ЛІТЕРАТУРА КЛАСИЦИЗМУ

Класицизм — напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту цей напрям досягнув у Франції в XVII ст. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і передусім «Поетика» Аристотеля.

Класицизм прагнув протиставити загальному відчуттю хаосу буття впорядкованість мистецтва. У нормах і правилах естетичної творчості класицисти бачили засіб подолання суперечностей дійсності. Проголошувався принцип правдоподібності, але цей принцип сприймався не як правдиве відтворення життя, а як відтворення прекрасної природи. На противагу ускладненню образу і стилю, властивому бароко, класицизм хоче досягти простоти і зрозумілості. Складні явища дійсності ніби розкладаються на простіші; трагічне й комічне, високе й низьке не зіштовхуються в одному суперечливому образі, як у бароко, а розводяться в різні жанри. «Високими» жанрами вважалися трагедія, ода, епопея, «низькими» — комедія, байка, сатира. Високі жанри зазвичай зверталися до античних міфологічних сюжетів, змальовували піднесено-героїчні ситуації, в яких діяли благородні герої. А комічні жанри відображали сучасність, їх персонажі були демократичнішими. Але й одні, й інші ставили перед собою завдання «повчати, розважаючи». Усі жанри підпорядковувалися визначеним правилам, особливо суворим для драматичних жанрів. Ці правила полягали в дотриманні трьох єдностей: єдності місця, єдності часу, єдності дії. Класицизм значну увагу приділяв теорії мистецтва, упродовж століття було створено досить багато трактатів із поетики класицизму. Найвідомішим серед них став віршований трактат Н. Буало «Поетичне мистецтво». Представниками класицизму були насамперед французькі письменники: драматурги II. Корнель, Ж. Расін, Ж.-Б. Мольєр, байкар Ж. де Лафонтен та інші.