загрузка...
Loading...

Світова література. Комплексна підготовка до ЗНО

ВІДРОДЖЕННЯ

Франческо Петрарка «Канцоньєре»

20 липня 1304 року в італійському місті Ареццо в нотаріуса Петракко народився син, якого охрестили ім’ям Франческо, — пізніше флорентійське прізвисько батька він замінив більш милозвучним латинізованим ім’ям «Петрарка». У 1310 році нотаріус, вигнаний з рідного міста, облаштувався з родиною в Пізі, де Франческо пройшов перше навчання і де, єдиний раз у житті, бачив знаменитого поета Данте Аліг’єрі, який був у місті проїздом. Але вже на початку 1312 року вся родина переїхала до Авіньйона1 (Франція).

Після чотирьох років занять із приватним учителем Франческо віддали в університет південно-французького міста Монпельє, де юнак, за примусом батька, вивчав юриспруденцію. Але юридичні науки мало цікавили його: уже тоді почалося захоплення давньоримськими письменниками, серед яких улюбленими на все життя залишилися Вергілій і Ціцерон. Батько не поділяв захоплення сина античністю. Якось, відвідуючи сина, він не знайшов у його кімнаті, заваленій манускриптами, жодного твору на юридичну тематику. Батько розлютився, й книги та рукописи полетіли в палаючий камін. «Побачивши це, — розповідав пізніше Петрарка, — я гірко розридався, ніби вогонь палив моє власне тіло; і я добре пам’ятаю, як батько, розчулений моїми сльозами, вийняв з полум’я дві вже напівобпалені книги — однією рукою Вергілія, іншою — риторику Цицерона — і, протягуючи їх мені, з усмішкою сказав: «Візьми їх! Збережи першу для розваги, а другу — як посібник для твоїх занять правом».

У 1320 році разом із братом він вирушив вивчати юриспруденцію до Болоньї — міста, що славилося стародавнім університетом, який готував юристів для всієї Європи. Три роки, проведені в Болоньї, мали вирішальне значення для духовного розвитку Франческо. Його не задовольняв схоластичний світогляд Середньовіччя, і він пристрасно шукав в античній культурі джерела, які живили б боротьбу з невіглаством і забобонами сучасного йому суспільства.

У Болоньї юнак, який уже називав себе Петраркою, познайомився з поетами, що писали італійською мовою й об’єдналися в гурток. Імовірно, там він і почав писати вірші двома мовами. Його другом став Джакомо Колонна, який походив зі старовинної аристократичної римської родини.

У квітні 1326 року, після смерті батька, обидва брати повернулися до Авіньйона, а у Страсну П’ятницю 1327 року в авіньйонській церкві Петрарка зустрів і покохав дівчину на ім’я Лаура, яка надихнула поета на кращі його вірші.

1344 року Петрарка здійснив першу подорож до Рима. Неабияке враження справили на нього пам’ятники архітектури: Колізей, Пантеон, тріумфальні арки, руїни древніх будівель на форумах і Капітолії. Пізніше його назвали «першим туристом нового часу». Петрарка об’їхав усю Європу, аж до Праги на сході, як гість і посол очільників різних італійських держав, — дедалі більше поширювалась його популярність як ученого, поета і дипломата.

Але найщасливішими були дні, проведені в околицях Авіньйона в мальовничій долині Воклюз на берегах кришталево чистої річки Сорг, де Петрарка придбав земельну ділянку з невеликим будиночком. Самотній, у супроводі вірного пса, бродив він пагорбами і гаями, міркуючи й складаючи вірші Лаурі. «Тут, — писав він, — немає ні самовладних князів, ні гордовитих городян, ні лихомовства наклепу, ні партійних пристрастей, ні громадянських розбратів, ні лементу, ні шуму, ні скнарості, ні заздрості, ні необхідності оббивати пороги зарозумілих вельмож: натомість тут є світло, радість, сільська простота і невимушеність, тут повітря м’яке, вітер ніжний, поля, осяяні сонцем, струмки прозорі, ліс тінистий».

До Петрарки прийшла справжня слава. У Римі йому присудили звання лауреата2 і запросили на урочисту церемонію покладання лаврового вінка. Торжество відбулося на Капітолії 8 квітня 1341 року. При великому скупченні народу під звуки труб один з римських сенаторів поклав лавровий вінок на голову поета, на плечі якого була накинута пурпурова мантія.

