загрузка...

Світова література. Комплексна підготовка до ЗНО

XIX СТОЛІТТЯ

Шарль Бодлер «Квіти зла»

 

Шарль Бодлер (1821-1867) — французький поет, літературний критик та перекладач, один з найвпливовіших представників французької літератури 19 століття.

Народився 9 квітня 1821 в Парижі. Рано втратив батька. Його виховував вітчим — офіцер французької армії Жак Опік (1789-1857), який згодом зробив блискучу військову (генерал), дипломатичну (посол у Мадриді) і політичну (сенатор) кар’єри. У 1832 сім’я переїхала в Ліон. 1833 року Бодлер вступив до ліонського Королівського коледжу і мешкав у пансіоні.

Після повернення сім’ї в Париж у 1836 Бодлер продовжив освіту в Ліцеї Людовика Великого; він знову жив у пансіоні, суворий режим якого вітчим вважав необхідним для виховання непокірного пасинка. У 1837 р. Бодлер написав свій перший вірш «Несумісність». У 1839 р. його виключили з Ліцею, але вже в серпні він здав іспити на бакалавра.

У 1839-1841 рр. Бодлер слухав лекції з права в Сорбонні. Зближується з паризькою богемою. У 1841 р. батьки відправили його в морську подорож до Атланти, щоб врятувати його від цього середовища. Але у вересні Бодлер перериває плавання і кілька місяців живе на о. Маврикій. У 1842 р. — повертається в Париж. Після досягнення повноліття Бодлер успадковує батьківські 75 тис. франків.

У 1843 він став працювати в літературних журналах, передусім як автор оглядів і рецензій про культурне життя Парижа, знайомиться з головними письменниками і поетами Франції: Оноре де Бальзаком, Жераром де Нервалем, Теофілем Готьє, Сент-Бевом, Віктором Гюго і П’єром Дюпоном. Богемний спосіб життя і пристрасть до колекціонування живопису втягують його у величезні витрати. За два роки він розтратив третину успадкованих грошей. У 1844 за рішенням сімейної ради над Бодлером встановлюється опіка. Він гостро переживає приниження. В 1845 робить спробу самогубства. Наприкінці 1845 року остаточно пориває з вітчимом. Того ж року відбувся його літературний дебют: у журналі «Художник» публікується сонет «Дамі креолці», складений ще в період його перебування на Маврикії, Тоді ж він заявляє про себе як про тонкого цінителя живопису, написавши есе про художній салон 1845 року («Салон 1845 року», 1845); з цього часу Бодлер став одним з головних літературних і художніх критиків свого часу.

У 1846 р. виходить брошура «Салон 1846 року». Бодлер вступає в «Товариство літераторів». А в 1847 р. публікує в «Бюлетені», який видає «Товариство» свою першу поему в прозі «Фанфарло». Значно розширює коло своїх знайомств: крім поетів і письменників до нього входять художники (Деакруа, Курбе, Дом’є, Мане), відомий фотограф Надар і майбутній видавець його поетичних збірників Пуле-Малассі.

У 1848 році під час Лютневої революції 1848 р. бореться на барикадах проти королівських військ. В 1851 — в дні державного перевороту Наполеона III (грудень 1851) бере участь у вуличних боях. У 1850-і роках активно пропагує у Франції творчість Едгара По (переклади, дослідження).

25 червня 1857 р. Пуле-Малассі випускає поетичну збірку Бодлера «Квіти зла», яка викликала гучний скандал. За рішенням влади тираж було арештовано. 21 серпня 1857 р. — «за образу суспільної моралі» Бодлер засуджений трибуналом департаменту Сена до штрафу 300 франків і до заборони лести найбільш «аморальних» поезій.

У 1860 р. було опубліковано збірку коротких художньо-філософських есе «Штучний рай». У цій збірці Бодлер досліджує проблему впливу на людину збуджуючих засобів. Він засуджує використання наркотичних речовин. На його думку, художник від природи обдарований поетичною уявою і не має потреби в штучному створенні образів.

У 1861 році вийшло друге видання «Квітів Зла», останнє при житті поета, до складу якого включено тридцять п’ять нових віршів. Спроба здійснити третє видання «Квітів зла» наштовхується на відмову головних видавничих будинків Леві, Гарньє і Етцеля.

Незабаром Бодлер висуває свою кандидатуру у Французьку академію, але потім знімає її, вважаючи свій вчинок негідним поета.

