можна спілкуватися за допомогою жестів, міміки.

• Поясни мову жестів Ґуллівера.

Ж. Гранвіль. Ілюстрація до роману, тут і далі

Посланець його величності, видно, досить добре зрозумів мене, бо заперечливо похитав головою і жестом пояснив, що мене відвезуть до столиці як полоненого. Воднораз іншими знаками він дав мені зрозуміти, що я матиму вдосталь їсти та пити і що зі мною поводитимуться дуже добре...

Вони намастили мені обличчя й руки якоюсь маззю, що дуже приємно пахла, і біль, заподіяний стрілами, за кілька хвилин утамувався. Все це, на додачу до їхніх дуже поживних страв і напоїв, схилило мене на сон. Я спав щось із вісім годин, як довідався згодом; та й не дивно, бо лікарі, з наказу імператора, підсипали в бочки з вином сонного зілля...

До полудня були вже за двісті ярдів від столиці. Там нас зустрів імператор з царедворцями, але міністри, боячись за життя його величності, відрадили його сходити на мене, щоб не наражатись на небезпеку.

На площі, де зупинився повіз, стояв старовинний храм, що вважався найбільшим у всій державі. За кілька років перед тим, осквернений брутальним убивством, він утратив для цього релігійного народу своє священне значення. Повиносивши звідти всі оздоби та культове начиння, його почали використовувати для різних громадських потреб. Цю будівлю й призначено було мені за житло.

Головні двері, звернені на північ, були чотири фути заввишки і два завширшки, і я вільно міг пролізти-крізь них. Обабіч дверей, дюймів за шість від землі, було по невеличкому віконцю. Крізь ліве вікно імператорські ковалі просунули дев’яносто один ланцюг розміром з ланцюжок на годиннику європейської дами і примкнули їх тридцятьма шістьма замками до моєї лівої ноги. Через дорогу, футів за двадцять від храму, стояла башта не менш як п’ять футів заввишки. Сам я того не бачив, але потім мені розповіли, що імператор з багатьма вельможами зійшов на башту і звідти дивився на мене. Було підраховано, що з міста з цією ж метою вийшло понад сто тисяч городян, і я думаю, що принаймні десять тисяч їх того ж таки дня здерлося драбинами на мене, незважаючи на сторожу.

• Де поселили Ґуллівера ? Чому?

Розділ II

Імператор Ліліпутії в супроводі багатьох вельмож приходить подивитися на автора в його ув’язненні. Опис особи та одягу імператора. До автора приставлено вчених, щоб учити його ліліпутської мови. Своєю сумирною поведінкою він здобуває прихильність імператора. Обшукують кишені автора і відбирають у нього шаблю та пістолі

Підвівшись, я поглянув навкруги, і мушу визнати, що ніколи не бачив приємнішого краєвиду. Вся місцевість здавалася суцільним садом, а обгороджені лани, приблизно сорок квадратних футів кожний, скидалися на квітники. Лани чергувалися з лісами, де найвищі дерева, на мою думку, були не більше семи футів заввишки. Ліворуч від себе я бачив місто, що нагадувало театральну декорацію.

Спілкування з іншою цивілізацією — це відкриття інших звичаїв, іншого життя.

• Яке перше враження Ґуллівера від імператора?

Імператор уже зійшов з башти і верхи наближався до мене...

Імператриця, молоді принци та принцеси разом з двірськими дамами... підійшли ближче до імператора, якого я хочу зараз описати. На зріст він майже на цілий мій ніготь вищий за всіх своїх придворних, і вже цього досить, щоб викликати шанобливий трепет. Риси його обличчя тверді й мужні, губи австрійські, ніс орлиний, шкіра оливково-смаглява, постать струнка, тулуб, руки та ноги пропорційні, рухи зграбні, постава велична. Він не такий уже молодий — йому двадцять вісім років і дев’ять місяців, — править щось із сім років — щасливо й здебільшого переможно. Щоб краще бачити імператора, я ліг на бік, і моє обличчя опинилось на одному рівні з ним. Тоді він стояв ярдів за три від мене, але потім я не раз брав його на руки і тому не можу помилитися в моєму описові.

Його вбрання було дуже просте й невигадливе — щось середнє між азіатським та європейським одягом, але на голові він мав легкий золотий шолом, прикрашений самоцвітами, з пером на гребені. На випадок, якби я розірвав ланцюги, він тримав напоготові у руці оголений меч дюймів на три завдовжки; піхви й руків’я меча були оздоблені діамантами. Голос у імператора пронизливий, але такий ясний і виразний, що я добре чув його, навіть стоячи на ввесь зріст.

Дами й придворні були розкішно вбрані, і місце, де вони стояли, скидалося на розстелену на землі спідницю, гаптовану сріблом та золотом.

Його величність раз у раз звертався до мене; я відповідав йому, але ні він, ні я не розуміли один одного.

Через дві години імператор та придворні повернулися в місто.

...За три тижні я досяг чималих успіхів у вивченні ліліпутської мови. Імператор не раз ушановував мене своїми візитами і сам залюбки допомагав моїм учителям. Невдовзі я вже міг сяк-так порозумітися з імператором. Перше речення, яке я вивчив, було прохання ласкаво повернути мені волю — його я повторював щодня, стоячи на колінах.

Скільки я міг зрозуміти, імператор відповідав, що на все свій час, що розв’язати цю справу він може тільки в згоді з державною радою і що я повинен люмост келмін песо десмар лон емпосо — заприсягтися жити й мирі з ним та його державою...

 Яке враження справляє на тебе меч імператора?

Чому все королівство здається театрально-казковим?

Як складаються стосунки Ґуллівера з імператором?

