загрузка...
Loading...

Світова література. Комплексна підготовка до ЗНО

АНТИЧНІСТЬ

Вергілій «Енеїда»

 

Вергілій, один з найвидатніших римських поетів, народився в містечку Анди неподалік від Мантуї (Північна Італія). Удома Вергілій отримав ґрунтовну освіту, яку завершив у Римі. Юнак готувався стати адвокатом, але кволе здоров’я і брак ораторського хисту перешкодили цьому. Залишатись у столиці Вергілій не схотів і повернувся в Анди.

У цей час, після вбивства Цезаря, у Римській імперії точилася громадянська війна. Майбутній імператор Октавіан Август, щоб заручитися підтримкою воїнів, обдаровував їх конфіскованими землями. Коли Вергілій після навчання повернувся на батьківщину, його будинок і ділянка землі вже належали прихильникам імператора. Поета захистили друзі. Октавіан Август повернув Вергілію конфіскований маєток і вже ніколи не забував про нього. Вдячність імператорові Вергілій проніс через усе життя і в одному зі своїх віршів писав про Августа: «Завжди для мене лишиться він богом».

Творча спадщина Вергілія складається зі збірки «Буколіки», поеми про рільництво «Георгіки» і величної епопеї «Енеїда». Усі свої твори Вергілій присвятив імператорові Октавіану Августу.

Найвеличнішим твором Вергілія є монументальна епопея «Енеїда». Вергілій хотів уславити свого покровителя імператора Окгавіана Августа в поемі, яка стала б одночасно римською «Іліадою» і «Одіссеєю». Але, як це часто буває в літературі, результат набагато перевищив задум, і дифірамб Августові став гімном Риму й римлянам.

«Енеїда» складається з дванадцяти книг. В основу поеми лягли міфічні розповіді про легендарних предків римлян — троянців та їхнього царя Енея, який, згідно з легендами, заснував на латинській землі царство, що стало основою Римської держави.

Головний герой «Енеїди» — троянець Еней, який за міфом був сином богині Венери. Вибір героя був для Вергілія не випадковим. Уже у вступі до поеми «Георгіки» поет обіцяв написати поему про подвиги імператора Октавіана Августа. Але згодом він облишив цей свій задум і взявся за епопею, яка, зв’язуючи міфічні розповіді з новим політичним ладом, встановленим Октавіаном, прославила б увесь римський народ, його легендарних предків та історію і водночас підносила б і заслуги імператора та всього роду Юліїв. Ідеальною для такої мети здавалась історія мандрів і воєн троянського героя Енея, що начебто заснував на латинській землі царство, яке стало основою Римської держави. Так була створена легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців.

Чимало знатних римських сімей намагалися всілякими засобами вивести свій родовід від троянців, а вершиною національної гордості було довести своє походження від самого Енея. Зокрема, на пряме походження від Енея претендував рід Юліїв, до якого належав відомий римський політичний діяч, полководець і письменник Гай Юлій Цезар і усиновлений ним Октавіан. Адже син Енея Асканій мав ще друге ім’я Юл, а довести, що Юл є прабатьком юлійського роду, не складало жодних труднощів. Якщо так, то Юлій Цезар і Август — нащадки Енея. Ця легенда мала обґрунтувати божественне походження римських імператорів, адже їхній міфічний предок був сином смертного Анхіса і богині Венери.

Як і Ахілл в «Іліаді» Гомера, Еней в «Енеїді» виступає як ідеальний воїн. Його відвага і мужність не мають меж, без нього не може бути переможною жодна битва. Проте образ Енея — якісно новий в античній літературі. Найголовнішою його відмінністю від попередніх образів ідеальних героїв є те, що він був створений з метою уславлення імператора. Щоб досягнути цієї мети, в образі головного персонажа потрібно було підкреслити не тільки риси воїна, але й інші, за уявленнями римлян, ідеальні риси. Щоб одягнути нову римську владу в пишні шати, Вергілій у характері Енея намагався узагальнити всі позитивні моральні якості, притаманні героям римської давнини.

Крім хоробрості й мужності, серед найважливіших рис Енея поет підкреслює його благочестя. «Благочестивий», «побожний» — постійні епітети Енея. Він навіть сам представляє себе таким матері Венері, коли вона з’явилась у постаті мисливиці:

Я — той побожний Еней, що пенатів1 від ворога вирвав.

