БОРҐЕН, Юхан - Біографія, життя і творчість письменника

БОРҐЕН, Юхан - Біографія, життя і творчість письменника

(1902 - 1979)

БОРҐЕН, Юхан - творчість письменника

БОРҐЕН, Юхан (Borgen, Johan - 28.04.1902, Хрістіанія — 16.10.1979, Валер (Йостхул) — норвезький письменник.

Він народився у забезпеченій і респектабельній сім’ї адвоката, здобув добру освіту. Окрім романів, йому належать новели, п’єси, статті про літературу, театр, культуру та політику. Борґен був редактором і режисером, побив виступати на радіо, відчуваючи таким чином близькість до своїх співвітчизників. Його творчість увібрала впливи М. Пруста та Дж. Джойса, національні корені його творів починаються від Г. Ібсена і К. Гамсуна. Із сучасників на Заході він особливо цінував М. Фріша. Людина величезної працездатності, Борґен щодня писав не менше 7—8 годин і був надзвичайно різнобічною особистістю. Його сучасник — літературознавець В. Далл — зазначав, що Борґена можна було уявити собі групою авторів, куди входили «лірик, політик, клоун, двоє-троє дітей, просто людина, збагачена життєвим досвідом, а можливо, і хто-небудь інший».

Його соціально-критичні, філософські твори за все досліджують людську душу. Психологічна майстерність і філософська глибина роздумів ставлять його в один ряд з найкращими письменниками світу — його сучасниками. Як послідовник філософії екзистенціалізму, він зважав, що людина постійно перебуває в пограничній ситуації і зобов’язана зробити свій вибір і вибір свого шляху. У статті «Уява і мистецтво» («Innbilmngens verden», 1960) він зауважив: «Ми живемо мовби у пограничній зоні, і нас постійно манить від повсякденного до незвичайного. Закони, що діють у цій зоні, стимулюють захоплення, які суперечать елементарному здоровому глузду». І продовжив через декілька сторінок:»...ми продовжуємо жити зі своєю «роздвоєною особистістю» і своєю безмежною тривогою в пограничній області, яка називається нашим життям...» Ці висловлювання письменника дають ключ до його розуміння особистості та її можливостей. При цьому письменник бачить не лише «розірваність» своїх героїв, а й надзвичайно важкі внутрішні конфлікти, які є наслідком одночасно існуючих бажань пізнати себе і світ і боязні страждань, що є незмінними супутниками під час занурення в реальну дійсність. Хитання поміж «безтурботним напівдобробутом» і бездумністю, з одного боку, і надзвичайно сильними відчуттями та переживаннями, які неминуче виникають при спробі проникнути глибше поверхні явищ, — це та атмосфера, що повсякчас присутня у творах Борґена.

Одна із збірок його новел називається «Самотні дерева у лісі» — так можна було б охарактеризувати героїв письменника: вони в суспільстві, але всі вони водночас трагічно самотні, ніким не зрозумілі, їхню ізольованість так само важко подолати, як неможливо переставити в лісі дерева. І ще одне необхідне попереднє зауваження: Борґен вважав (ст. «Про фах письменника» — «От digte», 1975), що надзвичайно важливу роль у формуванні особистості відіграють дитячі спогади. Сам про себе він писав, що кінський запах, який ішов від шкільного ранця, згадався, коли проминули роки навчання, розвинув його уяву і зробив його письменником. Ця ідея «спогаду» якнайтісніше поєднується у Борґена з ідеєю творчої уяви, яка ґрунтується на спогаді, на досвіді; саме спогади «дають поштовх новим думкам, які, в свою чергу, запліднюють фантазію». Пориваючись до правди, але відокремлюючи мистецтво від дійсності, Борґен стверджував, що «вигадка може бути правдивішою від породженої нею голої правди», оскільки хід подій у ній випадковий, а натомість «художній твір не виникає випадково». Художній твір, у якому автор «повіряє найпотаємніше» читачу, щоб пробудити його власну активність у пізнанні світу, є результатом напруженої праці, праці думки у першу чергу.