Чи не здається тобі кумедним вигляд Ґуллівера на колінах?

Розділ ІІІ

Автор дуже своєрідним способом розважає імператора і його придворних дам та кавалерів. Опис придворних розваг у ліліпутів. Авторові на певних умовах дають волю

Моя лагідність і добра поведінка так вплинули на імператора та його двір, а також на армію і весь народ, що я почав сподіватися незабаром дістати волю. Я докладав усіх зусиль, щоб підтримувати це прихильне ставлення до себе. Тубільці поступово перестали боятися мене... Одного разу імператорові спало на думку потішити мене видовищем тамтешніх ігор, у яких ліліпути переважають усі відомі мені народи спритністю та пишнотою. Найбільше розважили мене канатні танцюристи, що виконували свої танці на тоненькій білій нитці в два фути завдовжки, натягненій на висоті дванадцяти дюймів од землі. На цих танцях я, з дозволу терплячого читача, спинюся трохи докладніше.

У грі цій беруть участь тільки кандидати на якусь високу посаду або ті, хто хоче запобігти великої ласки при дворі. Їх навчають цього мистецтва змалку, і вони не завжди бувають вельможного роду або гарного виховання. Коли хтось, чи то померши, чи то попавши в неласку (що трапляється частенько), звільняє високу посаду, то п’ять чи шість кандидатів просять у імператора дозволу розважити його та двір танцями на канаті, і той, хто найвище підстрибне і не впаде, одержує посаду. Дуже часто навіть найголовніші міністри дістають розпорядження показати свою спритність і довести імператорові, що вони не втратили своїх здібностей. Державний скарбник Флімнеп стрибав на туго натягненому канаті принаймні на дюйм вище від усіх інших вельмож імперії. Я сам бачив, як він кілька разів підряд виконав сальто-мортале на дошці, прикріпленій до каната, не грубшого за нашу звичайну англійську шворку. Мій приятель Релдресел, перший секретар таємної ради, посідає, на мою думку, — якщо я можу бути безстороннім, — друге після скарбника місце. Інші визначні урядовці теж досягли в цьому мистецтві майже того самого рівня.

Під час цих розваг нерідко трапляються нещасливі випадки, про які потім довго згадують. Я на власні очі бачив, як два чи три претенденти зламали собі ноги. Та особливо небезпечними стають ці змагання тоді, коли, з наказу імператора, в них беруть участь міністри: намагаючись перевершити самих себе і своїх суперників, вони стрибають з таким запалом, що мало хто з них не падає по два. а то й три рази.

Є в них ще одна розвага, яка влаштовується дуже рідко і тільки в присутності імператора, імператриці та першого міністра. Імператор кладе на стіл три тонкі шовкові нитки по шість дюймів завдовжки: одну — синю, другу — червону і третю — зелену. Ними нагороджують тих, кого імператор захоче відзначити особливою ласкою. Церемонія відбувається у великій тронній залі, де претенденти складають іспит у спритності, дуже відмінний від усього, що мені доводилося спостерігати в будь-якій країні Старого чи Нового Світу. Імператор бере в руки палицю й тримає її горизонтально, а претенденти, ідучи один за одним, то стрибають через неї, то пролазять попід нею, туди й назад, залежно від того, підіймає чи опускає палицю імператор. Буває, що другий кінець палиці доручають тримати першому міністрові, а іноді міністр тримає її сам. Хто виконує всі ці штуки найдовше і з найбільшою спритністю, той дістає в нагороду синю нитку; другий приз — червона нитка; третій — зелена, їх носять замість пояса, двічі оперезавшись круг стану, і рідко трапляється вельможа, не прикрашений хоча б одним таким поясом...

• Як Ґуллівер здобуває прихильність ліліпутів ?

• Які розваги ліліпутів зацікавили Ґуллівера? Чим саме?

• Яку Ліліпутії досягають високої посади?

• Що додає іронічності опису змагання міністрів?

Я подав імператорові стільки прохань про дарування мені волі, що його величність поставив, нарешті, це питання на обговорення в кабінеті міністрів, а потім і в державній раді, де ніхто не заперечував... Коли умови зачитали мені, ... я заприсягся їх виконувати, — спочатку так, як присягаються на моїй батьківщині, а потім так, як вимагають їхні закони, тобто взявшись лівою рукою за праву ногу і приклавши середній палець правої руки до лоба, а великий палець — до кінчика правого вуха. Можливо, читачеві цікаво буде довідатись, як заведено висловлюватись у країні ліліпутів, а також узнати про умови, на яких мене було звільнено, тому я наводжу тут зроблений мною по змозі дослівно переклад усього документа.

«Голбасто Момарен Евлем Гердайло Шефін Маллі Алліг’ю, могутній імператор Ліліпуті!, окраса й пострах всесвіту, чиї володіння простягаються на п’ять тисяч блестрагів (близько двадцяти миль в обводі) і сягають краю землі; владар над усіма владарями; найвищий з усіх синів людських; той, що ногами спирається на центр землі, а головою торкається сонця; досить йому лише поворухнути пальцем, і у всіх монархів підгинаються коліна; лагідний, як весна, втішний, як літо, щедрий, як осінь, лютий, як зима, — його найвеличніша величність ласкаво пропонує Чоловікові Горі, що недавно прибув до наших небесних володінь, такі умови, що їх Чоловік Гора під урочистою присягою обіцяє додержуватися:

1. Чоловік Гора не має права залишити наші володіння без нашого офіційного дозволу, скріпленого нашою великою печаткою.

2. Він не вступатиме до нашої столиці без нашого особливого дозволу; причому жителі мають бути попереджені за дві години, щоб вони мали час сховатися по домівках.