У 1864 журнал «Фігаро» опублікував шість поем у прозі під заголовком «Паризький сплін». У квітні 1864 р. Бодлер, рятуючись від кредиторів, поїхав до Брюсселя, де сподівався заробити на життя проводячи лекції на літературно-художні теми, однак його лекції не мали успіху у бельгійської аудиторії.

У 1865 Бодлера з’явилися симптоми паралічу мови. В 1866 після серцевого нападу мати відвозить Бодлера в Париж в лікарню лікаря Дюваля. 31 серпня 1867 р. після довгої агонії Бодлер помер на руках матері. Похований 2 вересня на цвинтарі Монпарнас у Парижі. В останню путь його проводжала лише невелика група друзів (П. Верлен, Т. де Банвіль і ін.).

У 1868 році видавничий будинок Леві, який придбав у Пуле-Малассі права на публікацію творів Бодлера, випустило третє видання «Квітів Зла», доповнене останніми віршами Бодлера та збірник статей про мистецтво «Естетичні рідкості».

У 1869 вийшли збірки літературних есе «Романтичне мистецтво» та «Маленькі поеми в прозі», — експериментальна книга, яка містила як переклади на прозаїчну мову віршованих текстів, так і оригінальні поеми в прозі. Пізніше було видано виконані Бодлером переклади творів Едгара По.

В «Естетичних рідкостях» і «Романтичному мистецтві» представлені теоретичні погляди Бодлера. Досліджуючи творчість близьких йому за духом художників і письменників, у першу чергу Ежена Делакруа і Едгара По, він формулює своє розуміння романтизму як «мистецтва сучасності», тобто «найактуальнішого вираження прекрасного», що характеризується «глибиною, духовністю і прагненням до нескінченного»; романтизм — не у виборі сюжетів, не в правдоподібності, а в особливій «манері відчувати».

31 травня 1949 р. «Квіти Зла» Бодлера було реабілітовано: Карна палата Касаційного суду скасовує вирок трибуналу департаменту Сена від 21 серпня 1857 р.

Шарль Бодлер пройшов складний життєвий і літературний шлях. Із самого початку своєї поетичної творчості Бодлер належав до французької парнаської школи, очолюваної Шарлем Леконтом де Ліллем. «Парнасцями» культивувалася краса змісту і форми (їхнім улюбленим жанром був сонет), образи їхньої поезії мали бути яскравими і чіткими, переважали еротичні й містичні мотиви, від поета вимагалось об’єктивне, безпристрасне зображення речей та явищ, характерною ознакою віршів був їх дидактизм (повчальність). У своїх ранніх творах Бодлер дотримував усіх цих вимог.

Проте згодом він виступив проти теорії «мистецтва для мистецтва», яку обстоювала парнаська група поетів. Ще наприкінці 1840-х років у Ш. Бодлера виник намір створити книгу віршів під назвою «Кола пекла», за аналогією з відомою поемою Данте Аліг’єрі.

Частина творів мала бути присвячена «бунтарським» темам, спрямованим проти тогочасної соціальної дійсності. Але Бодлер змушений був видати свою книгу тільки в 1857 році, причому в досить зміненому вигляді й під назвою «Квіти зла», що в перекладі з французької може звучати також як «Квіти хвороби». За зізнанням самого поета, це була «жорстока книга» всього його свідомого життя, куди він «вклав усе своє серце, всю ніжність, всю віру (вивернуту навиворіт), усю свою ненависть». За цю збірку автора було притягнуто до суду, завдяки чому поет став скандально відомим. «Квіти зла» були заборонені за «антиморальність», і тільки в 1946 році цей ганебний присуд було скасовано.

Назва книги виявилася надзвичайно місткою і виразною. Вона зосередила в собі суперечності епохи, у стислій формулі висловила сприйняття поетом сучасного світу як царства зла. Бодлерові вірші у збірці виступають як певні алегорії, «предметні уроки» нещастя, відчаю, продажності цивілізації, роздвоєння людини між добром і злом.

«Квіти зла» — цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов’язані. Книга має посвяту, вступ і складається з шести циклів — «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі цикли об’єднані за проблемно-тематичним принципом.

Бодлер висунув свою концепцію краси, що не була втіленням Істини, Добра й Любові (згідно з усталеними поглядами), а лише досконалістю будь-якого предмета незалежно від його етичного змісту: будь-який предмет може бути досконалим втіленням чистоти і незалежності (наче ангел — «дитя небес»), але може бути так само досконалим втіленням розбещеності, зла (як диявол — «породження пекла»); І «ангельське» тільки відтіняє собою «сатанинське» у природі речей. З цим і був пов’язаний свідомий аморалізм його поезій. Причому поет з жахом відчував зло як навколо себе, так і в самому собі, у глибинах власної підсвідомості, де воно тісно переплетене з добром і світлом. У цілому книга побудована як блукання страдницької душі на теренах жорстокого життя в пошуках рятівного притулку. Але дійсність виявляється надто далекою від ідеалу.

