Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Марина Цвєтаєва - Життя і творчість
(1892-1941)
Марина Іванівна Цвєтаєва народилася в Москві 26 вересня 1892 року. За походженням, сімейними зв'язками, вихованням вона належала до трудової науково-художньої інтелігенції. Якщо вплив батька, Івана Володимировича, університетського професора і творця одного з кращих московських музеїв (нині музею образотворчих мистецтв), до певного часу залишався прихованим, то мати, Марія Олександрівна, жагуче і бурхливо займалася вихованням дітей до самої своєї ранньої смерті, привчаючи їх до музики, до культури. «Після такої матері мені залишилося тільки одне: стати поетом», — згодом напише Марина.
Характер у Марини Цвєтаєвої був важкий, нерівний, хитливий. Ілля Еренбург, що добре знав її в молодості, говорить: «Марина Цвєтаєва сполучала в собі старомодну чемність і бунтарство, пієтет перед гармонією і любов'ю до душевної недорікуватості, граничну гордість і граничну простоту її життя було клубком прозрінь і помилок».
Один раз Цвєтаєва випадково обмовилася з суто літературного приводу: «Ця справа фахівців поезії. Моя ж спеціальність — Життя». Жила вона складно і важко, не знала і не шукала спокою, ні благоденства, завжди була в повній невпорядкованості, щиро стверджувала, що «почуття власності» у неї «обмежується дітьми і зошитами». Життям Марини з дитинства і до кончини правила уява.
Красною кистью Рябина зажглась,
Падали листья —
Я родилась.
Спорили сотни
Колоколов.
День был субботний
Иоанн Богослов.
Мне и доныне
Хочется грызть
Красной рябины
Горькую кисть.
Дитинство, юність і молодість Марини Іванівни пройшли в Москві у тихому підмосковному Тарусі, частково за кордоном. Училася вона багато, але, через родинні обставини, досить безсистемно: зовсім маленькою дівчинкою — у музичній школі, потім у католицьких пансіонах у Лозанни і Фрайбурзі, у ялтинській жіночої гімназії, у московських приватних пансіонах.
Вірші Цвєтаєва почала писати із шести років (не тільки по-російськи, але і по-французьки, по-німецьки), друкуватися — із шістнадцяти. Герої і події оселилися в душі Цвєтаєвої, продовжували в ній свою «роботу». Маленька, вона хотіла, як усяка дитина, «зробити це сама». Тільки ж тепер «це» було не гра, не малювання, не спів, а написання слів. Самій знайти риму, самій записати що-небудь. Звідси перші наївні вірші з шести-семи років, а потім — щоденники і листи.
У1910 році, ще не знявши гімназичної форми, тайкома від родини, випускає досить об'ємний збірник «Вечірній альбом». Його помітили і схвалили такі впливові й вимогливі критики, як В. Брюсов, Н. Гумільов, М. Волошин.
Вірші юної Цвєтаєвої були ще дуже незрілі, але підкуповували своєю талановитістю, відомою своєрідністю і безпосередністю. На цьому зійшлися всі рецензенти. Строгий Брюсов особливо похвалив Марину за те, що вона безбоязно вводить у поезію «повсякденність», «безпосередні риси життя», застерігаючи її, утім, від небезпеки впасти в «домашність» і розміняти свої теми на «милі дрібниці»: «Безперечно талановита Марина Цветаева може дати нам дійсну поезію інтимного життя і може, при тій легкості, з якої вона, здається, пише вірші, розтратити усі свої дарування на непотрібні, хоч і витончені дрібнички». У цьому альбомі Цветаева переливає свої переживання в ліричні вірші про нездійснену любов, про безповоротність минулого і про вірність люблячої:
Ты все мне поведал — так рано!
Я все разглядела — так поздно!
В сердцах наших вечная рана,
В глазах молчаливый вопрос...
Темнеет... Захлопнули ставни,
Над всем приближение ночи...
Люблю тебя, призрачно-давний,
Тебя одного — и навек!
У її віршах з'являється лірична героїня — молода дівчина, що мріє про любов. «Вечірній альбом» — це схована присвята. Перед кожним розділом — епіграф, а то і по два: з Ростана і Біблії.
Такі стовпи першого зведеного Мариною Цвєтаєвою будинку поезії. Який він ще поки ненадійний, цей будинок, які хиткі його деякі частини, створені напівдитячою рукою! Немало інфантильних рядків — утім, цілком оригінальних, ні на чиї не схожих:
«Кошку завидели курочки,
Стали с индюшками в круг...»
Мама у сонной дочурки
Вынула куклу из рук.
(«У кроватки»)
Але деякі вірші вже передвіщували майбутнього поета. У першу чергу — невтримна і жагуча «Молитва», написана поетесою в день 17-річчя, 26 вересня 1909 року:
Христос и Бог! Я жажду чуда
Теперь, сейчас, в начале дня!
О, дай мне умереть, покуда
Вся жизнь как книга для меня.
Ты мудрый, ты не скажешь строго:
«Терпи, еще не кончен срок».
Ты сам мне подал — слишком много!
Я жажду сразу — всех дорог!
