загрузка...
Loading...

Світова література. Комплексна підготовка до ЗНО

XIX СТОЛІТТЯ

Російський роман XIX ст.

 

Найбільшого розквіту жанр роману в Росії зазнає у XIX ст., коли досягли зрілості найрізноманітніші його різновиди: соціальний, політичний, історичний, філософський, психологічний, любовний, родинно-побутовий, пригодницький, фантастичний. Опановуючи досягнення інших жанрів, реалістичний роман XIX ст. широко охоплює різні сфери життя, критично розкриває соціальні проблеми, глибоко вникає у внутрішній світ персонажів. Успішно розвивається психологічний роман («Злочин і кара» Ф. Достоєвського, «Анна Кареніна» Л. Толстого) і водночас створюються колосальні епопеї («Війна і мир» Л. Толстого).

Характерні риси російського реалістичного роману XIX ст.:

• інтерес до сучасності, прагнення у її відтворенні до об’єктивності, достовірності, точності;

• деталізація побуту, оточення, соціального середовища;

• відображення життя за допомогою типових характерів, що діють за типових обставин;

• соціальний аналіз;

• «саморозвиток» героїв, вчинки яких не випадкові, а зумовлені рисами характеру та обставинами;

• історизм, принципи якого романтики застосовували до минулого, а реалісти — і до сучасності.

Великий внесок у розробку жанру роману в російській літературі XIX ст. зробили О. Пушкін («Євгеній Онєгін»), М. Лермонтов («Герой нашого часу»), І. Тургенєв та М. Салтиков-Щедрін створили чудові зразки соціального (а І. Гончаров — побутового) роману, тісно пов’язаного з актуальними суспільними проблемами. Л. Толстой, Ф. Достоєвський та інші російські письменники-реалісти стали справжніми майстрами психологічного аналізу, вони відобразили у своїх творах напружені духовні пошуки сучасників. Російський реалізм середини XIX ст., не втрачаючи своєї соціальної гостроти, звертався до питань філософських, висував одвічні проблеми людського існування.

Уже самі назви деяких романів можуть підказати читачеві, наскільки неоднаковою постане в них одна й та ж «російська дійсність». «Батьки і діти», «Злочин і кара», «Війна і мир» — заголовки, заряджені конфліктністю, причому конфлікти ці різного роду. В одному випадку — зіткнення поколінь, за яким постає історична відмінність прагнень та переконань. В іншому — трагічно перенесена в душу людини боротьба. У третьому зіштовхуються грізні стихії життя, що втягують у себе не окрему людину, а цілі народи.

Російський роман відіграє особливу роль у процесі формування та розвитку цього жанру у світовій літературі другої половини XIX ст., передусім це романи Л. Толстого («Війна і мир», «Анна Кареніна», «Воскресіння») і Ф. Достоєвського («Злочин і кара», «Ідіот», «Брати Карамазови» та ін.). У творчості цих видатних письменників досягає вершини одна з вирішальних якостей роману — його здатність через поглиблений психологізм втілювати загальнолюдський смисл у приватних долях та особистих переживаннях героїв.

Зберігаючи вірність традиціям раннього російського роману О. Пушкіна та М. Лермонтова, російський роман 60-х років збагачувався новими рисами у творчості кожного видатного митця: рисами епопеї — у Л. Толстого; величезним філософсько-психологічним розмахом — у Ф. Достоєвського, герої якого живуть у прямому співвіднесенні з цілим світом, з минулим та майбутнім людства.

Людина і світ у зображенні Толстого і Достоєвського перебувають у живій і постійній взаємодії. Героям-шукачам важливо зрозуміти таємницю людської особистості, основу світобудови. Толстой і Достоєвський прагнуть до виявлення загальних законів, що керують приватним та громадським життям людей, звертаються до моральних проблем, які розкриваються через взаємовідносини персонажів. Внутрішні монологи передають переживання героями своїх вчинків та вчинків інших людей, виявляючи таким чином приховані наміри і таємниці душі персонажів.

Сучасників і послідовників Л. Толстого дивувала й захоплювала незвичайна форма роману «Війна і мир»: широкий епічний розмах, поглиблений аналіз індивідуальних доль, характерів і взаємовідносин людей. Створюючи «Іліаду» нового часу, Толстой не копіював досвід давніх греків, в епосі яких життя окремої людини розчинялося в потоці зовнішніх подій. Читачів вражала яскравість персонажів толстовського роману, багатство принципів їх зображення. Сила епічної оповіді Толстого в тому, що він розширив її межі, включив в історичний потік тему народних мас і показав їхню вирішальну роль.

У своїх романах Ф. Достоєвський (як В. Шекспір у трагедіях) звертається до зображення такого життєвого факту, який у своєму переломному моменті розкриває найвище душевне напруження героя — вибух підготований і самим характером людини, і збігом соціальних умов. У творах письменника вперше розповідається про непомітну, відкинуту суспільством людину як про особистість, що опановує вічні, епохальні явища.

Можна Сказати, що Л. Толстому та Ф. Достоєвському належить особливе місце в історії російського реалізму. Саме завдяки їм російський реалістичний роман набув світового значення. їх психологічна майстерність, проникнення в «діалектику душі» відкривали шлях художнім пошукам письменників XX ст. Роман Толстого та Достоєвського мав величезний вплив на подальший розвиток жанру у світовій літературі. Найвидатніші романісти XX ст.— Т. Манн, А. Франс, Р. Роллан, К. Гамсун, Дж. Голсуорсі, В. Фолкнер, Е. Хемінгуей та ін. — виявилися прямими послідовниками Толстого й Достоєвського.





загрузка...

загрузка...