Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

БУАЛО-ДЕПРЕО, Нікола

(1636 - 1711)

БУАЛО-ДЕПРЕО, Нікола - творчість письменника

БУАЛО-ДЕПРЕО, Нікола (Boileau-Despreaux Nicolas, - 1636 у Парижі — 1711, там само) — французький письменник, теоретик

Буало-Депрео народився у Парижі в сім'ї заможного буржуа, адвоката, чиновника паризького парламенту. Його біографія нічим не прикметна. Як і більшість тогочасних юнаків, він здобув освіту в єзуїтському колежі, згодом студіював у Сорбонні богослов'я та право, проте не мав особливого потягу ні до юридичної, ні до духовної кар'єри. Ставши після смерті батька матеріально незалежним, Буало-Депрео міг цілком віддатися літературі, достатньо вільно висловлювати свої думки та оцінки.

Перші вірші Буало-Депрео з'явилися друком у 1663 р. З-поміж них привертають увагу «Станси до Мольєра «з приводу його комедії «Урок дружинам». У запеклій боротьбі, яка розгорнулася навколо цієї п'єси, Буало-Депрео зайняв цілком недвозначну позицію: він привітав комедію Ж. Б. Мольєра як проблемний твір, у якому порушуються глибокі моральні питання.

Протягом 60-х pp. XVII ст. Буало-Депрео опублікував дев'ять віршованих сатир. Тоді ж написав пародійний діалог у манері Лукіана «Героїроманів» («Dialogue les heros de romans», опубл. у 1713 p.). Використовуючи сатиричну форму «Діалогів мертвих» Лукіана, Буало-Депрео вивів псевдоісторичних героїв прецезійних романів, які опинилися у потойбічному царстві перед Плутоном і Міносом і з мудрецем Діогеном. Стародавні люди дивуються з приводу дивних і недоречних промов і вчинків Кіра, Александра Македонського та інших героїв романів, вони насміхаються з їхньої неприродної манери висловлюватися, надуманих почуттів. Наприкінці з'являється героїня поеми Ж. Шаплена «Діва» — Жанна Д'Арк, яка ледве читає «важкі», беззмістовні вірші старого поета.

Починаючи з 60-х pp., Буало-Депрео заприятелював з Мольєром, Ж. де Лафонтеном і особливо — Ж. Расіном. У ці роки його авторитет як теоретика та літературного критика був уже загальновизнаним. Наступне десятиліття прикметне тим, що Буало-Депрео, окрім «Поетичного мистецтва», опублікував дев'ять послань, «Трактат про прекрасне» та іроїкомічну поему «Налой» («Lutrin», 1678).

У 1677 р. Буало-Депрео отримав разом із Ж. Расіном почесну посаду королівського історіографа. Проте саме з цього моменту помітно знизилася його творча активність. П'ятнадцятилітнє «мовчання» поета було характерним симптомом духовної атмосфери тих років. Лише у 1692 р. він повернувся до поезії і написав ще три сатири і три послання. У 90-х pp. Буало-Депрео створив також теоретичний трактат «Критичні міркування з приводу деяких місць у ритора Лонґіна» (« Reflexions critiques sur quelque passages du rheteur Longin», 1694) — результат полеміки, розпочатої Ш. Перро на захист сучасної літератури. У цій полеміці Буало-Депрео виступив рішучим прихильником стародавніх авторів.

Останні роки Буало-Депрео були затьмарені важкими хворобами та самотністю. Він надовго пережив своїх друзів, а його власна теорія поступово перетворювалася в руках педантів і епігонів у застиглу догму.

Буало-Депрео вступив у літературу як поет-сатирик. Прикладом для нього були давньоримські поети — Горацій, Ювенал, Марціал. Головні теми сатир Буало-Депрео — суєтність і беззмістовність столичного життя (сатири І і VI), дивацтва та помилки людей, які поклоняються багатству, суєтній славі, репутації, моді (сатира IV). УIII сатирі опис званого обіду, на якому повинні бути присутніми модні знаменитості (Мольєр, який читатиме «Тартюфа»), став приводом для іронічного змалювання цілої вервечки персонажів. Особливо слід виокремити сатиру, в якій становій бундючності вельмож, котрі пишаються «шляхетним походженням», Буало-Депрео протиставляє шляхетність душі, моральну чистоту та силу розуму, що притаманні справді шляхетній людині.

