Зарубіжна література 9 клас - О.М. Ніколенко - Ранок 2009

«Мій дух як ніч...» - ШЕДЕВРИ ЛІРИЧНОЇ СПАДЩИНИ БАЙРОНА - РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ

Англійці можуть думати про Байрона все що завгодно, однак іншого такого поета вони не породили.

Й. В. Гете

Слова Гете, що стали епіграфом до цього параграфа, визначають ступінь загальноєвропейського, світового захоплення Байроном ще за його життя. Визначаючи риси, які приваблювали сучасників у поезії Байрона, Лєрмонтов особливо виділив «сумний неусвідомлений тон, спалах пристрастей і натхнення».

Щирість і відвертість — ось що найбільше вразило сучасників Байрона, ось що привертає увагу до його поезій і в наші дні. До Байрона поезія не знала такої свободи ліричного самовираження. Поет сміливо порушував усталені норми віршування, щоб донести до читачів свої переживання. Внутрішня енергія його поезій і підкорювала читачів.


«Мій дух як ніч...»


Наприкінці 1814 — на початку 1815 року Байрон у співдружності з композитором Ісааком Натаном створив «Єврейські мелодії» — поетичний цикл, написаний за мотивами Біблії. До цього циклу ввійшли вірші «Мій дух як ніч...», «Валтасарове видіння» та ін.

Основою для написання твору «Мій дух як ніч...» стала біблійна історія про царя Саула та співця Давида. Саул — іудейський цар, який жив у XV столітті до н. е. Давид — пастух, котрий під час війни ізраїльтян з філістимлянами не побоявся вступити у двобій із велетнем Голіатом і переміг його не мечем, а «силою духу» — в ім’‎я Бога. За давньою легендою, Давид був юнаком, «який умів грати, був чоловіком хоробрим і войовничим, розумним у словах і вчинках». З'явившись при дворі царя Саула, він розважав його грою на арфі.

Байрон із тонким психологізмом розкрив суперечливість душі людини, її залежність від темних, злих сил і водночас природне прагнення до добра, світла, ідеалу. Ліричний герой вірша ще повністю «не згорів», ще «вчуває арфи глас», але він знаходиться на межі, на краю глибокої прірви, куди тягне його злий дух. Така емоційна напруга взагалі характерна для поезії Байрона, який здебільшого показує своїх героїв у момент психологічної кульмінації, коли треба зробити остаточний моральний вибір. Туга, сум, відчай, зневіра — так можна схарактеризувати духовний стан ліричного героя. Однак він ще не втратив останньої надії на прозріння. І ця надія пов’‎язана в його свідомості з мистецтвом — «віщим співом».


Рембрандт. Давид грає на арфі перед Саулом. 1655—1660 pp.


У вірші знайшли втілення роздуми поета про суперечливість природи людини та вплив на неї мистецтва. Уникаючи однозначних відповідей, автор утверджує думку про виключне значення для світу й особистості такого мистецтва, яке тісно пов’‎язане з духовним буттям людини.