загрузка...

Світова література. Комплексна підготовка до ЗНО

XIX СТОЛІТТЯ

Микола Гоголь «Шинель»

 

Микола Гоголь (1809-1852) народився 1 квітня 1809 року в селі Сорочинцях на Полтавщині в поміщицькій сім’ї. Дитинство минуло у селі Василівці. У розвитку духовного світу хлопця значну роль відіграв батько Василь Панасович, поет і драматург того часу. Батько його був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Пізніше знаменитий нащадок звеличить його до легендарної постаті й оспіває в образі Тараса Бульби.

Навчався Гоголь у Полтавському повітовому училищі (1818-1819), де брав уроки в учителя гімназії Г. Сорочинського, а у 1821-1828 роках — у Ніжинській гімназії вищих наук.

Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Любов до мови, відчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя вже з дитячих літ. Згодом він захопиться збиранням українських народних пісень, прислів’їв та приказок, готуватиме матеріали до українсько-російського словника. Ще в студентські роки, глибоко переймаючись соціальними негараздами, внутрішньо опираючись найрізноманітнішим виявам зла, вболіваючи за всю державу і свою «милу Україну», М. Гоголь налаштовувався на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства». Загалом же всю творчість великого письменника було спрямовано на «очищення серця», «розуміння серцем», щоб досягти хоч якоїсь подоби суспільної гармонії.

У 1828 році М. Гоголь переїжджає до Петербурга. Цілеспрямована натура Гоголя привела його до мети: 1831 року виходить перша частина «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки», у 1832 — друга. Успішний дебют подвоїв сили.

Але туга за батьківщиною, за мальовничою Україною, змусила Миколу Гоголя наприкінці 1833 року клопотатися про місце професора історії в Київському університеті Св. Володимира.

p class=MsoNormal style='text-align:justify;text-indent:18.0pt'>Розраду від нездійснених планів письменник шукав і знаходив у творчості. З’являються збірки «Миргород», «Арабески» (1835), комедія «Ревізор» (поставлена 1836), нарешті «Мертві душі» (1841) та «Вибрані місця з листування із друзями» (1847).

У червні 1836 року Гоголь виїхав за кордон. У Швейцарії, Римі, Парижі він працював над поемою «Мертві душі», писав також драму з історії Запоріжжя (збереглися уривки), повість «Рим» (1842) тощо.

Останні роки життя письменника були сповнені драматичних пошуків істини. У 1848 році письменник повертається на батьківщину, посилено працює над другим томом «Мертвих душ», але незадовго перед смертю спалює рукопис. Тяжка хвороба обірвала життя неповторного майстра слова 21 лютого 1852 року.

Повість Миколи Гоголя «Шинель» (1839) відіграла неабияку роль у розвитку літератури. «Усі ми вийшли з «Шинелі» Гоголя», — писав Ф. Достоєвський, оцінюючи її значення для багатьох поколінь російських письменників.

Образ «маленької людини», відкритий ще Олександром Пушкіним, після появи повісті Миколи Гоголя «Шинель» став одним із центральних у літературі 1840-х років. Тема відкрила дорогу зображенню «послідовників» героя твору Акакія Акакійовича у творчості Михайла Салтикова-Щедріна, Миколи Некрасова, Миколи Островського, Льва Толстого, Івана Буніна, Антона Чехова, Леоніда Андрєєва... Багато хто з них намагалися побачити в «маленькій людині» свого маленького героя, «свого брата» із властивими йому почуттями доброти та шляхетності.

Що ж таке «маленька людина»? У якому розумінні «маленька»? Маленька ця людина саме в соціальному плані, оскільки займає один з нижніх щаблів ієрархічної драбини. Її місце в суспільстві мало помітне або зовсім не помітне. «Маленька» ця людина ще й тому, що світ її духовного життя й людських домагань також украй звужений, збіднений, обставлений усілякими заборонами й табу. Для неї, наприклад, не існує історичних і філософських проблем. Вона перебуває у вузькому і замкненому колі своїх життєвих інтересів.

Гоголь характеризує головного героя своєї повісті як людину бідну, пересічну, незначну й непомітну. У житті йому відведена незначна роль переписувача департаментських документів. Вихований в атмосфері беззаперечного підпорядкування й виконання розпоряджень начальства, Акакій Акакійович Башмачкін не звик міркувати над змістом своєї роботи. Ось чому, коли йому пропонують завдання, які вимагають прояву елементарної кмітливості, він починає хвилюватися, переживати й зрештою доходить висновку: «Ні, краще дайте я перепишу що-небудь».