Люблю и крест, и шелк, и каски,
Моя душа мгновений след...
Ты дал мне детство — лучше сказки
И дай мне смерть — в семнадцать лет!
Ні, вона зовсім не хотіла вмерти в цей момент, коли писала ці рядки; вони — лише поетичний прийом.
Марина була дуже життєстійкою людиною («Мене вистачить ще на 150 мільйонів життів!»). Вона жадібно любила життя і, як поет-романтик, пред'являла йому вимоги величезні, часто — непомірні.
У вірші «Молитва» схована обіцянка жити і діяти: «Я прагну всіх доріг!». Вони з'являться в безлічі — різноманітні дороги цвєтаєвської творчості.
У віршах «Вечірнього альбому» поруч зі спробами виразити дитячі враження і спогади сусідила недитяча сила, що пробивала собі шлях крізь нехитру оболонку заримованого дитячого щоденника московської гімназистки.
У «Вечірньому альбомі» Цветаева багато сказала про себе, про свої почуття до дорогих її серцю людей; у першу чергу про маму і про сестру Асю.
«Вечірній альбом» завершується віршем «Ще молитва». Лірична героїня молить Творця послати їй просту земну любов.
У кращих віршах першої книги Цвєтаєвої вже відчуваються інтонації головного конфлікту її любовної поезії: конфлікту між «землею» і «небом», між пристрастю й ідеальною любов'ю, між хвилинним і вічним.
Слідом за «Вечірнім альбомом» з'явилося ще два віршованих збірники Цвєтаєвої: «Чарівний ліхтар» (1912 р.) і «Із двох книг» (1913 р.) — обидва під маркою видавництва «Оле-Лукойе», домашнього підприємства Сергія Ефрона, друга юності Цвєтаєвої, за якого у 1912 році вона вийде заміж. У цей час Цвєтаєва — «чудова і переможна» — жила вже дуже напруженим душевним життям. Життєлюбство Марини втілювалося насамперед у любові до Росії і до російської мови. Марина дуже сильно любила місто, у якому народилася, Москві вона присвятила багато віршів:
Над городом, отвергнутым Петром,
Перекатился колокольный гром.
Гремучий опрокинулся прибой
Над женщиной, отвергнутой тобой.
Царю Петру, и вам, о царь, хвала!
Но выше вас, цари, колокола.
Пока они гремят из синевы —
Неоспоримо первенство Москвы.
И целых сорок сороков церквей
Смеются над гордынею царей!
У перші дні 1917року у зошиті Цвєтаєвої з'являються не найкращі вірші, у них чуються переспіви старих мотивів, говориться про стомлену пристрасть ліричної героїні.
У найбільш удалих віршах оспівується радість земного буття і любові:
Мировое началось во мне кочевье:
Это бродят по ночной земле — деревья,
Это бродят золотым вином — грозди,
Это странствуют из дома в дом — звезды,
Это реки начинают путь — вспять!
И мне хочется к тебе на грудь — спать.
Багато зі своїх віршів Цветаева присвячує поетам-сучасникам: Ахматовій, Блоку, Маяковському, Ефрону.
...В певучем граде моем купола горят,
И Спаса светлого славит слепец бродячий...
— И я дарю тебе свой колокольный град, Ахматова!
— и сердце свое в придачу.
Але всі вони були для неї лише побратимами по перу. Блок у житті Цвєтаєвої був єдиним поетом, якого вона шанувала не як побратима по «стародавньому ремеслу», а як божество від поезії, і якому, як божеству, поклонялася. Творчість лише одного Блока сприйняла Цветаева як висоту настільки піднебесну, що захватом стали всі її вірші, присвячені Блоку в 1916 і 1920-1921 роках.
Зверю — берлога,
Страннику — дорога,
Мертвому — дроги.
Каждому свое.
Женщине — лукавить,
Царю — править,
Мне славить
Имя твое.
Марина Цветаева пише не тільки вірші, але й прозу. Проза Цвєтаєвої тісно пов'язана з її поезією. У ній, як і у віршах, важливий був факт, не тільки зміст, але і звучання, ритміка, гармонія частин. Вона писала: «Проза поета — інша робота, ніж проза прозаїка, у ній одиниця зусилля — не фраза, а слово, і навіть часто — моє».
Проза Цвєтаєвої створює враження великої масштабності, вагомості, значущості. Дрібниці як такі у Цвєтаєвої просто перестають існувати, люди, події, факти — завжди об'ємні. Цветаева володіла даром точно і влучно розповісти про свій час.
Незабаром відбулася Жовтнева революція, яку Марина Цветаева не прийняла і на зрозуміла. З нею трапилась справді фатальна пригода. Здавалося б, саме вона з усією бунтарською натурою свого людського і поетичного характеру могла знайти в революції джерело творчого натхнення.
У літературному світі вона, як і раніше, трималася осібно. У травні 1922 року Цветаева зі своєю дочкою їде за кордон до чоловіка, що був білим офіцером. За кордоном вона жила спочатку в Берліні, потім три роки в Празі; у листопаді 1925 року вона перебралася в Париж. Життя було емігрантське, важке, убоге. Доводилося жити в передмісті, тому що в столиці було не по кишені.