3. Названий Чоловік Гора має обмежувати свої прогулянки великими шляхами, не ходити й не лягати на луках і ланах.

4. Гуляючи названими шляхами, він повинен якнайпильніше дбати про те, щоб не наступити на когось з наших любих підданців, або на їхніх коней, чи то на екіпажі, і не має права брати наших підданців на руки без їхньої на те згоди.

5. Якщо виникне потреба спішно доставити розпорядження в якесь віддалене місце, Чоловік Гора зобов'язується раз на місяць відносити в своїй кишені кур'єра разом з конем на відстань шести днів дороги і (в разі потреби) приставляти названого кур’єра назад цілого й неушкодженого до нашої імператорської величності.

•  Яка алегорія сховалася за іспитом зі спритності?

•  Які порядки в державі висміює в цій алегорії автор?

• Як розв'язується проблема звільнення Ґуллівера?

• Що викликає усмішку в численних титулах імператора?

• Знайди в документі засоби сатиричного змалювання королівської влади.

6. Він має бути нашим спільником проти ворожого нам острова Блефуску і докласти всіх зусиль, щоб знищити ворожий флот, який саме тепер готується до нападу на нас.

7. Названий Чоловік Гора у вільний час має допомагати нашим робітникам підіймати великі камені, з яких будують мури круг головного парку, а також при спорудженні інших наших імператорських будівель.

8. Чоловік Гора має протягом двох місяців точно встановити розміри наших володінь, обійшовши для цього все узбережжя та підрахувавши кількість своїх кроків.

Нарешті, зазначений Чоловік Гора, урочисто заприсягшися виконувати всі вищенаведені умови, діставатиме щодня їжу та напої в кількості, достатній, щоб утримувати 1728 наших підданців, матиме вільний доступ до нашої королівської особи і користуватиметься іншими знаками нашої до нього прихильності.

Дано в нашому Бельфаборакському палаці у дванадцятий день дев’яносто першого місяця нашого владарювання».

Хоч деякі з умов... були й не такі почесні, як мені хотілося, та я заприсягся й підписав їх з великою радістю і щирим задоволенням. Відразу ж після цього з мене було знято ланцюги, і я дістав цілковиту волю.

...Хай прихильний читач зверне увагу на останній пункт умов, який передбачав видачу мені їжі та напоїв у кількості, достатній для прогодування 1728 ліліпутів. Коли я трохи згодом запитав одного з моїх придворних приятелів, як саме визначили таке число, той пояснив, що імператорські математики виміряли квадрантом7 довжину мого тіла й встановили, що вона вдванадцятеро більша за їхній зріст. Тоді вони вирахували, що при однаковій з ними будові тіла мій об’єм дорівнює принаймні 1728 об’ємам їхніх тіл, а отже, і їжі я потребую відповідно більше. З цього читач може судити, які здібні тамтешні люди і який розумний і воднораз ощадливий їхній великий монарх.

• До якого стилю можна віднести цей документ?

• Чи впливає спосіб складання присяги на ставлення до її змісту?

• Чи справді Ґуллівер здобуває цілковиту волю?

7Квадрант — старовинний астрономічний інструмент для визначення висот небесних світил.

Спостереження

За словами Свіфта, «той, хто знайде спосіб зростити два колоски замість одного, зробить для своєї країни та всього людства набагато більше добра, ніж усі політичні діячі разом».

Запитання і завдання

•   Так чи не так говориться в тексті?

Монарх:

—  Ще не знає про появу в країні велетня.

—  Звелів дати йому їсти.

—  Хоче застрелити прибульця.

Посол:

—  Пропонує полоненому волю.

—  Виголошує промову, виявляючи гнів.

—    Показує грамоти, що засвідчують його повноваження. Імператор:

—  Виходить назустріч прибульцю.

—  Не зважується піднятися до Ґуллівера.

—  Так зацікавився подією, що зійшов на верхівку вежі.

Аналіз

Форми спілкування різних людей у творі

Як повівся Ґуллівер, почувши незнайому мову? Як він зумів порозумітися з місцевими жителями, не знаючи їхньої мови? Наведи приклади мови жестів і знаків, якою обмінюються Ґуллівер і ліліпути.

Знайди в текст) приклад офіційного мовлення. Передай основну його думку за допомогою смислового наголосу. Характер Ґуллівера

У чому виявляється великодушність і людяність Ґуллівера? Доведи, що Ґуллівер — освічена людина.

Знайди в тексті свідчення поваги оповідача до інших людей.

Уяви, що на Землю потрапляє гігантський інопланетянин. Розкажи десятьма реченнями про зустріч його із землянами, які видаються йому ліліпутами. Послуговуйся схемою спілкування, що її пропонує Свіфт.

Продумай сюжет і намалюй комікс про прибуття «тарілки» з інопланетянами в Ліліпутію.

Вигадай репліки персонажів і запиши їх у вигляді діалогу.

На кадрах із кінофільму Ґуллівер - підліток. Чи відповідає це твоєму уявленню про цього героя? Свою думку обґрунтуй.

Свіфт казав; «Я жартівник, я надзвичайний жартівник, але чи є на світі хоч один смертний, якому було б так гірко і прикро від моїх жартів, як мені?»

Розвиток мовлення

Розділ IV

Опис Мілдендо, столиці Ліліпутії, та імператорського палацу. Розмова автора з першим секретарем про державні справи. Автор пропонує імператорові послуги у воєнних діях

Здобувши волю, я насамперед попросив дозволу оглянути Мілдендо — столицю Ліліпутії. Імператор охоче задовольнив моє прохання, але суворо застеріг мене, щоб я не чинив шкоди ні людям, ні будівлям. Населення повідомили спеціальними оголошеннями про мій намір одвідати місто...