Петрарка виголосив промову латиною про сутність і значення поезії, після чого йому була вручена грамота, яка надавала звання римського громадянина і право читати лекції з історії та літератури в Римі й у будь-якому місті Італії. Пізніше цю промову Петрарки назвали першим маніфестом гуманізму Відродження.

Петрарка не був стороннім спостерігачем, людиною, заглибленою лише в особисті роздуми. Його соціальна активність, пристрасна громадянськість з особливою силою виявилися в дні повстання Кола ді Рієнцо (1347), коли народ скинув владу феодалів у Римі. Одержавши звістку про перші успіхи Кола ді Рієнцо, Петрарка надіслав йому послання, у якому називав його щирим сином Рима. Сам він уже мріяв стати новим Тітом Лівієм і Гомером — істориком і поетом нового Рима. Але того ж року повстання зазнало поразки. Петрарка поспіхом виїхав з Авіньйона.

У 1348 році спалахнула чума — чорна смерть, що скосила кілька мільйонів жителів Європи. Її жертвою стала кохана поета Лаура. У міланській бібліотеці зберігається манускрипт творів Вергілія, що належав Петрарці, — його улюблена книга, з якою він ніде не розлучався. На звороті першої сторінки його власноручний запис починається такими словами: «Лаура, славна власними чеснотами й довго оспівувана моїми віршами, уперше з’явилась перед моїми очима в ранню пору моєї юності, у літо Господнє 1327-е, у день шостий місяця квітня, у церкві святої Клари в Авіньйоні, у ранкову годину. І в тому ж місті, у тому ж місяці квітні, у той же шостий день, у ту ж першу годину літа ж 1348-го в цього світла світло це відняли, коли я випадково був у Вероні, на жаль, долі своєї не відаючи».

Цією втратою розпочався останній період життя Петрарки. Залишатися в Авіньйоні він більше не міг — його ніщо більше не зв’язувало з «нечестивим Вавилоном». Він виїхав до Італії. Вісім років поет провів у Мілані. Від роботи відволікали лише дипломатичні доручення, які він успішно виконував не лише в містах Італії, а й у Парижі та Празі.

У 1361 році знову спалахнула чума, і Петрарка втік від неї у Венецію. Його приймали з пошаною: під час великого лицарського турніру на площі святого Марка йому було надано місце в мармуровій ложі поруч з дожем3.

Він пожертвував місту своє велике зібрання рукописів і манускриптів, які слугували основою для знаменитої бібліотеки святого Марка. У відповідь йому було запропоноване в довічне користування палаццо на одному з венеціанських каналів. Але насувалася старість, і Петрарку більше приваблювало тихе життя в Падуї та її околицях — у містечку Аркуа, у спілкуванні з професорами університету і гостями, яких завжди було дуже багато. Серед них був і Джованні БоКкаччо, який згодом став одним з найпалкіших шанувальників і найближчих друзів Петрарки. Він бував у нього неодноразово, писав йому великі листи, робив подарунки: твори Цицерона, Августина, переписану власноруч «Божественну комедію» Данте.

У 1367 році Рим знову став папською резиденцією. Три роки потому Петрарка вирішив побувати у Вічному місті востаннє. Але сил було занадто мало: він не міг уже їхати верхи; у Феррарі занедужав, і йому довелося повернутися в Падую.

Він продовжував невпинно працювати, але втома давалася взнаки. Дарма закликав його до відпочинку у своїх листах Джованні Боккаччо — у відповідь на свої вмовляння він одержав від поета латинський переклад історії про Грізельду, розказану в останній новелі «Декамерона», із припискою: «Любов до праці й науки неприборкана».

Вранці 19 липня 1374 року Петрарку знайшли в його будинку в селищі Арква над фоліантом Вергілія: він помер наодинці з улюбленим поетом.

Франческо Петрарка написав понад 300 сонетів. Це своєрідний щоденник кохання. Із сонетів вимальовується портрет коханої поета: золотаве волосся й чорні очі (іноді поет називає їх блакитними, адже цей колір є символом надії). Петрарка зустрів Лауру, коли вона була ще дівчинкою. Згодом Лаура вийшла заміж і рано померла. Після її смерті Петрарка написав ще 90 сонетів, тому в його книзі «Канцоньєре» (Книга пісень) два розділи: «На життя мадонни Лаури» і «На смерть мадонни Лаури». Друга частина втрачає оптимістичний настрій, але забарвлена не в чорний колір, а в той самий небесно-блакитний (у майбутньому, потойбічному існуванні поет сподівався знову зустрітися з коханою). По-новому зображено у «Книзі пісень» образ жінки і почуття кохання.