В усіх віршах протиставляються Добро і Зло. Бодлерівське добро — це зовсім не християнська любов, це всепоглинаюча жага злиття з вічним і нескінченним світом — жага, що може бути задоволена лише тілесними засобами, які мають позаморальну природу. І саме в цьому — витоки двоїстості Бодлера. Два протилежні полюси — Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана — починають перетворюватись одне в одне. Тому домінантами поетики збірки є контраст і символіка. У вірші «Гімн краси» утверджується думка, що Добро й Зло однаковою мірою можуть бути джерелом прекрасного. Але сама краса, якого б походження вона не була, робить світ ближчим, а удари долі слабшими. Відчуття «жахів життя» штовхало поета до пошуків нової незнаної краси, що зростає на ґрунті занепаду й відчаю, у світі, де панує зло. Не випадково у передмові до «Квітів зла» Бодлер сформулював основний пункт своєї естетичної програми як «видобування краси зі зла».

Назва збірки шокує антитезою: «квіти» і «зло». І цей парадокс не єдиний. Сподівання й ідеали протиставлено відчаю та безнадії. Герой Бодлера — дисгармонійна особистість, яка втратила душевну рівновагу й віру, яка, розуміючи природу зла, бажає здолати його, сподіваючись і зневіряючись одночасно.

Бодлера не задовольняли зображально-виражальні можливості ліричного слова, і він приділяв особливу увагу його сугестивній (навіювально-гіпнотичній) силі. Слово Бодлера діє на читача не стільки своїм прямим, предметним значенням, скільки певним смисловим ореолом, що наче навіює, «підказує» ті чи інші настрої, ідеї, почуття, душевні стани. Саме це свідчить про те, що Шарль Бодлер був попередником символістів.

Незважаючи на те, що Бодлер виходив у своїй творчості на принципово нові естетичні позиції, він свідомо продовжував культивувати «логіку та аналіз» в поезії, демонструючи продуману, віртуозну майстерність і створюючи чітку, вишукану форму, що було притаманне «парнасцям» (недаремно його улюбленим жанром залишався сонет).

У книзі Бодлера «Квіти зла» поруч з такими соціальними циклами, як «Паризькі картини» (де вперше в ліриці було відтворене «звичайне диво» величезного міста з його контрастами: красою і потворністю, вуличним багатолюддям і самотністю в натовпі, поєднанням учорашнього й завтрашнього) -а «Бунт» (куди зокрема входила поезія на біблійну тему «Авель і Каїн»), було вміщено ряд програмно-естетичних віршів (зокрема «Краса» і «Відповідності»).

Уславлені бодлерівські «Відповідності» є яскравим прикладом формування саме символістської поетики у творчості цього митця, програмні принципи якої були успадковані спочатку французькими, а згодом і російськими та українськими символістами.

У цьому вірші змальовано природу як «живий храм», у якому все говорить, перегукується між собою, розмовляє мовою символів-відповідностей. Внаслідок цього звичний усталений світ повільно й непомітно починає перетворюватися, набувати рухливості: звуки та запахи забарвлюються, натомість кольори набувають музичного звучання, а всі вони разом втягуються в єдине коло взаємоперетворень. Тобто звук, запах, форма, колір створюють єдність, і між ними існує відповідність. А душа поета, споріднена з «душею речей», чує й розуміє їх голос. Для Бодлера роль поета — це роль привілейованого посередника між природою і людьми. Саме поет перекладає незрозуміле для більшості смертних звучання природи на ясну, відшліфовану мову мистецтва. І тому його завдання — не привертати увагу оригінальністю власного «я», а уважно вслухатися в голос світотворення, що «підкаже» потрібні образи. Взагалі предметом зображення в поезії Бодлера найчастіше є переживання самого поета, його зболена, роз’ятрена самотністю душа. Він розмірковує над сенсом життя, над взаємозв'язками людини і природи, людини і Всесвіту, над призначенням митця і т. ін.

Перу Шарля Бодлера належать також новела «Фанфарло» (1847), книга «Штучний рай» (1860), де описується вплив наркотиків на людську свідомість, «Вірші в прозі» (1869), переклади з Едгара По щоденникові записи. Але в історії літератури він залишився автором однієї книги — «Квіти зла».





загрузка...

загрузка...