ЛІТЕРАТУРА РЕАЛІЗМУ
Приблизно від середини до останньої чверті XIX століття «погоду» у всесвітньому літературному процесі робили переважно письменники-реалісти. Росіяни Ф. Достоєвський і Л. Толстой впевнено прийняли естафету французів Стендаля, О. Бальзака, Г. Флобера, англійця Ч. Діккенса і пішли далі своїх попередників. Досить згадати твори тієї доби, які увійшли до скарбниці всесвітньої літератури: Приниженій зневажені» (1861); «Гравець» і «Злочин і кара» (1866); «Ідіот» (1868); «Біси» (1871); «Брати Карамазови» (1879-1880) Ф. Достоєвського; «Війна і мир» (1863-1869); «Анна Кареніна» (1873-1877), «Воскресіння» (1889-1899) Л. Толстого.
Творчість Достоєвського і Толстого стала вершиною не лише російського, а й світового реалізму. Вони збагатили всесвітню літературу (зокрема і насамперед жанр роману) вже самим поглядом на одвічні проблеми людства: визнання-невизнання окремою особистістю суспільних законів і норм, право «переступити» через ці закони та норми («Злочин і кара»); бачення проблем війни і миру, війни й народу, «думки народної» («Війна і мир»); проблеми сім'ї, «думки сімейної» («Анна Кареніна») тощо. Глибокий психологізм творів цих письменників до цього часу вражає як літературознавців, так і пересічних читачів. Творчість Достоєвського і Толстого дійсно безсмертна, вона пережила і ще переживе багато літературних мод І навіть суспільних формацій, адже як за змістом, так і за формою творів вони досягли загальнолюдських, дійсно всесвітніх висот. У цей час у світовій літературі переважали такі напрями, як натуралізм та позитивізм.
Натуралізм (від лат. nature — природа) — назва течії в європейській літературі та мистецтві, що виникла у 70-х pp. XIX ст. і особливо широко розгорнулася в 80-90-х pp., ставши тоді найвпливовішим напрямом. Основні елементи натуралізму у літературі існували значно раніше; у 80-х pp. ця течія дістала назву і теоретичне обґрунтування, дане Емілем Золя в книзі «Експериментальний роман» (1879) і в статтях про театр. Надалі під терміном «натуралізм» об'єднувалися поняття вельми різнорідні й відмінні від уявлення про нього його основоположників, зокрема Золя. Пояснюючи вибір цього терміна для визначення нового літературного стилю, Золя починає з відмежування від реалізму: «Мене питають, чому я не задовольняюся словом «реалізм», яке використовуймося 30 років тому? Я поступив так лише тому, що тодішній реалізм звужував художньо-літературний світогляд; мені здавалося, що слово натуралізм» розширює область спостереження» («Натуралізм в театрі»). У цю область відтепер входять заборонені до натуралізму теми л області патології і фізіології, проблеми праці, тієї або іншої професії («Жерміналь»). Уводячи нове визначення для літературного стилю, Золя все ж таки визначає основою цієї літературної течії реалізм, який відігравав провідну роль у французькій літературі другої половини XIX ст. Позитивізм — соціально-філософський напрям, що характеризується прагненням виходити з даного, фактичного, стійкого, безперечного (позитивного), щоб створити соціальну теорію:
— вільну від метафізичних пояснень;
— доказову і загальнозначущу;
— засновану на методології, властивій природничим наукам. Десь наприкінці XIX століття питома вага літератури реалізму
у вираженні художніх прагнень епохи почала зменшуватися, набирали сили модерністські напрями та течії.