Спочатку біла еміграція прийняла Цвєтаєва як свою, її охоче друкували і хвалили. Однак незабаром картина істотно змінилася. Насамперед для Цвєтаєвої настало протверезіння. Білоемігрантське середовище, з метушнею і лютою гризнею всіляких «фракцій» і «партій», відразу ж розкрилося перед поетесою у всій своїй жалюгідній і огидній наготі. Поступово її зв'язки з білою еміграцією рвуться. її друкують дедалі менше, деякі вірші і твори роками не потрапляють до друку чи взагалі залишаються в столі автора.
Рішуче відмовившись від своїх колишніх ілюзій, вона нічого вже не оплакувала і не віддавалася ніяким спогадам про те, що пішло в минуле. У її віршах зазвучали зовсім інші ноти:
Берегитесь могил:
Голодней блудниц!
Мертвый был и сенил:
Берегитесь гробниц!
От вчерашних правд
В доме смрад и хлам.
Даже самый прах
Подари ветрам!
Дорогою ціною куплене зречення від дрібних «учорашніх правд» надалі допомогло Цвєтаєвій важким, навіть болісним шляхом., з величезними втратами, але все-таки прийти до збагнення великої правди століття.
Навколо Цвєтаєвої усе тісніше сходилися глухі стіни самотності, їй нікому прочитати, когось запитати, ні з ким порадіти. У таких умовах, у такій ізоляції вона героїчно працювала як поет, працювала не покладаючи рук.
Ось що вражає: не зрозумівши і не прийнявши революції, утікши від неї, саме там, за кордоном, Марина Іванівна, мабуть, уперше знайшла тверезе знання про соціальну нерівність, побачила світ без будь-яких романтичних покривів.
Найцінніше в зрілій творчості Цвєтаєвої — її невгасима ненависть до «ситості» і усякої вульгарності. Надалі у творчості Цвєтаєвої дедалі більше міцніють сатиричні ноти. У той же час дедалі більше росте і зміцнюється жвавий інтерес до того, що відбувається на покинутій Батьківщині. «Вітчизна не є умовність території, а приналежність пам'яті і крові, — писала вона. — Не бути в Росії, забути Росію може боятися тільки той, хто мислить себе поза нею. У кого вона всередині — той утрачає її лише разом з життям». З часом поняття «Вітчизна» для неї наповнюється новим змістом. Поет починає розуміти розмах російської революції («лавина з лавин»), вона починає чуйно прислухатися до «нового звучання повітря».
Туга за Росією позначається в таких ліричних віршах, як «Світанок на рейках», «Скіпа», «Російському житу від мене уклін» і сплітається з думою про нову Батьківщину, яку поетеса ще не бачила і не знає, — про Радянський Союз, про його життя, культуру і поезію.
До 30-х років Марина Цветаева абсолютно ясно усвідомила рубіж, що відокремив її від білої еміграції. Важливе значення для розуміння поезії Цвєтаєвої 30-х років має цикл «Вірші до сина». Тут вона на повен голос говорить про Радянський Союз як про новий світ нових людей, як про країну зовсім особливого устрою й особливою долею, що рветься вперед — у майбутнє, і в саму світобудову —- «на Марс».
Особиста драма поетеси перепліталася з трагедією століття. Вона побачила звірячий почерк фашизму і встигла проклясти його. Останнє, що Цветаева написала в еміграції, — цикл гнівних антифашистських віршів про розтоптану Чехословаччину, яку вона ніжно і віддано любила. Це воістину «плач гніву і любові»; Цветаева утрачала вже надію — рятівну віру в життя.
Отказываюсь — быть
В Бедламе — нелюдей
Отказываюсь — жить
С волками площадей.
На цій ноті останнього розпачу завершилась творчість Цвєтаєвої. Далі залишилося просто людське існування.
У1939 році Цветаева відновлює своє радянське громадянство і повертається на батьківщину. Важкими були для неї ці сімнадцять років на чужині. Вона мріяла повернутися в Росію «бажаним і жаданим гостем». Але так не вийшло. Особисті обставини склалися погано: чоловік і дочка піддавалися необґрунтованим репресіям. Цветаева оселилася в Москві, готувала збірку віршів. Однак раптом вибухнула війна. Мінливості евакуації закидали Цветаева спочатку в Чистополь, а потім у Єлабугу. Там і наздогнала її самотність, про яку вона з таким глибоким почуттям сказала у своїх віршах. Змучена, утративши віру, 31 серпня 1941 року Марина Іванівна Цветаева покінчила життя самогубством. Могила її загубилася. Довго довелося очікувати і виконання її юнацького пророцтва, що її віршам «як дорогоцінним винам настане своя черга».
Марина Цветаева — великий поет, і внесок її в культуру російської поезії XX століття значний. Спадщина Марини Цвєтаєвої велика. Серед створеного Цвєтаєвою, крім лірики — сімнадцять поем, вісім віршованих драм, автобіографічна, мемуарна, історико-літературна і філософсько-критична проза.