Євген Євтушенко - Життя і творчість

Євтушенко ввійшов у поезію численними збірками: «Розвідники прийдешнього» (1952), «Шосе Ентузіастів» (1956), «Яблуко» (I960), «Ідуть білі сніги» (1969), «Співаюча дамба» (1972), «Зварювання вибухом» (1980), «Майже насамкінець» (1985), поемами «Станція «Зима» (1956), «Казанський університет» (1970), «Мама І нейтронна бомба» (1982), «Фуку» (1985).

Поезія Євтушенка, як узагальнює її змістовну суть Є. Сидоров, — «заримована кардіограма серцебиття країни, інколи містифікована неточністю поетичного інструмента, не завжди суб'єктивно чесна, щира. Його вірші, буває, втрачають у гармонії, цілісності, естетичній вишуканості, але часто виграють в актуальності, злободенності, атакуючи навально, з ходу». Сам поет також підкреслював, що одним з головних завдань сучасної поезії є її високе громадянське покликання.

Євтушенку належить знаменитий вислів: «Поет в Росії більше, ніж поет».

Критики виділяють такі характерні риси поетики Євтушенка, як використання деталі, афористичність, дидактичність і риторичність. Євтушенко — майстер асонансної рими (побудованої на співзвуччі наголошених голосних звуків), яку часто називають «Євтушенківською». їх особливо багато у вірші «Бузок» (1957): «за полночь — за плечи»; «неистинно — из дому»; «грусть — грубость» і т. д.

Дослідник творчості Є. Євтушенка писав про нього: «Як поет, він народжений суспільною ситуацією середини 50-х років. Від цього часу і назавжди у його творчість увійдуть публіцистичні, суспільно-політичні мотиви. Він буде постійно претендувати пароль виразника справедливих народних уявлень про демократію...» (Є. Сидоров).

Бардівська пісня

Неординарним і цікавим явищем у поезії 60-70-х років стала також так звана авторська (або бардівська) пісня, її найвищі досягнення цього періоду пов'язують з іменами Булата Окуджави та Володимира Висоцького.