Якось уранці, тижнів через два після мого звільнення, до мене приїхав Релдресел, головний секретар у таємних справах (так його титулують там), у супроводі лише одного слуги...

Поздоровивши мене з визволенням і згадавши, що в цьому було трохи і його заслуги, він, проте, додав: якби не теперішня ситуація при дворі, то вас не звільнили б так швидко. «Хоч чужоземцеві може здатися, — сказав секретар, — нібито в нас усе гаразд, насправді над нами тяжать два лиха — гострі партійні чвари всередині країни і можливий напад надзвичайно могутнього зовнішнього ворога. Щодо першого лиха, то треба вам сказати, що сімдесят місяців тому в нашій імперії утворилися дві ворожі партії — відомі під назвою Тремексенів і Слемексенів, від високих і низьких підборів на черевиках, чим вони відрізняються одні від одних. І хоч є думка, що високі підбори більше відповідають нашим стародавнім звичаям, його величність звелів надавати урядові та всі інші посади, на які призначає корона, лише тим, хто носить низькі підбори, чого ви не могли не помітити. Помітили ви, мабуть, що підбори його величності нижчі принаймні на один дрер, ніж у всіх придворних (дрер — приблизно одна чотирнадцята дюйма).

•  Які два лиха тяжіють над Ліліпутією?

•  Що лежить в основі партійних чвар?

Ненависть між обома партіями дійшла до того, що члени однієї не стануть ні їсти, ні пити за одним столом, ані розмовляти з членами другої. Ми вважаємо, що Тремексени, або Високі Підбори, переважають нас числом, хоча вся влада у наших руках. Одначе ми побоюємось, що його високість, наступник трону, трохи симпатизує Високим Підборам. У всякому разі кожен може помітити, що один з його підборів вищий за другий, і він через це навіть накульгує.

І ось серед оцих міжусобиць нам загрожує напад війська з острова Блефуску, другої великої держави світу, майже такої ж великої й могутньої, як імперія його величності...

І от, як я вже почав був говорити, ці дві могутні держави вже тридцять шість місяців перебувають у стані запеклої війни, і ось із якої причини. Всім відомо, що яйця, перед тим як їх їсти, розбивають з тупого кінця, і так ведеться споконвіку. Одначе, коли дід його величності ще хлопчиком, розбивши яйце за старовинним звичаєм, урізав собі пальця, його батько, тодішній імператор, видав указ, щоб усі підданці під страхом найсуворішої кари розбивали яйця тільки з гострого кінця. Цей закон так обурив населення, що від того часу в наших літописах згадується шість спричинених цим повстань, унаслідок яких один імператор позбувся голови, а другий — корони.

Монархи Блефуску завжди підбурювали наш народ на заколоти, а коли ті заколоти придушували, вони давали у своїй імперії притулок вигнанцям. Нараховують одинадцять тисяч чоловік, які воліли піти на страту, ніж погодитись розбивати яйця з гострого кінця. З приводу цієї полеміки видано сотні томів, але твори Тупоконечників давно заборонено і членів їхньої партії не дозволено приймати на службу. Протягом усіх цих чвар імператори Блефуску не раз подавали нам через своїх послів протести, звинувачуючи нас у релігійному розколі та в порушенні основного догмату нашого великого пророка Ластроґа, викладеного в п’ятдесят четвертому розділі Брандрекалю (їхнього Алькорану). Та все це чистісіньке перекручення, бо насправді там сказано: «Всі істинно віруючі хай розбивають яйця з того кінця, з якого зручніше». А який кінець вважати за зручніший — це, на мою скромну думку, має підказати кожному його сумління, або, в крайньому разі, вирішує верховний суддя імперії.

А що вислані від нас Тупоконечники здобули великий вплив при блефускуанському дворі і мають сильну підтримку і заохочення збоку своїх однодумців у нас у країні, то між нашими двома імперіями почалася кривава війна, яка зі змінним успіхом точиться ось уже тридцять шість місяців... Тепер ворог збудував новий численний флот і готується висісти на нашому березі, тому його величність, покладаючи великі надії на вашу силу та відвагу, звелів мені викласти вам стан наших державних справ.

 

• Яка побутова деталь зводить нанівець політичне протистояння і викликає усмішку?

• Що є причиною запеклої війни між країнами?

Пригоди та фантастика

• Які слова секретаря засвідчують поміркованість його політичної позиції?

• Як сприймається розповідь про чвари, повстання та інші лиха Ліліпутії?

Я доручив секретареві передати його величності мою найглибшу пошану й довести до його відома, що я, як чужоземець, не вважаю за потрібне втручатися в їхні партійні чвари, проте , яку позицію обирає Ґулладен від дати життя, боронячи його та його державу лівер? від будь-якої ворожої навали.

Розділ V

Автор надзвичайно дотепним способом запобігає ворожому нападові.

Йому дають високий почесний титул. Приїздять посли імператора Блефуску і просять миру

Імперія Блефуску — це острів, розташований на північний схід од Ліліпути і відокремлений від неї лише протокою у вісімсот ярдів завширшки. Я ще не бачив цього острова, а довідавшись про запланований напад, уникав показуватись на березі, щоб мене не помітили з якогось ворожого корабля; в Блефуску про мене нічого не знали, бо під час війни будь-які зносини між двома імперіями було суворо заборонено під страхом смерті, і наш імператор наклав ембарго8 на всі судна, куди б вони не йшли...

