загрузка...
Loading...

Світова література. Комплексна підготовка до ЗНО

XX - ПОЧАТОК XXI СТОЛІТЬ

Федеріко Гарсіа Лорка «Балада про чорну тугу», «Гітара», «Газела про темну смерть», «Касида про сон під зорями»

 

Федеріко Гарсіа Лорка (1898-1936) — іспанський поет і драматург, відомий також як музикант і художник-графік. Центральна фігура «покоління 27 року», один з найяскравіших і найвизначніших діячів іспанської культури XX століття. Убитий на початку Громадянської війни в Іспанії.

Лорка народився 5 червня 1898 р. в містечку Фуенте-Вакерос в іспанській провінції Гранада. У школі вразливий хлопчик вчився не дуже успішно. У 1909 р. родина переїхала в Гранаду. У 1910-х Федеріко брав активну участь у житті місцевої художньої спільноти. У 1914 році Лорка почав студіювати право, філософію і літературу в університеті Гранади. Гарсіа Лорка багато подорожує по країні. У 1918 р. у Лорки виходить перша поетична збірка «Враження й пейзажі», що принесла йому якщо не комерційний успіх, то хоча б популярність.

У 1919 р. Гарсіа Лорка приїжджає до Мадрида. У столичному університеті він знайомиться з Сальвадором Далі та Луїсом Бунюелем, а також з Григоріо Мартінесом Сьєрра, директором театру «Еслава». На прохання Сьєрри Лорка пише свою першу п’єсу «Чаклунство метелика» і здійснює її постановку (1919-1920). До 1928 року він навчається в Мадридському університеті.

У наступні роки Гарсіа Лорка стає помітною фігурою серед художників-авангардистів. У нього виходять нові поетичні збірки, включаючи «Циганське романсеро» (1928). У цих віршах поет, за його власними словами, «хотів злити циганську міфологію з усією сьогоднішньою повсякденністю».

Через рік Гарсіа Лорка їде в Нью-Йорк, у результаті чого незабаром з’являються нові твори — книга віршів «Поет у Нью-Йорку» (1931), п’єси «Публіка» (1931, 1936) і «Коли пройде п’ять років» (1931).

Повернення поета до Іспанії збіглося з падінням режиму Прімо де Рівери і встановленням республіки. У 1931 році Гарсіа Лорку призначають директором студентського театру Ьа Ваггаса. Працюючи в театрі, Лорка створює свої найвідоміші п’єси — «Криваве весілля», «Йерма» і «Дім Бернарди Альби». 16 липня Гарсіа Лорка виїжджає з Мадрида в Гранаду, а 18 липня починається фашистський заколот генерало Франко.

Через кілька днів після перевороту Федеріко принесли анонімку, повну погроз, а ще через день у будинок увірвалися озброєні люди і стали перевіряти в усіх документи. Коли черга дійшла до Федеріко, один з цих людей ударив його по обличчю і сказав: «Можеш не пред’являти, ми і так добре тебе знаємо». Вирішено було сховати Федеріко в поета Луїса Росалеса, незважаючи на те, що його брати були ватажками «фалангістів». Більше двох тижнів Гарсіа Лорка ховався. Але одного ранку його заарештували, не давши навіть переодягти нічну піжаму. Розстріляли Гарсіа Лорку на світанку неподалік від Гранади 18 серпня 1936 р.

Після цього до самої смерті генерала Франко книги Гарсіа Лорки були в Іспанії заборонені.

Творчість Федеріко Гарсіа Лорки становить по-справжньому яскраве і самобутнє явище в літературі XX століття. Федеріко Гарсіа Лорка вступив у літературу після Першої світової війни, коли катастрофічність епохи вже стала очевидною. Молодь 20-х років тягнулася до досвіду європейського мистецтва, перебувала під впливом нових авангардистських течій — дадаїзму, сюрреалізму тощо. І все ж головним фактором, що визначав її творче формування, було почуття зв’язку з великими традиціями національної культури.

Взаємозв’язок поета і народної пісні зовсім по-новому відчув і розв’язав Федеріко Гарсіа Лорка. Усе життя він збирав, вивчав і пропагував народні пісні, але ніколи не намагався їх наслідувати. У фольклорних піснях поет відшукував насамперед їх глибинну сутність і неповторність колориту.

За своїм світоглядом Ф. Гарсіа Лорка— пантеїст. Для нього Бог і природа — це єдиний світ, і всі елементи Всесвіту: зірки, світло, тінь, тварини, рослини — тісно пов’язані між собою. Як пантеїст, він усвідомлює, що світовий порядок побудовано на контрастах: життя і смерть, любов і ненависть, добро і зло, реальність і мрія, ніч і день, світло й темрява, радість і горе тощо. Він розуміє, що переплетення цих понять є виявом закону, за яким існує світ. Цю закономірність Лорка і відображає у своїх творах, для яких теж характерна контрастність тем, образів і почуттів.

Витоки поезії Лорки слід шукати в іспанському, точніше андалузькому, фольклорі. Андалусія (одна з провінцій Іспанії, батьківщина поета) протягом століть перебувала під впливом багатьох культур: античної, арабської, єврейської, циганської. Усе це поєдналося в народній свідомості й відбилося в народному мистецтві.