Еней — щирий шанувальник богів (він завжди прислухається до їхніх порад, ніколи не чинить усупереч їхній волі), і полум’яний патріот (він до останнього б’ється за звільнення рідного міста від завойовників-греків, і тільки прохання Гектора, який являється Енеєві уві сні, примушує його покинути Трою), і зразковий громадянин з високим почуттям обов’язку, і ніжний сім’янин, і людина справедлива та жаліслива до інших.

Приваблюють в образі головного героя синівські почуття: як добрий син, Еней не залишає немічного батька в Трої, а виносить його з полум’я; потім наполегливо прагне потрапити до царства Аїда, щоб побачитися з батьком. Як відданий і люблячий чоловік, Еней повертається до охопленої пожежею Трої, щоб відшукати свою дружину Креузу. Еней дуже добросердний, він сповнений жалості навіть до ворогів.

Образ головного героя сповнений трагічного пафосу, адже Еней несе на собі високу божественну місію — він повинен збудувати Римську державу.

...Святі свої речі

Троя тобі доручає й пенатів; бери їх з собою,

Будеш в них мати супутників долі; великих шукай їм

Мурів; ти сам побудуєш ті мури, проїхавши море, —

такий заповіт отримує Еней від славного Гектора, який все зробив для визволення батьківщини і загинув, укривши себе славою героя. І тому всі прості людські почуття: любов до батька, дружини, потім кохання до карфагенської цариці Дідони відходять на другий план. Еней — спочатку громадянин, а потім уже все інше. Протягом усієї поеми Вергілій підкреслює, що Еней понад усе ставить громадянський обов’язок, жертвує особистим щастям заради вищих інтересів.

Образ Енея живив уяву багатьох європейських митців. Це й «парубок моторний» Івана Котляревського, і скульптура італійського майстра Джованні Лоренцо Берніні «Еней несе на спині старого батька, тікаючи з Трої» (XVII ст.), й полотно італійського художника Помпео Батоні «Венера, що дарує Енеєві обладунки, виготовлені Вулканом», і серія картин італійського художника Джамбаттіста Тьєполо «Апофеоз Енея», якими розписані стіни Мадридського палацу, та чимало інших.

«Енеїда» чітко поділяється на дві симетричні частини, кожна з яких складається з шести книг: перша частина — розповідь про блукання Енея, подібна до «Одіссеї», друга — опис боїв в Італії, яка нагадує «Іліаду» Гомера. Використання як взірця Гомерових поем не було плагіатом, як би це сприйняли зараз. Для античних поетів «Іліада» й «Одіссея» були неперевершеними зразками епосу, і кожен наступний поет вважав за ознаку доброго смаку продовжувати гомерівські традиції, наслідувати більшою чи меншою мірою мотиви і образи, віршову техніку легендарного поета.

В «Енеїді» знаходимо чимало паралелей з гомерівським епосом. Як в «Іліаді» Троянська війна розпочалася через те, що Паріс викрав дружину ахейського царя Менелая Єлену Прекрасну, так в «Енеїді» її герой веде війну за Лавінію, з якою хоче одружитися ватажок італійців Турн. Батько Лавінії цар Латин багато чим нагадує старого Пріама. Еней дуже схожий на Ахілла: як в «Іліаді» ніхто не може зрівнятися хоробрістю з Ахіллом, так в «Енеїді» немає героя, рівного Енеєві; як Ахілл, залишивши поле бою, став причиною невдач греків, так і через відсутність Енея троянське військо опинилося в украй критичному стані. Знаменитий «каталог кораблів» у другій пісні «Іліади» має паралель у переліку італійських племен, які виступили проти Енея. Розповідь про те, як Еней помстився за свого друга, убитого Турном, повторює історію Ахілла і Патрокла. Прощання Енея з дружиною і сином починається так, як прощання Гектора з Андромахою. Смілива вилазка двох троянських нерозлучних друзів Ніса й Евріала має аналогію в нічній розвідці Діомеда й Одіссея. Описові нового щита Ахілла, виготовленого Гефестом на прохання Фетіди, відповідає опис щита Енея, виготовленого Вулканом на благання Венери. Спільне для обох епопей є рішення покласти край кровопролитній боротьбі через єдиноборство двох вождів. Схожість бачимо в укладенні перемир’я і віроломному його порушенні, що призводить до ще запекліших боїв. Сцена поєдинку Енея і Турна з його трагічним фіналом — смертю царя рутулів — створена за зразком бою Ахілла й Гектора.