В імені коханої поета можна відчути й подих вітру (laura soave з італійської означає «лагідний вітерець»), й асоціацію із золотом laureo crine — «золотаве волосся»), й уособлення вічного плину часу (Lora — «час»). Водночас це ім’я співзвучне і з назвою лавра (lauro) — дерева слави, і з ім’ям ранкової зорі — Аврори.

Його ідеал завжди поруч. Петрарка відчуває присутність Лаури, навіть перебуваючи далеко від неї. Він обожнює кохану, наділяє її неземними рисами. Для Петрарки Лаура є взірцем доброчесності та досконалості. Поет оспівує очищувальний, облагороджувальний вплив її краси. Але він не ототожнює красу своєї коханої із самою доброчесністю, не перетворює її на безплотний символ. Хоча Лаура безмірно ідеалізується, вона постає вже як жива жінка з реальними, земними рисами. Петрарка постійно знаходить нові барви, нові образи та способи для опису її краси. У кожному її погляді, русі він бачить щось неповторне та своєрідне, що й закарбовує у своїх поетичних рядках. Він змальовує її осипаною дощем квітів, причому краса природи покликана лише підкреслити, наскільки прекрасна сама Лаура. Але автор не просто милується жінкою. Опис краси його коханої слугує способом вираження почуттів і переживань закоханого поета.

Петрарка оспівував свою Лауру протягом двадцяти одного року за її життя та ще десять років після смерті коханої. Новаторство його поезії полягає в тому, що він не лише створює чарівний образ коханої, а й розкриває внутрішній світ свого ліричного героя, який любить і страждає, переходить від надії до відчаю, від щастя до горя, шукає втіхи, невтомно аналізує свій складний душевний стан.

Головна тема «Канцоньєре» — кохання поета до Лаури: їй і присвячено більшість віршів. При написанні їх Петрарка використав досвід любовної лірики своїх попередників — поезії трубадурів, італійської лірики поетів «солодкого нового стилю», Данте. На ґрунті традиції він створив поезію нового типу, розпочавши розвиток гуманістичної лірики. Як ніхто з його попередників, він наблизився до реального, земного життя людини.

Ще виразніше новаторський характер поезій «Канцоньєре» виявляється у зображенні ліричного героя, який посідає чільне місце в збірці. Основу збірки становить напружений інтерес поета до своєї особистості, до внутрішнього світу, сповненого суперечностей. Поет страждає від непорозумінь між розумом і почуттями, ідеальним платонізмом і чуттєвим коханням. Земне існування здається йому марнотним, і водночас він усвідомлює неможливість подолати реальні земні пристрасті. Поет, заглиблений в аналіз свого внутрішнього світу, уважно прислухається до власних почуттів, розмірковує над їх суперечливістю. Не раз він замислюється над незбагненною складністю внутрішніх порухів людської душі, наприклад у 132-му сонеті.

«Канцоньєре» містить не тільки любовну лірику — це перша в літературі різнотематична лірична збірка. Крім любовних поезій, до неї входять вірші на політичні й моральні теми, є вірші, в яких оспівуються дружба і природа, передаються філософські й естетичні роздуми.

Петрарка свідомо й продумано створював власний індивідуальний стиль. Безперервно працював поет над удосконаленням своїх поезій, переробляв їх, змінював, прагнучи довершеності. Він домагався краси форми, відточеності вірша, вишуканої образності. Петрарка надав сонету класичної вишуканості, і він набув значення взірця жанрової форми й ліричної мови для багатьох поетів. Впливом петрарківського сонету позначена творчість найвидатніших поетів Франції, Іспанії, Англії, а також слов’янських країн доби Відродження.

_________________________________________________________

1 Авіньйбн — місто у Франції, у Провансі, на річці Рона, у 1309-1377 рр. резиденція Пап.

2 Лауреат (від лат. «увінчаний лавром») — в добу Античності почесним вінком з гілля лавра нагороджували переможців змагань. Гуманісти Ренесансу відродили цей звичай.

3 Дож — титул глави Венеціанської (VIII—XVIII ст.) і Генуезької (XIVVІІІ ст.) республік.





загрузка...

загрузка...