Сатири Буало-Депрео написані струнким і гармонійним александрійським віршем із цезурою посередині, у формі невимушеної розмови з читачем. Часто вони включають елементи діалогу, своєрідні драматичні сценки, в яких проглядаються начерки характерів, соціальний типаж.

Особливе місце у творчості Буало-Депрео займає іроїкомічна поема «Налой». Вона була задумана на противагу бурлексній поемі, яку Буало-Депрео вважав образою гарного смаку. У передмові до «Налоя» він зазначає: «Це новий бурлеск, який я створив нашою мовою; натомість того, іншого бурлеску, де Дідона та Еней розмовляють, як базарні перекупки та ключники, тут годинникар і його дружина спілкуються, як Дідона й Еней». Іншими словами, комічний ефект і тут виникає через невідповідність предмета та стилю викладу, але їхнє співвідношення прямо пропорційне бурлескній поемі: замість зниження та вульгаризації високої теми Буало-Депрео розповідає напускним урочистим стилем про дріб'язкову побутову подію. Суперечка поміж ключником і псаломником собору Паризької Богоматері з приводу місця, де повинен стояти аналой, змальовується високим «штилем», із дотриманням традиційних жанрових і стилістичних особливостей іроїкомічної поеми.

Над головним своїм твором «Поетичне мистецтво» («L'art poetique», 1674) Буало-Депрео працював п'ять років. Наслідуючи «Науку поезії» Горація, він виклав свої теоретичні принципи у віршованій формі — легкій, невимушеній, інколи жартівливій і дотепній, інколи глузливій і різкій. Для стилю «Поетичного мистецтва» характерні відточена лаконічність і афористичність формулювань, багато з яких стали крилатими словами.

«Поетичне мистецтво» складається із чотирьох пісень. У першій перераховуються загальні вимоги, які необхідні справжньому поетові: талант, правильний вибір жанру, дотримання законів розуму, змістовність поетичного твору.

Здоровий розум нам хай сяє, як мета, —

Та путь веде туди слизька і непроста.

Хто збочить — може той звернути до загину:

Незрідка має ум дорогу лиш єдину.

(Тут і далі пер. М. Рильського)

Звідси Буало-Депрео висновує: не захоплюватися зовнішніми ефектами, надміру розлогими описами, не відступати від основної лінії розповіді. Звертаючись до огляду історії французької поезії, він іронізує з приводу поетичних принципів П. де Ронсара та протиставляє йому Ф. Малерба.

Аж ось прийшов Малерб —

і вперше появив нам

Правдивий, чистий вірш

у чергуванні рівнім,

Міць у порядку слів належнім показав

І музі приписи обов'язкові дав.

Вибірковість та обмеженість класицистичного смаку Буало-Депрео завадили йому побачити багатство і розмаїття мови П. де Ронсара, сміливе поетичне новаторство якого уявлялося йому хаосом і вченим «педантизмом» (тобто надмірним запозиченням «учених» грецьких слів). Присуд, який він виніс великому поетові Ренесансу, залишався чинним до поч. XIX ст., поки французькі романтики знову не «відкрили» Ронсара та інших поетів «Плеяди».

Услід за Малербом Буало-Депрео сформулював основні правила віршування, які тривалий час зберігалися у французькій поезії: заборона «переносів» (енжамбеманів), збігу голосних у сусідніх словах, збігу приголосних і т. д. Перша пісня «Поетичного мистецтва «закінчується порадою прислухатися до критики і бути вимогливим до себе.

Друга пісня присвячена характеристиці ліричних жанрів — ідилії, еклоги, елегії та ін. Називаючи як взірець античних авторів — Феокріта, Верґілія, Овідія, Тібулла, Буало-Депрео висміює фальшиві почуття, надумані вислови та банальні штампи сучасної йому пасторальної поезії. Перейшовши до оди, він підкреслює її високий суспільно значимий зміст, а сонет його приваблює своєю строгою, точно регламентованою формою. Найдетальніше він висловлюється про сатиру, особливо близьку йому як поету.

