Бо Цзюй-І - Біографія, життя і творчість письменника

Бо Цзюй-І народився на півночі Китаю, у провінції Шаньсі. Він жив у мирний і досить спокійний час. Бо Цзюй-І обрав поетичний шлях ще замолоду. Він навчався мистецтву поетичного сприйняття у великих танських поетів і, як і їх, його вабила до себе чистотою помислів і ясністю слова старовинна поезія Тао Юань-міня. На відміну від своїх попередників — Лі Бо та Ду Фу, Бо Цзюй-І робив офіційну державну кар’єру, належачи до чиновницького кола. Його заслуги на державній службі відзначені навіть в офіційному літописі: «Коли Бо Цзюй-І керував Ханьчжоу, він був першим, хто спорудив греблю на озері Цяньтанху і використав води озера для зрошення селянських полів». Останньою посадою поета була посада губернатора провінції. До цього він посідав досить скромні пости на півдні країни, спізнавши характерні для тогочасного чиновника злети і падіння. При дворі служив мало, а після виходу у відставку останні 14 років життя провів у глухому селі, багато читав і писав. Проте всю свою кар’єру він поставив на службу поезії, а поезію — на службу сучасності. Він твердив, що «твір повинен пов’язуватися з часом, поезія повинна пов’язуватися з дійсністю». Вже в одному із його перших викривальних віршів: «Я дивлюсь, як збирають пшеницю», — чітко прослідковується мотив, який давно визрівав у віршах його попередників — мотив сорому перед трудівником-селянином.

Поміж викривальних віршів Бо Цзюй-І головне місце посідають 50 «Нових народних пісень» і 10 поезій циклу «Цінські наспіви». Достатньо назвати підзаголовки «Нових народних пісень», щоб стала зрозумілою їхня спрямованість: «Страждання селянина», «Проти здирників-чиновників» та ін. Ці поезії — сюжетні оповідання, подані у формі монологу героя. У них поет інколи порушує чітко регламентований розмір офіційного, «статутного», рядка чи додає один рядок поза строфою.

Вірші Бо Цзюй-І стали новим щаблем у розвитку китайської поезії, як і в розвитку китайської суспільної думки. У них відобразилось і погіршення життя селянина, і зміна місця поета-мислителя в танській державі.

У сюжетних віршах Бо Цзюй-І з’являються вже типізовані образи з великою кількістю життєвих деталей. Ще відсутня індивідуалізація героя, як відсутня вона і в Ду Фу, але в загальних рисах поет приходить до більш визначеного малюнка. Людина розглядається уважніше, аж до деяких особливостей її характеру. Новими рисами були контрастне протиставлення наприкінці віршів, алегорії, різка до грубощів мова викривальних віршів. У всьому цьому крилася складна простота, що вимагало постійної праці. І в Бо Цзюй-І залишається віра у правителя. Але цілком імовірно, що вона була вимушеною: і без цього багато крамоли містилось у віршах поета. Та все ж віра в монарха, без сумніву, похитнулася: про це свідчить певний іронічний відтінок, що іноді прозирає у рядках поета про господаря.

Посилена зацікавленість внутрішнім світом людини прослідковується у двох поемах Бо Цзюй-І, які знаменують водночас досягнення сюжетної поезії. У «Вічній печалі» йдеться про досить прозоро завуальоване кохання Сюань-цзуна до його наложниці Ян-гуйфей. Поет розповідає про велике людське почуття, про спечаленого за вбитою коханою імператора як про звичайного смертного, гідного співчуття. Це єдиний випадок, коли поета зацікавили душевні страждання знаті. У «Вічній печалі» в центрі уваги поета — почуття, сама ж людина в цьому творі досить абстрактна.

Приблизно через десятиліття, вже після «Народних пісень» і «Цінських наспівів», Бо Цзюй-І створив поему «Піпа», у якій в загальному звичайне тогочасне життя змальоване без яскравих фарб, як це бачимо у «Вічній печалі». Ян-гуйфей — уособлення невмираючого кохання, та й живе героїня поміж безсмертних. Натомість героїня поеми «Піпа» важлива читачеві сама по собі: її важку долю розділила не одна жінка танського Китаю.

Як і багато китайських поетів, Бо Цзюй-І перед смертю написав автоепітафію: «Все, що він любив у житті, що він відчував, чого досяг, що поховав, через що пройшов, що його гнітило, з чим він був пов’язаний, усе це, події та речі, ввійшло у його вірші. Розкрий книгу, і ти дізнаєшся про все».

О. Карпенко