Я пішов на північно-східний берег, звідки видно було Блефуску, ліг за горбком і, глянувши в свою кишенькову підзорну трубу, побачив з півсотні військових кораблів і велику силу транспортів, що стояли на якорях. Повернувшись додому, я звелів (на що мав повноваження) приставити мені звій найміцнішого каната та багато залізних брусів Канат був з нашу шворку завгрубшки, а бруси — із прутик для плетіння завбільшки. Я сплів канат утроє, щоб зробити його міцнішим, і з тією ж метою поскручував докупи по три залізні прутики, загнувши їхні кінці гачками.

Причепивши п’ятдесят таких гачків до п’ятдесяти канатів, я знову подався на північно-східний берег.

Там я скинув камзол, черевики та панчохи і в самій шкіряній куртці ввійшов у виду за півгодини перед припливом...

Побачивши мене, вороги так перелякалися, що пострибали в море і вплав дісталися берега, де їх зібралося не менше як тридцять тисяч...

Позачіпавши всі кораблі гачками і взявшись за зв’язані вузлом шворки, я почав тягти кораблі за собою, але жоден з них не зрушив з місця — їх не пускали якорі; отже, мені лишалася найнебезпечніша частина справи. Не виймаючи гачків, я кинув шворки і рішуче перерізав ножем якірні канати; потім, узявши зв’язані докупи шворки з гачками, легко потяг за собою п’ятдесят найбільших ворожих військових кораблів.

• Як Ґуллівер пояснює свою поведінку?

•  Спробуй здогадатися, що буде далі.

•  Як Ґуллівер дістався до ворожого флоту?

8Ембарго — заборона, накладання арешту.

Імператор і весь його двір стояли на березі, очікуючи кінця цієї великої події. ...Коли мене вже можна було почути з берега, я, піднісши догори кінець жмута шворок, до яких був прив’язаний флот, голосно гукнув: «Хай живе наймогутніший імператор Ліліпути!» Коли я ступив на берег, великий монарх привітав мене безліччю похвал і тут-таки, на місці, нагородив мене титулом нардака, найвищою почесною відзнакою в імперії.

Його величність висловив бажання, щоб я знайшов нагоду і привів у його порти решту ворожих кораблів. Честолюбність монархів не має меж, і йому, напевно, заманулося не більше й не менше, як обернути всю імперію Блефуску на свою провінцію з призначеним від нього віцекоролем, стративши вигнанців Тупоконечників, що знайшли собі там притулок, і примусивши всіх блефускуанців розбивати яйця з гострого кінця, після чого він став би єдиним володарем усього світу. Проте я намагався відрадити його від такого наміру, наводячи як численні політичні аргументи, так і міркування справедливості, і, нарешті, рішуче відмовився бути знаряддям поневолення незалежного й відважного народу. Коли згодом це питання обговорювали в державній раді, то наймудріші міністри стали на мій бік...

Тижнів через три після цих подій з Блефуску врочисто прибула депутація, що покірливо просила миру, і незабаром було підписано договір на умовах, дуже вигідних для нашого імператора... Коли договір був підписаний, у чому я, завдяки моєму тодішньому дійсному чи принаймні гаданому впливові при дворі, подав послам чималу допомогу, їх ясновельможності, яких приватно повідомили про мою дружню підтримку... від імені свого імператора запросили мене відвідати їхню державу.

...Отож на першому ж прийомі в нашого імператора я звернувся до нього з проханням дозволити мені побувати в блефускуанського монарха.

Треба зазначити, що я провадив розмову з послами через перекладача, бо мови обох держав відрізняються одна від одної так само, як і мови будь-яких двох європейських націй, і кожен народ тут пишається давністю, красою та виразністю своєї мови, не приховуючи зневаги до мови сусіда...

Щоправда, завдяки жвавим торговельним зносинам, постійному напливові вигнанців, яким обидві країни надавали притулок, та звичаєві посилати дворянську молодь у сусідню країну, щоб вона набралася розуму, побачивши світ і ознайомившись із життям та звичаями людей, — майже всі знатні люди, як і торгівці та моряки, володіли обома мовами; я переконався в цьому через кілька тижнів, коли вирушив засвідчити свою пошану імператорові Блефуску...

•  Які художні деталі роблять дивне звичним?

•  За які заслуги Ґулліверу даровано титул нардака?

• Як Ґуллівер намагається боротися з честолюбством монарха?

• Розкажи про участь Ґуллівера в політичному житті Ліліпутії.

• Що сприяє порозумінню людей у різних країнах?

Про жителів Ліліпутії; їхня наука, закони та звичаї; система виховання дітей. Як жив Ґуллівер у цій країні

Маючи намір докладно описати цю імперію в окремому трактаті, я хочу, проте, вже зараз задовольнити цікавість читача деякими відомостями загального характеру.

Середній зріст тубільців трохи менший, ніж шість дюймів, і йому точно відповідає величина як тварин, так і рослин та дерев. Наприклад, найбільші коні та воли не бувають там вищі чотирьох чи п’яти дюймів, а вівці — півтора дюйма; гуси — завбільшки з наших горобців, і так аж до найменших тварин, яких я насилу міг розгледіти. Але природа пристосувала очі ліліпутів саме до таких розмірів, і вони бачать чудово, але тільки зблизька. Ось приклад, який у них гострий зір на близькі предмети; я з великою цікавістю спостерігав, як кухар скуб жайворонка, не більшого за нашу муху, а дівчина шила невидимою голкою з невидимою ж таки шовковою ниткою. Найвищі дерева там досягають семи футів — я маю на увазі ті, що ростуть у великому імператорському парку, — і я ледве міг дотягтися рукою до їхніх верховіть. Решта рослин — відповідно нижчі, і нехай уже читач сам уявить собі їхні справжні розміри.