У цілому ліричним жанрам відведено значно менше місця у порівнянні з «великими» жанрами — трагедією, епопеєю, комедією, яким присвячена третя, найважливіша пісня «Поетичного мистецтва». Тут трактуються вузлові, принципові проблеми поетичної та загальноестетичної теорії і перш за все проблема «наслідування природи». Естетичний вплив у поетичній теорії Буало-Депрео нерозривно пов'язаний з етичним. З цього випливає і друга вузлова проблема естики класицизму — проблема правди і правдоподібності. Буало-Депрео розвиває її в дусі раціоналістичної естетики. Він проводить межу між правдою, тобто реальним фактом чи історичною подією, і художньою вигадкою, створеною за законами правдоподібності, і критерієм правдоподібності вважає при цьому не значну, загальноприйняту думку, а вічні універсальні закони розуму. Поняття правдоподібного в естетиці Буало-Депрео тісно пов'язане з принципом узагальнення: не одинична подія, а лише те спільне, що притаманне людській природі в усі часи. Це коло питань приводить Буало-Депрео до рішучого заперечення будь-якого суб'єктивізму, висунення на перший план особистості поета.

Від цих загальних питань Буало-Депрео переходить до конкретніших правил побудови драматичного твору: зав'язка повинна вводити в дію негайно, без утомлюючого деталізування; розв'язка також повинна бути швидкою і несподіваною, а герой — «залишатися собою», тобто зберігати цільність і послідовність задуманого характеру. Проте в ньому повинні поєднуватися велич і слабкокості, інакше він не зацікавить глядача. Формулюється і правило трьох єдностей (з одночасною критикою іспанських драматургів, які не дотримувалися його), і правило винесення «за лаштунки» найтрагічніших подій, про які слід лише повідомляти.

Переходячи до епопеї, Буало-Депрео спирається на приклад стародавніх авторів, головним чином на Вергілія та його «Енеїду». Епічні ж поети нового часу піддаються різкій критиці, яка зачіпає не лише сучасних французьких авторів, а й Т. Тассо. Основний предмет полеміки — використання ними християнської міфології, якою зони намагалися замінити античну. Буало-Депрео рішуче виступає проти такої заміни, оскільки антична міфологія приваблює його своєю людяністю, прозорістю алегорій, які не суперечать розуму; у християнських дивах він убачає фантастику, несумісну з переконаннями розуму.

Неприйнятною для Буало-Депрео була і псевдонаціональна героїка, яка прославляла королів і полководців раннього Середньовіччя. Буало-Депрео поділяв загальну для його часу неприязнь до Середньовіччя як до епохи «варварства». В цілому жодна з епічних поем XVII ст. не могла подати гідного взірця цього жанру.

У своїх міркуваннях про комедію Буало-Депрео орієнтується на серйозну повчальну комедію характерів, представлену в античності Менандром і особливо Теренцієм, а в сучасності — Мольером. Найвищим зразком серйозної комедії він вважав «Мізантропа», але різко заперечував традиції народного фарсу, які вважав грубими та вульгарними.

У четвертій пісні Буало-Депрео знову звертається до загальних питань, з-поміж яких найважливіші — моральне обличчя поета та критика, суспільна відповідальність літератора.

Багато чого у «Поетичному мистецтві» є даниною часу, конкретним смакам і суперечкам тієї епохи. Проте найзагальніші проблеми, поставлені Буало-Депрео, зберегли своє значення і для розвитку художньої критики у наступних епохах: це питання про суспільну та моральну відповідальність письменника, високу вимогливість до свого мистецтва, проблема правдоподібності та правди, етичного начала в мистецтві, узагальнено типізованого відображення дійсності. Беззаперечний авторитет Буало-Депрео в раціоналістичній поетиці класицизму зберігався протягом більшої частини XVIII ст.

Українською мовою віршований трактат «Поетичне мистецтво «переклали М. Рильський і А. Перепада.

За Н. Жирмунською