Фольклор для Лорки — це традиція, спрямована в майбутнє, запорука нескінченного оновлення. Але фольклор не можна копіювати, застерігає поет. З фольклором Лорку пов’язують не традиційні мотиви й прийоми (хоча це також є в його віршах), а насамперед своєрідне світовідчуття.

У збірках «Пісні» (1927) і «Канте хондо» (1921-1922), написаних майже одночасно, світ постає як вічний, цілісний і гармонійний. Смуток, біль і навіть смерть не порушують гармонії — якщо вони природні. Навпаки, на краю смерті в людині відкриваються вершини її гніву, горя, плачу. Тоді складається пісня. Мистецтво народної пісні навіює поету його переконання в неповноті мистецтва, що створене тільки талантом і майстерністю, але не одухотворене пристрастю. Через народну пісню Лорка піднявся до вершин мистецтва.

У збірці «Канте хондо» поет вирішує не просто складне, а й незвичне для поезії завдання — перевести таємничу мову народних мелодій у поетичне мовлення. Канте хондо — це одноголосий глибокий спів східного характеру з елементами арабської, циганської та індійської мелодики, який виконують двоє: співак і гітарист. Музичність слова, його звуковий візерунок, своєрідність голосових переливів — ось головні особливості канте хондо, в якому слово і мелодія злиті в одне ціле. Використовуючи старовинні народні пісні, автор наповнив їх власним світосприйняттям, поєднавши фольклорні елементи з новими досягненнями пісенного мистецтва. Митець передає внутрішній, потаємний дух андалузької народної пісні. Кожен цикл цієї книги («Поема циганської сигірії», «Поема самоти», «Поема пісень-стріл», «Малюнки Петенери» тощо)— це окрема завершена поетична драма. Сам Гарсіа Лорка вважав, що канте хондо — це «численні градації Страждання і Печалі», що зміст канте хондо можна викласти двома словами: кохання і смерть.

Лірика Лорки передає жагучий темперамент іспанців, їхню любов до пісні, танку, гітари. У вірші «Гітара» улюблений музичний інструмент іспанців — жива істота, вона співає, ридає:

Як заридала моя гітара

розбилась досвіту криштальна чара. (Пер. М. Лукаша)

У цьому творі Лорка вдається до принципів канте хондо — лаконічного співу, крику, де в кількох словах б’ється безмірність усієї туги.

Ой, заридала моя гітара...

Хочу утішить — надармо, хочу утишить — намарно.

Зорові та слухові асоціації, за допомогою яких створюються прекрасні образи: невпинної води, що рине з яру, плач вітру, хмари, піску, останньої в голому гіллі пташки. Звуки гітари порівнюються зі дзвоном розбитих кришталевих чар. Усі поетичні образи ніби демонструють кінцевість свого існування, природа підкоряється дисципліні музичного ритму. Тут важливий прийом алітерації приголосних [р], [л], збережений перекладачем: «голім гіллі», «кличе біле латаття», «плаче стріла за ціллю». Він допомагає зберігати ритмомелодику голосіння-плачу, яка наближує вірш до мелодій канте хондо.

Митець прагне сказати безмежно багато, зводячи лексику до мінімуму:

А-ой, гітаро! У серці п’ять ножів одним ударом!

Останній вигук є кульмінаційною точкою вірша. Образ «п’яти ножів» можна сприймати багатозначно: це і пальці музиканта, що примушують ридати гітару; це і самі струни, про які в іншому вірші Лорка писав: «три струни з плоті, три — зі сталі», персоніфікуючи їх; це і наслідування андалузького танцю зі звуком кастаньєт і підборів танцівниць; це і, врешті-решт, уособлення трагічного іспанського світовідчуття — вічного двобою Заходу і Сходу, що, по суті, є розгорнутою метафорою смерті.

У 1928 році вийшла з друку збірка «Циганське романсеро». У ній Лорці вдалося відродити й змінити старовинний, одвічно іспанський жанр — романс, для якого є типовим поєднання ліричного і розповідного начала, гострий сюжет і глибокий драматизм подій. Створення свого поетичного світу Лорка розпочинає з найдавнішої фольклорної традиції — з метаморфоз: романси відкривають перетворення реальності, сповнене тривожних або дивовижних ознак. У «Циганському романсеро» фольклорними є не лише передбачення, повтори та символи. У цій збірці поет намагається поєднати епічність з ліричною стихією, а міфологічність -— з «відвертою буденністю наших днів». Деякі персонажі підказані поету легендами або спогадами про дитинство, інші вигадані, але всі вони живуть за одними й тими ж законами прекрасної і трагічної гармонії справжнього життя: любов і волю купують смертю, на менше не погоджуються, рвуться боротися до останньої межі. Але буденність вдирається до цієї казки і руйнує її. Лорка створює у збірці прекрасний і трагічний світ, у якому все поряд — життя і смерть, надія і туга, казка і реальність. Вірші «Циганського романсеро» різні за змістом. їх головні теми мають загальнолюдський характер: це кохання, материнство, розлука, ворожнеча, смерть. Герої романсів Гарсіа Лорки— люди з народу, і це надає творам яскравого соціального забарвлення. Як завжди у Федеріко Гарсіа Лорки, реальне та фантастичне органічно поєднуються, одне переходить в інше, і ніщо не зникає, набуваючи іншої форми існування у Всесвіті.