Духовне життя Башмачкіна співзвучне його внутрішнім сподіванням. Збирання грошей на придбання шинелі стає для нього метою й сенсом життя, наповнюючи його щастям очікування виконання заповітного бажання. Крадіжка шинелі, придбаної шляхом дуже великих обмежень і страждань, стає для нього справжньою катастрофою. Оточуючі лише посміялися над його бідою, однак ніхто не допоміг йому. «Значна особа» так накричала на нього, що бідолаха знепритомнів. Майже ніхто не помітив і смерті Акакія Акакійовича, що настала незабаром після його хвороби.

Незважаючи на «унікальність» створеного Гоголем образу Башмачкіна, він не постає у свідомості читача самотнім, і ми усвідомлюємо існування безлічі таких же маленьких, принижених людей, які поділяли долю Акакія Акакійовича. У цьому узагальненні образу «маленької людини» позначилася геніальність письменника, який сатирично зобразив і саме суспільство, що породжує сваволю й насильство. У цьому середовищі дедалі більше зростає жорстокість і байдужість людей одне до одного. Гоголь був одним з перших, хто відкрито й голосно заговорив про трагедію «маленької людини», повага до якої залежала не від її щиросердечних якостей, не від освіченості й розуму, а від її становища в суспільстві. Письменник з болем показав несправедливість і деспотичність суспільства до «маленькою людини» й уперше закликав його звернути увагу на цих непомітних, жалюгідних і смішних, як здавалося на перших погляд, людей.

«Між нами не може бути ніяких тісних відносин. Судячи з ґудзиків вашого віцмундира, ви повинні служити по іншому відомству». Ось так за ґудзиками мундира, за іншими зовнішніми ознаками визначається одразу й назавжди ставлення до людини. Так «затоптується» людська особистість. Вона втрачає гідність, адже людина не лише інших оцінює за багатством і знатністю, а й себе.

Гоголь закликав суспільство подивитися на «маленьку людину» з розумінням і співчуттям. «Матінко, урятуй твого бідного сина!» — пише автор. І дійсно, деякі кривдники Акакія Акакійовича раптом розуміли це й починали мучитися докорами сумління. Один молодий службовець, вирішивши, як і всі, пожартувати з Башмачкіна, зупинився, уражений його словами: «Залишіть мене, навіщо ви мене кривдите?» І чиновник здригнувся, побачивши, «як багато в людині нелюдськості, як багато приховано лютої брутальності...».

Прагнучи справедливості, автор порушує питання про необхідність покарати нелюдськість суспільства. Як реванш і відшкодування за завдані протягом життя приниження й образи Акакій Акакійович, який в епілозі встав з могили, являється перехожим і відбирає в них шинелі й шуби. Він заспокоюється лише тоді, коли віднімає шинель у «значної особи», що зіграла трагічну роль у житті маленького чиновника.

Суть фантастичного епізоду воскресіння Акакія Акакійовича і його зустрічі зі «значною особою» полягає в тому, що навіть у житті найбільш, здавалося б, незначної людини є такі моменти, коли вона може стати людиною в найвищому розумінні цього слова. Зриваючи шинель із сановної особи, Башмачкін стає у своїх очах і в очах мільйонів таких же, як він, принижених і ображених людей героєм, здатним захистити себе й відповісти на нелюдськість і несправедливість навколишнього світу. У такій формі виразилася помста «маленької людини» чиновницькому Петербургу.

Талановите зображення в поезії, літературі, так само як і в інших видах мистецтва, життя «маленької людини» відкривало для широкого кола читачів і глядачів ту нескладну, але близьку їм істину, що життя і «звивини» душ «звичайних людей» анітрохи не менш цікаві, ніж життя видатних особистостей. Проникаючи в це життя, Гоголь і його послідовники у свою чергу відкривали для себе нові грані людського характеру й духовного світу людини. Демократизм поглядів художника на зображувану дійсність приводив до того, що створювані ним герої у критичні хвилини свого життя могли стати на один рівень із найвизначнішими особистостями.

У своїй повісті Гоголь сконцентрував свою основну увагу на долі особистості «маленької людини», однак зробив це з такою майстерністю й проникливістю, що, співпереживаючи Башмачкіну, читач мимоволі замислюється й про своє ставлення до всього навколишнього світу, і насамперед про почуття гідності й поваги, які повинна викликати до себе кожна людина, незалежно від її соціального й матеріального становища, а лише з огляду на її особисті якості та чесноти.





загрузка...
загрузка...