З 1923 р. Борґен займався журналістикою, його статті завжди були присвячені найактуальнішим проблемам сучасності: він попереджував співвітчизників про небезпеку фашизму, боровся за визволення його в’язнів; під час Другої світової війни під псевдонімом (прибравши прізвище смішного чоловічка з фольклору Мумле — Гусяче яйце) за допомогою езопівської мови знаходив можливість писати про справжнє життя країни під. гнітом окупантів. Гостре відчуття свого громадянського обов’язку привело його в роки окупації в ряди Опору, за що він був заарештований і ув’язнений у концтаборі Гріні. Через півроку йому пощастило емігрувати до Швеції, де була видана його книжка «Дні в Гріні»(«Dager pa Grini», 1941—1942), потай написана в концтаборі. У ній змальовувалися не страждання в’язнів (про це багато писали до нього, він не повторювався), а осмислювалося те, що відбувається у світі.

Перша збірка новел Борґена, яка з’явилась у 1935 p., успіху йому не принесла, але вже наступні змусили побачити в ньому тонкого психолога, поета природи, уважного спостерігача, який вміє помічати складність соціальних взаємовідносин, розбещуючий вплив світу грошей на людину. Тема дитинства значно повніше втілилася у зб. «Душа дитини»(«Barnesinn», 1937), де зіткнулися світ дорослих і світ дітей. Потаємні дитячі муки, невисловлені страждання, думки, які не знаходять відгуку, власні закони поведінки, які не можуть зрозуміти дорослі, стали змістом цих новел. Світ цей не менш трагічний, аніж світ дорослих. Поезія дитинства відобразилась у новелі «Козолист» («Caprifolium», 1948) зі зб. «Медовий місяць». До поодиноких у Борґена творів про щастя відноситься новела «Ти, кохання, мене забери із тіней віддзвенілого дитинства!» зі зб. «Новели про кохання» («Noveller om kjaerlighet», 1952). Тонкою спостережливістю і любов’ю до простих людей пройнята новела «Будиночок біля моря» («Sommer huset») зі зб. «Вибрані новели» («Noveller і utvalg», 1961).

Згадувана раніше зб. «Самотні дерева в лісі» («Traer alene і sk’ogen», 1969) знову змушує читача зазирнути у глибини психології людини, яка не знаходить споріднених душ. Новелу Борґена швидше можна назвати оповіданням, оскільки у ній відсутня та сюжетна несподіванка, яка притаманна новелістиці. Його новела ближча до оповідання А. Чехова, високо поціновуваного норвезьким письменником: у ній більше спостережень за психологією людей, прагнення передати їхнє невидиме душевне і духовне життя. У романі «В кінцевому підсумку» («Nar alt kommer til alt», 1934) — гостросатиричному у змалюванні суспільної моралі — намічаються основні теми його творів даного жанру — пошуки людиною самої себе, роздуми про смисл існування, про місце людини в суспільстві, про сутність зв’язків людини зі суспільством. Роман «Літа немає» («Ingensommer», 1944) був першим твором на тему окупації та Опору. У ньому показаний шлях інтелігента від занять мистецтвом до активного опору окупантам.

Найзначнішим твором Борґена стала трилогія про Вілфреда Саґена — «Маленький лорд» («Lillelord», 1955), «Темні джерела» («De m0rke Kilder», 1956), «Ось ми його й упіймали» («Vi har hamn na», 1957). Тут поєднуються всі головні теми Борґена. У трилогії прослідковується доля героя, починаючи з чотирнадцятилітнього віку до загибелі, коли йому вже понад сорок. Вілфреда Саґена аж ніяк не можна окреслити однозначно — у ньому складно переплелися найсуперечливіші людські риси. Автор досліджує їхні витоки та їхній розвиток. Водночас Борґен ставить собі за мету показати механізм, закономірність і навіть моральну законність зв’язків людини зі суспільством, обов’язковість для людини дотримання норм того суспільства, яке її виховало. Увесь твір побудовано на контрастах і водночас він надзвичайно органічний, логічно вмотивований, викінчений. Борґен зазначав, що мистецтво «не лише сприяє виходу з підпорядкованої здоровому глузду повсякденності, воно пов’язане з пізнанням самої себе. А це може бути небезпечним». Радикальність художника залежить від того, наскільки його мистецтво суперечить загальноприйнятим уявленням про особистість. Роман про Вілфреда Саґена — це, дійсно, багато в чому відхід від добромисного здорового глузду, самопізнання художником себе самого і через себе самого — свого героя, а тому й зображення зовсім незвичної психології і незвичної самосвідомості. Тому не випадково роман про Вілфреда Саґена називали романом про зрадника, хоча насправді Борґен-екзистенціаліст досліджує пограничну ситуацію.