Вірш «Балада про Чорну тугу» входить до збірки «Циганський романсеро», й у ньому Лорка також намагався відтворити циганську міфологію, поєднавши її з буденністю. Здатність циган безоглядно віддаватися пристрастям, їхня спорідненість зі стихіями природи, прагнення волі завжди вабили поета. Проте у своїй творчості Лорка ніколи не дублював циганський фольклор. Митець вважав, що поет «повинен писати натяками, повертаючи міфи профілем, ато й виділяючи лише одну їхню рису». «Балада про Чорну тугу» — яскравий зразок «профілю» одного з циганських міфів. Чорна туга — Самотина Горова — образ жінки-циганки, яка втратила кохання. З дитячих років Лорка чув легенду про циганку Соледад Монтойю, котра померла від розлуки як від хвороби. Однак ця легенда під його пером набуває нового значення: Самотина Горова уособлює андалузьку тугу, біль, горе майже на космічному рівні. Вона стає другим «я» ліричного героя, його власним відчуттям самотності і безпритульності. Прагнення показати суб’єктивне «я» крізь призму внутрішніх переживань та емоцій ліричного героя єднає Лорку з поетами-модерністами), а фольклорні традиції допомагають зобразити індивідуальне «я» з деяким надривом і болем.

Радість і кохання у його віршах часто обертаються загибеллю, смутком і самотністю. «Романс про іспанську жандармерію»— один з найбільш гнівних і пристрасних віршів Гарсіа Лорки. Можливо, саме за нього він був внесений фашистами до «чорних списків» і заплатив життям. У цьому творі подано символічну картину переслідування циган. Жорстокості жандармів протиставляється веселість, життєрадісність та поетичне сприйняття світу, що були характерними для народного середовища. Сили природи співчувають цим веселим і працелюбним людям, але не можуть їм допомогти. Навіть святі (герої біблійних легенд — діва Марія та Йосиф) поспішають попередити місто Херес де ла Фронтера про небезпеку, однак і вони безсилі перед жандармерією. Відбувається дика за своєю жорстокістю розправа жандармів із мирним і щасливим народом.

Традиції іспанської та східної поезії (як фольклорної, так і літературної) були поєднані Федеріко Гарсіа Лоркою у збірці «Тамаритянський диван» (1936). Використовуючи елегійні жанри арабського фольклору (касиди, газели, рубаї тощо), поет знову розвиває теми кохання, життя і смерті.

Так, у «Газелі про темну смерть» Гарсіа Лорка вкотре використовує давню фольклорну традицію метаморфоз, утверджуючи думку про природність змін у духовному стані людини під впливом життя і заперечуючи фізичну смерть. Через усю поезію Лорки проходять такі споконвічні мотиви іспанської народної поезії, як любов, фатальна доля, смерть. У «Газелі про темну смерть» поет порівнює небуття зі сном, яким засинає природа:

Хотів би я заснути, як засинають яблука,

і спати десь далеко від цвинтарного гамору.

Він намагається побачити своїм поетичним оком, що відбувається з людиною після смерті. Проте поет вірить, що людська душа нетлінна, а життя вічне.

Якщо «Гітара» і «Балада про Чорну тугу» більш наближені до фольклорних джерел, то у вірші «Касида про сон під зорями» сильніше відчувається авангардистський складник поезій Лорки. Остання збірки поета «Тамаритянський диван», до якої входить «Касида про сон під зорями», засвідчила засвоєння поетом арабської культурної традиції. Характерним прийомом збірки стає стилізація — використання форм і розмірів арабської поезії. Проте новаторство Лорки виявилося не лише в їх модерністському оновленні, а й використанні техніки художників-сюрреалістів.

У поета все стає мінливим і рухомим: дівча, що прикинулося жасминовим биком; присмерк бика, що реве багряно; небо — слон здоровий; жасмин — вода без крові; дівча — то вітка ночі росяна, всередині в бику — скелет дівочий; кістяні гаки чи то люди сонні... У незрозумілому поєднанні ці образи викликають відчуття страху. Метафори вірша можна відчути, але пояснити їх практично неможливо.

«Касида про сон під зорями» — це ода пантеїстичній картині світу. У вірші стверджується взаємозв’язок життя і смерті як основа буття всього сущого. Людина і навколишній світ тлумачаться як нероздільно пов’язані. Земне буття людини може скінчитися і проявитися на новому щаблі й у нових формах.

Як бачимо, в поезії Гарсіа Лорки представлено три основні мотиви: доля (як правило, трагічна, фатальна), смерть і кохання. І в усіх творах цього митця звучить душа його рідної землі — пісенної, світлої та багатостраждальної.





загрузка...

загрузка...