...Деякі закони та звичаї в них вельми своєрідні, і, якби вони не були цілком протилежні законам моєї любої батьківщини, я не встояв би перед спокусою сказати дещо на їхнє виправдання. Бажано тільки, щоб їх додержували як слід. Насамперед згадаю закон про викажчиків. За всі злочини проти держави карають тут надзвичайно суворо, але якщо на суді буде доведено невинність обвинуваченого, неправдивого викажчика зразу віддають на ганебну страту; а з його рухомого та нерухомого майна стягають пеню на користь невинного, відшкодовуючи йому в чотирикратному розмірі втрачений час, небезпеку, на яку він наражався, і знегоди, пережиті у в'язниці, та всі його витрати на свій захист. А якщо викажчикового майна на це не вистачає, то потерпілого щедро нагороджує корона. До того ж імператор прилюдно виявляє До нього прихильність, і про безневинність його оголошують у всьому місті.

Шахрайство вони вважають за тяжчий злочин, ніж крадіжку, і тому рідко не карають за нього смертю; а пояснюють це тим, що дбайливість та пильність, разом із звичайним здоровим глуздом, можуть уберегти майно від злодія, але проти спритного шахрайства чесність не має чим боронитися...

...Кожен, хто подасть достатні докази, що протягом сімдесяти трьох місяців він точно виконував усі закони країни, дістає право на певні пільги відповідно до свого стану та життя і одержує пропорційну суму грошей із спеціальних коштів. Крім того, йому дають титул снілпела, тобто законника, який додається до його імені, але не переходить до спадкоємців! ...Через це статуя Правосуддя в їхніх

• Які дивовижні приклади гармонії людини і природи спостеріг Ґуллівер у Ліліпутії?

• Що в законі про викажчиків Ґуллівер вважає повчальним?

• Яку Ліліпутії винагороджують безвинно постраждалих?

• Яку мораль ну науку дає закон про шахраїв?

судових установах має шестеро очей — двоє спереду, двоє ззаду і по одному з боків (що символізує пильність), у правій руці в неї — розкритий мішок золота, а в лівій — меч у піхвах, і це означає, що правосуддя з більшою охотою нагороджує, ніж карає.

Призначаючи кого-небудь на державну посаду, ліліпути більше уваги звертають на моральні якості, ніж на здібності... На їхню думку, найбільша розумова обдарованість не може надолужити браку моральних чеснот і найбільша небезпека — віддавати посади до рук несумлінних людей, хай навіть найздібніших; адже помилка, зроблена через незнання, але з добрим наміром, ніколи не матиме таких фатальних наслідків для загального добра, як вчинки людини, схильної до нечестя та обдарованої здібностями приховувати, множити і захищати його...

Розповідаючи про ці та інші закони, про які мова буде далі, я попереджую, що маю на увазі тільки споконвічні інституції країни, а не обурливу сьогочасну зіпсутість — наслідок звиродніння людської природи. Наприклад, ганебний звичай призначати на високі посади тих, хто добре танцює на канаті, або давати відзнаки за стрибки через палицю і плазування під нею...

Невдячність вважається в Ліліпутії карним злочином (як відомо, так само міркували й деякі інші народи); на думку ліліпутів, той, хто відплачує злом своєму благодійникові, є ворог і всім іншим людям, яким він нічого не завдячує, а тому він заслуговує смерті.

їхні погляди на обов’язки батьків дітей дуже різняться від наших. Ліліпути вважають, що батькам менше, ніж будь-кому іншому, можна довіряти виховання їхніх дітей, і через те в кожному місті є громадські виховні заклади, куди всі батьки, крім селян і робітників, повинні віддавати своїх дітей обох статей і де ті діти вирощуються та виховуються, відколи їм мине двадцять місяців, тобто у віці, коли, на думку ліліпутів, зароджуються певні здібності. Ці школи бувають кількох видів — залежно від статі дітей та стану їхніх батьків...

В будинках, де виховуються сини вельмож і знатних дворян, працюють поважні, високоосвічені педагоги та їхні численні помічники. Дітей там одягають і годують дуже просто. Прищеплюють їм правила честі, справедливості, відваги; в них розвивають скромність, милосердя, релігійні почуття та любов до батьківщини. За винятком короткого часу на їжу та сон і двох годин на розваги та фізичні вправи, діти завжди чимось зайняті...

Так само влаштовано й виховні заклади для дітей звичайних дворян, купців та ремісників; проте діти, призначені бути ремісниками, від семи років починають вивчати своє ремесло, тоді як діти знатних осіб продовжують загальну освіту до п’ятнадцяти років, що відповідає у нас двадцять одному; однак суворості шкільного життя поступово послаблюються в останні три роки.

• Чим повчальні історії, що їх розповів Ґуллівер?

• Які риси є визначальними для державних службовців Ліліпутії? Чому?

• Як виховують дітей у Ліліпутіі?

• Як соціальне розшарування позначається на освітній системі Ліліпутії?

В жіночих виховних закладах дівчатка знатного роду виховуються майже так само, як і хлопчики... Я не помітив ніякої різниці в їхньому вихованні, зумовленої відмінністю статі; хіба що фізичні вправи для дівчаток не такі важкі та обсяг знань трохи вужчий, зате їх навчають правил ведення хатнього господарства. Ліліпути додержуються погляду, що дружина високого роду повинна завжди бути розумною і приємною подругою чоловіка, бо молодість її швидко минає.

На дванадцятому році, коли для дівчини, як вони вважають, настає час шлюбу, батьки або опікуни, склавши глибоку подяку вихователям, забирають її додому...

У виховних закладах для дівчаток простого походження їх навчають усілякої роботи, відповідно до їхньої статі та становища в суспільстві; дівчаток, призначених для ремесла, випускають із закладу на дев’ятому році, а решту держать до одинадцяти років.

