загрузка...

Світова література. Комплексна підготовка до ЗНО

XX - ПОЧАТОК XXI СТОЛІТЬ

«Срібний вік» російської поезії

 

Пушкінська епоха традиційно вважається «золотим віком» російської поезії, а «срібним віком» називають російську поезію зламу ХІХ-ХХ століть. У час соціальних перемін та революцій виникає розмаїття модерністських та авангардистських течій, головними з яких були символізм, акмеїзм та футуризм. Крім того, у цей час творили поети, які не входили до літературних угрупувань (Іван Бунін, Володимир Ходасевич, Максиміліан Волошин), заявила про себе й «нова селянська» поезія (Микола Клюєв, Сергій Єсенін та інші), виникло відгалуження сатиричної поезії (Саша Чорний, поети «Сатирикона»).

Особливістю поезії «срібного віку» було розуміння високого призначення мистецтва, надзвичайна увага до вільної особистості, її внутрішнього світу, експерименти з художніми формами, захоплення філософією, яка намагалася пояснити таємниці буття, наявність містичних та еротичних мотивів, оголошення зримого, реального світу ілюзією, натомість мрії — вищою реальністю.

Символізм, одна з модерністських течій в російській поезії 1890-1910 рр., став першим літературним напрямком цієї епохи. Російський символізм розвивався під впливом творчості західноєвропейських поетів (Шарля Бодлера, Поля Верлена тощо). Риси символізму, що мають відчутне декадентське забарвлення, окреслюються у статтях та поезіях Дмитра Мережковського ще на початку 1880-х років. У символістських маніфестах вказується на особливе значення художнього символу, на те, що «діє сильніше на серце, ніж те, що висловлено словами». «Сонце», «Зоря», «Прекрасна Дама» для поетів-символістів не слова, а символи іншого світу, втіленого у переживання ліричного героя.

У середині 1890-х років виходять друком три випуски збірки «Російські символісти» за редакцією Валерія Брюсова, який стає головним теоретиком течії. До старших символістів, крім нього, належать Костянтин Бальмонт, Федір Сологуб та інші.

Символізм, за Брюсовим, — це «поезія відтінків, на відміну від старої поезії кольорів»; він спрямований на інтуїтивне осягнення внутрішнього світу людини, таємниць буття. Перші збірки Брюсова — «Шедеври», «Це — я» пройняті саме таким світовідчуттям поета. Збірка 1900 року «Третя стража» розширює обрії його творчості. Брюсов у ній поєднує сучасність, історію та міфологію. У подальших збірках сучасність вже виходить на перший план. Із середини 1900-х років він виступає також як драматург, прозаїк, літературний критик.

Костянтин Бальмонт на початку творчості відчуває залежність від поетики романтизму, декадентських та ніцшеанських теорій. Його ранні вірші закарбовують у символах ледь помітні порухи душі. На початку 1900-х років занепадницькі мотиви в його творчості зникають, вірші стають життєстверджуючим гімном буття. У своїх поезіях він звертається до космогонії язичництва, мандрує островами Океанії.

Олександр Блок належить до молодших символістів (або младосимволістів), до яких ще зараховують В’ячеслава Іванова, Андрія Бєлого, Юргіса Балтрушайтіса. Поетика цієї плеяди суттєво відрізняється від поетики старших символістів. Блок та його соратники під впливом філософії Володимира Соловйова шукають приховану «Красу світу». Символ для них постав як певна ідея матеріального об’єкта. У центрі їхньої поезії — таємниця особистості у її зв’язках з вічністю, з всесвітнім космічним процесом. Особистість віддзеркалює жахливість світу, приреченого на загибель.

У Блока сліди філософії Соловйова проявляються в образі Прекрасної Дами, поетичних думках про перетворення світу Красою. У циклі поезій «Снігова маска» (1907) символізується прекрасна, але зла й холодна людська пристрасть. У циклі 1909 року «На полі Куликовім» поет звертається до теми Батьківщини, нібито перекидаючи місток між історією та сучасністю. В наступних циклах він розгортає тему страшного світу, його символізм все більш наближається до реальності. Вірші Блока відрізняє мелодійність та задушевність.

До молодших символістів належить Інокентій Анненський. Його творчість синтезувала досвід французьких символістів, російських романтиків, традиційність і новаторство. Акмеїсти, які безпосередньо виросли із символізму, вважали Анненського своїм вчителем. Проте акмеїсти відмовилися від містицизму символістів, надаючи особливої уваги предметності образів, звертаючись до зображення реального світу в усій його розмаїтості та конкретності.

Лідером акмеїстів був Микола Гумільов. За рік до закінчення гімназії він видає збірку «Шлях конкістадора», яка була одночасно пробою пера, маскою ліричного героя та заявкою на нове слово у поезії. Збірка була недосконалою, але саме вона окреслила майбутні теми поета, його образи та героїв. Вони пов’язані з екзотикою (відгомін мандрівки Африкою), з пошуками Краси. Його герої — сильні духом люди, прилучені до Краси світу. Це — капітани парусників, історичні діячі та митці, біблійні апостоли тощо. Як і поезія символістів, поезія Гумільова викликає певні всесвітні, космічні асоціації, але в цілому вона предметна, не ускладнена символами.

У межах акмеїзму починається творчість видатних російських поетів Анни Ахматової та Осипа Мандельштама.

Серед футуристів найбільш самобутньою була творчість Велиміра Хлєбнікова. У його творах можна знайти відлуння поетики символізму, але він, навіть зображуючи історичні події, пов’язує їх із сучасністю та спрямовує у майбутнє. Найхарактерніша риса поезії Хлєбнікова—утопічність, яка інколи переходить в антиутопію. Наприклад, у поемі «Журавель» речі повстали проти людей та призвели індустріальну цивілізацію до хаосу.

Діапазон художнього світу В. Хлєбнікова— від давньої історії Сходу до сучасної російської історії. Язичницький міфологізм спрямований на переосмислення сучасності. Хлєбніков робить спробу створення нової поетичної мови, використовуючи для словотворення архаїчні слов’янські корені. Поет шукає «зоряну мову», експериментує зі звуками та зміною ритмів.

Безсумнівним лідером російського футуризму був Володимир Маяковський. Ліричний герой його поезії трагічний, тому ранні вірші Маяковського відрізняються підкресленою емоційністю, парадоксальним зіставленням образів, глибоким ліризмом («Ніч», «Послухайте!», «А ви змогли б?» тощо) Його поезії насичені метафорами, вже у цей час закладаються основи карбованого тонічного вірша.

Близькою до футуризму була рання творчість Бориса Пастернака, проте в його поезіях відчувається також вплив акмеїзму.

Літературне життя «срібного віку» було бурхливим. Кожна течія, кожне поетичне угрупування намагалися переконати читачів, що їхня поезія — найкраща. Зіткнення різних творчих принципів призводило до руйнування традиційних канонів, утвердження новаторських тенденцій у віршуванні. Усе це збагачувало як російську, так і світову поезію.





загрузка...

загрузка...