Чимало моментів ріднить «Енеїду» і з «Одіссеєю». Вергілій, як і Гомер в «Одіссеї», докладно описує блукання головного героя по дорозі з Трої до Італії. Як Одіссей розповідає про свої пригоди на бенкеті в царя феаків Алкіноя, так і Еней в Карфагені оповідає про загибель рідного міста і про свої мандри. Як Одіссея не хоче відпустити німфа Каліпсо, так і Енея затримує закохана в нього Дідона. Відвідини Енеєм підземного царства подібні до «сходження» Одіссея в країну мертвих. Буря на морі в поемі Вергілія нагадує відповідну картину в «Одіссеї».

Проте найкращими епізодами поеми є епізоди цілком оригінальні, наприклад, розповідь про трагічне кохання карфагенської цариці Дідони, що, зраджена Енеєм, спалює себе на вогнищі. Відмінною від гомерівського епосу є образна система «Енеїди»: Вергілій детально виписує не тільки конкретні образи, а й створює абстрактні, що несуть у поемі велике емоційне навантаження, сприяючи створенню у читача певного настрою — у країні мерців «притулився Сум», і Турботи, і Хвороби, і Засмучена Старість. Відрізняється «Енеїда» від гомерівських поем і метою створення: римська поема слугує політичній меті — звеличенню національних рис стародавніх римлян і подвигів і заслуг римського імператора Октавіана Августа. Нащадки Енея покликані володіти світом:

Запам’ятай, римлянине! Ти владно вестимеш народи.

Будуть мистецтва твої встановляти умови для миру,

Милувать, хто підкоривсь, і мечем підкорять гордовитих.

Отже, Вергілій не скопіював свою поему з епопеї Гомера — він по-своєму узагальнив і переосмислив багату епічну традицію, створивши оригінальний твір. Його «Енеїда» знаменує собою синтез розвитку античного епосу — дивний сплав гомерівської традиції, творчих шукань давньогрецького письменства та літературного досвіду римлян.

Появу «Енеїди» захоплено зустріли сучасники, її велич і красу високо оцінили Горацій, Проперцій і Овідій. Ще до появи твору (Вергілій знайомив друзів з окремими частинами) Проперцій урочисто вітав «Енеїду», як шедевр, величніший від «Іліади»:

Гетьте, римські усі ви письменники, гетьте і греки,

Щось більшеє значно росте «Іліади» самої.

Уся подальша римська література розвивалась під могутнім впливом поеми Вергілія. Римські поети більшою чи меншою мірою наслідували образи і техніку «Енеїди». Як у стародавній Греції твори Гомера були найулюбленішими і головними книжками шкільної молоді, так у римській школі подібну роль відіграла Вергілієва героїчна поема: її читали, роз’яснювали, декламували, на ній вчилися віршуванню й ораторському мистецтву. До віршів з «Енеїди» часто вдавалися в щоденному житті, їх цитували в розмові, брали епіграфами до творів мистецтва, надписували на предметах розкоші.

Культ Вергілія, ставлення до його творів, як до літературного зразка і джерела мудрості, успадкували й середні віки. Це благоговіння найяскравіше відбилося у «Божественній комедії» Данте, який змалював автора «Енеїди» символом людської мудрості й обрав своїм провідником у пеклі й чистилищі.

Високий авторитет мав Вергілій та його твір у часи Відродження і класицизму. «Енеїду» наслідував у XIV ст. Франческо Петрарка в латинській поемі «Африка», її впливом позначені видатні епопеї XVI і XVII ст. ст. — і «Несамовитий Роланд» Аріосто, і «Визволений Єрусалим» Торквато Тассо, і «Лузіади» Луїса де Камоенса, і «Втрачений рай» та «Повернений рай» Джона Мільтона та чимало інших. Високо цінували епопею Вергілія Буало і Расін. У XVIII ст. палким шанувальником Вергілія був Вольтер.

______________________________________________________________

1 Пенати — за віруваннями римлян, боги-хоронителі, що піклувалися про благополуччя всієї держави, а також сім’ї й домашнього вогнища. їхні зображення римляни зберігали як святиню у своїх домівках.





загрузка...

загрузка...