Перша частина роману, в якій зображена юність героя, побудована на контрасті видимості і сутності в поведінці та душі підлітка. Зовнішньо він схожий на маленького лорда Фонтлероя — героя книги Ф. Бйорнет: такий же привабливий, такий же вихований юний Вілфред. Але він уже живе подвійним життям: підробляє листи вчительки до матері та її відповіді вчительці, забирається у найнебезпечніші райони Осло і підмовляє вуличних хлопчаків пограбувати тютюнову крамничку. Його вабить невідоме не через те, що воно хибне, не через те, що він хоче такими неординарними способами відстояти свою самостійність, те внутрішнє «я», котре усе любляче його оточення прагне підігнати під загальноприйнятий взірець. Хлопчик обдарований, здатний тонко відчувати і просто проникати у потаємні думки навколишніх, він не може відкрити їм свою душу, оскільки це те, що для нього є найсвятішим. Він інстинктивно не бажає впустити туди брехню та непристойність, хоча сам чинить злочини супроти загальноприйнятої моральності. Автору вдається зобразити героя не банальним, зіпсованим з дитинства шукачем пригод, а саме дуже складною, чуйною, талановитою людиною, яка шукає саму себе, яка шукає ту форму реалізації особистості, що розкрила б усі його можливості, не осквернивши найсокровенніших почуттів.

Друга частина книги змальовує героя юнаком під час Першої світової війни, коли більшість його колишніх товаришів заклопотана збагаченням усіма можливими і неможливими шляхами. Його, художника-початківця, оточує вульгарність. Найскладнішою є остання частина, де немовби підсумовується те, до чого приходить герой і до чого приходять ті, хто знав його. Час дії — Друга світова війна, яка створює своєрідну «пограничну» ситуацію у сфері світосприймання. Вілфред Саґен не приєднався до Опору і через те викликає підозру в його учасників, але він не служить й окупантам — не довіряють йому й ті, проте у нього є зв’язки з тими й іншими. Два моменти видаються особливо важливими. По-перше, Вілфред не приймає тих спрощень, які вважають необхідними учасники Опору, німці для нього не всі бандити і негідники, він не вважає, що «мораль потребує спрощення». По-друге, поміж німців у нього з’являється своєрідний двійник, який зізнається, що у Вілфреді він бачить «шматок самого себе», свого брата. Ця тема для Борґена, який хоче осмислити саму можливість виникнення війни і вірить у людську спільноту, незалежно від національності, дуже важлива. Він наче змушує людей подати один одному руки, тих людей, котрих політика змушує вбивати один одного. Але все ж ставлення Борґена — учасника Опору — до німці має відбиток певної зневаги. А його Вілфред Саґен, якого всі — навіть родичі, котрі бажають йому добра, звинувачують у тому, що він не хоче жити просто, як інші, і якого учасники Опору, не маючи доказів, лише за підозрою, засуджують до смерті, здійснює найсміливіший вчинок, яким гордяться учасники Опору, приписуючи його невідомому героєві, замордованому фашистами. І руку Вілфред (егоїст, на думку більшості) втрачає, рятуючи дитину. Вілфред гине в Борґена не тому, що його потрібно стратити як зрадника, а тому, що він не хотів спрощень, стояв вище від більшості оточуючих його людей, не був на них схожим і через те викликав підозру. Автор зобразив трагедію неординарної людини у світі середньостатистичних людей.

У романах «Я» (1958), «Блакитна вершина» (1964), «Червоний туман» («Den rvxie taken», 1967) Борґен віддав належне модернізмові: складна символіка, зміщення часів, умовність. Завдання ж залишилося колишнім — усвідомлення особистістю власної сутності, суд людиною самої себе. У романі «Червоний туман» автор використав оригінальну колізію для самоаналізу — герой оцінює себе, знаючи, що він вчинив злочин. Тема вчиненого, але не розкритого злочину, як способу найповнішого дослідження характеру неодноразово була присутньою в творах Борґена. Ситуації нерідко абсурдні, але письменник вважав, що абсурд не суперечить художності, оскільки мистецтво створює особливу реальність, «надреальність», далеку від рабського копіювання дійсності, від здорового глузду, а в цьому завжди є елемент абсурду, навіть у загальновизнаних реалістів.

Українською мовою окремі твори Борґена переклали О. Сенюк і Н. Іваничук.

Г. Храповицька



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.