Селяни та робітники тримають дітей удома, бо їм доведеться тільки орати та обробляти землю і їхнє виховання не має великої ваги для суспільства.

Проте для старих та недужих улаштовано притулки, і через це жебрання — ремесло, незнане в імперії.

Розділ VII

Автор, діставши звістку про намір обвинуватити його в державній зраді, тікає до Блефуску

...У ліліпутів є звичай дуже відмінний, як запевняли мене, від практики колишніх часів. Якщо... суд ухвалює особливо суворий вирок, то імператор на засіданні державної ради завжди виголошує промову, підкреслюючи свою велику ласкавість і доброту, відомі й визнані в усьому світі. Промову зараз же оголошують по всій державі, і ніщо не жахає народ так, як це вихваляння милосердя його величності, бо що довші й пишніші такі панегірики9, то, як помічено, жорстокіша буває кара та безневинніша жертва...

...Якби я знав тоді натуру монархів і міністрів та їхнє поводження із злочинцями, ...то з великою радістю і з охотою скорився б такій легкій покарі. Та я був молодий і нетерплячий, до того ж мав офіційний дозвіл його величності відвідати імператора Блефуску, і тому ще не минуло й три дні встановленого терміну, як я написав своєму приятелеві секретареві листа, повідомляючи, що від’їжджаю згідно з одержаним мною дозволом.

Не чекаючи відповіді, я того ж гаки ранку подався до морського берега, де стояв наш флот. Там я конфіскував великий військовий корабель, прив’язав до його носа канат, підняв якорі, роздягся, поклав у корабель свій одяг (разом з ковдрою, яку приніс під пахвою) і, тягнучи судно за собою... дістався до королівського порту Блефуску, де народ уже давно чекав на мене. Мені дали двох людей, щоб провести мене до столиці, яка так само зветься Блефуску...

 

• Які особливості виховання дівчаток у Ліліпутії?

• Яка доля дітей простого люду?

9Панегірик (грец. — урочиста похвальна промова) — надмірно хвалебний відзив про когось

• Як змінилося ставлення Ґуллівера до влади ?

Через годину мені відповіли, що імператор у супроводі найяснішої родини та найзначніших вельмож вирушив мені назустріч. Я пройшов ще сто ярдів. Імператор з почтом спішилися, а імператриця та придворні дами вийшли з карет, причому я не помітив у них ніяких ознак занепокоєння або страху. Я ліг на землю, щоб поцілувати руку його величності та імператриці. Я сказав його величності, що прибув до них згідно з моєю обіцянкою і з дозволу імператора, мого володаря, заради високої честі побачити такого могутнього монарха і запропонувати йому будь-які можливі послуги, сумісні з обов’язками вірнопідданого мого імператора. Про те, що я впав у неласку, я не згадав і словом, бо мене офіційно про неї не повідомили і я міг нічого не знати про лихі наміри проти мене...

• Чи впливає на поведінку Ґуллівера досвід придворного життя в Ліліпутії?

Розділ VIII

Авторові трапляється щаслива нагода покинути Блефуску, і після деяких труднощів він повертається цілий і неушкоджений на батьківщину

Через три дні по прибутті до Блефуску, вирушивши з цікавості на північно-східне узбережжя острова, я помітив на відстані півліги у відкритому морі щось схоже на перевернутий човен...

Я зараз же повернувся до міста й попросив його величність довірити мені двадцять найбільших кораблів з числа тих, що лишилися після втрати флоту, та три тисячі моряків під командою віце-адмірала.

...Матроси тягли човен на буксирі, а я підштовхував його ззаду, і таким способом ми наблизились на сорок ярдів до берега. Я зачекав, поки настане відплив і човен опиниться на сухому, тоді з допомогою двох тисяч матросів з канатами та машинами перекинув човен і побачив, що він не дуже пошкоджений...

Десь через місяць, коли все було готове, я вирушив до столиці, щоб одержати останні накази його величності і попрощатися з ним. Імператор з найяснішою родиною вийшли з палацу; я ліг ниць, щоб поцілувати йому руку, яку він дуже ласкаво подав мені; так само зробили імператриця і молоді принци крові. Його величність подарував мені п’ятдесят гаманців з двомастами спрагів у кожному та свій портрет на весь зріст, який я зараз же сховав у рукавичку, щоб не пошкодити його. Церемоніал мого від'їзду був занадто складний, тож зараз я не хочу втомлювати читача його описом.

• Як Ґуллівер знайшов човна?

• Визнач характер комічного в цій сцені.

В човен я поклав сто волячих і триста овечих туш, відповідний запас хліба та напоїв і стільки готових страв, скільки спромоглися приготувати чотириста кухарів. Крім того, я взяв з собою шість живих корів, двох бугаїв і стільки ж овець та баранів, щоб привезти їх до себе на батьківщину і взятися за їхнє розведення. Щоб годувати цю худобу в дорозі, я захопив чималу в’язку сіна та мішок зерна. Я охоче забрав би з собою і десяток тубільців, але імператор ніяк не дозволяв цього; не задовольнившись ретельним обшуком моїх кишень, він зажадав від мене урочистої обіцянки не вивозити нікого з його підданців, навіть з їхньої згоди чи бажання.

Приготувавшись отак якнайкраще до подорожі, 24 вересня 1701 року о шостій годині ранку я нап’яв вітрила... 26 вересня між п'ятою та шостою годинами вечора... я побачив англійський прапор. Я поклав корів та овець у кишені камзола і зійшов на палубу з усім своїм невеличким вантажем.

То було англійське торговельне судно, що поверталося північними та південними морями з Японії під командою капітана Джона Бідла зДептфорда — дуже гречного добродія і вправного моряка...

Не буду втомлювати читача подробицями нашої загалом щасливої подорожі. Ми прибули в Даунс 13 квітня 1702 року. В дорозі я мав тільки одну неприємність: корабельні пацюки вкрали одну з моїх овечок, і я знайшов у шпарці її обгризені кісточки. Решту худоби я доставив щасливо на берег і в Гринвічі пустив їх на моріжок для гри в кулі; вона чудово паслася на ніжній травиці, хоч я й побоювався спершу, що наша паша їй не смакуватиме. Я не зберіг би цю худобу протягом такої тривалої подорожі, якби капітан не постачав мене своїми найкращими сухарями, що їх я перетирав на порох і, змішуючи з водою, давав їй. За недовгий час мого перебування в Англії я заробив чималі гроші, показуючи свою худобу різним поважним особам і просто цікавим, а перед тим як вирушити в другу подорож, продав її за шістсот фунтів. Повернувшись з останньої подорожі, я побачив, що худоба дуже розплодилася, особливо вівці. Сподіваюся, що їхня напрочуд тонка вовна поліпшить якість наших шерстяних тканин.

Я пробув з дружиною та дітьми тільки два місяці, бо невгамовне жадання бачити чужі країни штовхало мене на нові пригоди, і я не міг усидіти вдома довше.

[У трьох наступних частинах роману Ґуллівер відвідає королівство велетнів, повітряний острів, країну розумних коней і збагатиться новим досвідом спілкування.]

Переклад з англійської за редакцією Ю. Лісняка

• Як Ґуллівер готується до подорожі?

• Що має слугувати доказом невигаданості дивної історії?

 

Запитання і завдання

Спостереження

Відтвори план, що його розробив Ґуллівер, аби запобігти військовим діям з боку Блефуску. Яка була ширина протоки, якщо її перевести в сантиметри? Що стало приводом для війни?

Наведи приклади висміювання шанолюбства імператора Ліліпуті!.

Розкажи про закони та звичаї Ліліпутії. Дай їм свою оцінку.

У чому полягає авторський гумор у сцені першої зустрічі з імператором?

Знайди у тексті III розділу сцени сатиричного змалювання людських вад і державного устрою Ліліпутії.

Систему виховання якої країни стародавнього світу нагадує виховання дітей в Ліліпутії?

Назви фантастичні подробиці в описі:

—      тварин;

—      політичного протистояння партій;

—      захоплення флоту.

У романі Дж. Свіфта для висміювання вад держави і сформованого нею людського характеру використано гумор і сатиру.

Гумор має дружній характер. Використання його спрямоване на виправлення окремих людських вад і недоліків.

Розвиток мовлення

На основі тексту склади в усній формі Велику Енциклопедію Ліліпутії, у якій би були розділи: «Виховання», «Освіта», «Політика», «Ремісництво».

Уяви, що ти потрапив на бал у палац імператора Ліліпутії. Десятьма реченнями передай свої враження (усно).

Спостереження

Запитання і завдання (підсумковий урок)

•   Які особливості державного устрою, законів та звичаїв Ліліпутії зображено в тексті?

•   Як описано причини й наслідки війни між Ліліпутією та Блефуску?

•   Знайди у тексті приклади сатиричного змалювання подій і героїв.

Аналіз

Порівняй старовинні та сучасні закони ліліпутів.

Про які риси характеру головного героя можна судити з його поведінки та ставлення до ліліпутів?

Знайди в тексті по два-три приклади людяності й мужності Ґуллівера.

Як автор пояснює Ґулліверову витримку в безглуздих ситуаціях? Наведи два-три приклади.

Як розповідач оцінює придворне життя? Наведи цитатні приклади висміювання монархів. Визнач, який це вид комічного — сатира чи гумор. Свою думку обґрунтуй.

Сатира (з латин. — Satira— суміш, усіляка всячина - гостре осудження, осміяння негативного.

Розвиток мовлення

Розкрий особливості сатиричного зображення англійської дійсності XVI—XVIІ ст. Пам’ятай, що Ліліпутія — це Англія крізь зменшувальне скло сатири.

Вислови особисте ставлення до однієї з проблем (справедливість закону, виховання, соціальна нерівність), що порушуються в повісті, аргументуючи свою точку зору цитатами з тексту.

Розглянь ілюстрації, зроблені в 70-х роках XX ст. грецьким та італійським художниками до роману Дж. Свіфта. Чим різниться бачення художниками образу Ґуллівера? Який з двох образів ближчий до твого уявлення про цього героя?

Сатира має агресивніший характер, тут сміх звучить нещадно, грубо і безжалісно. Так, король проголошує себе володарем Всесвіту, а сам губиться в кишені свого підданого Ґуллівера.

Адельчі Галлоні.

Павлос Валласакіс.

Робота в парах

1. Візьміть у Ґуллівера інтерв’ю. Поставте цікаві запитання.

У разі потреби доповніть розповідь товариша.

2. Візьміть інтерв’ю в одного з придворних короля Ліліпутії. Яким він сприймає Ґуллівера?

3. Від імені Ґуллівера напишіть листа до родини з розповідаю про життя ліліпутів.

Узагальнення

•  Дай визначення поняття сатира.

•  Які форми комічного переважають у романі?

Нитка Аріадни

Сатира у художньому творі виражає ставлення автора до того, про що він розповідає чи описує.

Сатира означає зневажливе чи презирливе ставлення письменника до явища чи персонажа. Він висміює ті риси, які заважають нормальному розвитку суспільства.

Персонаж потрапляє у такі ситуації, які дають змогу висміяти риси його характеру.

Автор широко використовує метафори, епітети, гіперболи, протиставлення, для підсилення сатиричного враження.





загрузка...
загрузка...