БУКОВСКІ, Чарлз - Біографія, життя і творчість письменника

(1920 - 1994)

БУКОВСКІ, Чарлз - творчість письменника

БУКОВСКІ, Чарлз (Bukowski, Henry Charles - 16.08.1920, Андернах, Німеччина — 09.03. 1994, Сан-Педро, Каліфорнія, США) — американський письменник, чільний представник т. зв. «другої хвилі» «бітників» і «брудного реалізму».

Його батько, Генрі Буковскі, був солдатом окупаційного корпусу американської армії в Німеччині, де й познайомився з матір’ю майбутнього письменника — місцевою жителькою Катаріною Фетт. Незабаром в інтернаціонального подружжя народився син Чарлз.

У 1922 р. родина переїхала до США і поселилася в Лос-Анджелесі, де Буковскі, зрештою, провів більшу частину свого життя. В роки «великої депресії» батько майбутнього письменника часто не мав роботи, а відтак — зазирав у чарку і регулярно лупцював сина. Пізніше Буковскі описав своє дитинство в автобіографічній повісті «Шинка з житнім хлібом» («Ham on Rye», 1982), зі сторінок якої його батько постає у вельми непривабливому світлі.

Замолоду Буковскі багато читав. Після закінчення школи він протягом року навчався у міському коледжі Лос-Анджелеса, де студіював журналістику і літературу. Згодом, характеризуючи свої літературні уподобання, Буковскі писав: «Мені подобалися «Подорож на край ночі» Селіна, Війон, Неруда, ранній Хемінґвей, Селінджер, весь Кнут Гамсун, Федір Достоєвський — оце, мабуть, і все».

У 1941 р. юнакові довелося покинути рідну домівку — батько, випадково прочитавши кілька синових оповідань, викинув його речі просто на газон перед будинком.

У роки Другої світової війни Буковскі, так би мовити, «бурлакував» в пошуках роботи, побувавши в різних куточках США. В автобіографії, написаній у 1975 р. для біобібліографічного словника «Письменники світу», він згадував про цей період так: «Я бачив більшість міст і працював приблизно в сотні місць. В основному, я голодував, намагаючись писати, обмежував себе одним шоколадним батончиком на день і писав по чотири-п’ять оповідань за тиждень. У мене не було друкарської машинки, і більшість своїх творів я писав від руки друкованими літерами, а тоді розсилав у «Harper’s», «New-Yorker» і «Atlantic Monthly». Однак усі рукописи поверталися назад. Нарешті, коли мені було двадцять чотири роки, моє оповідання прийняв журнал «Story». Друге взяв часопис «Portfolio». Я почав пити більше, ніж звичайно, тоді перестав писати і просто пиячив...»

Після закінчення війни Буковскі назавжди повернувся до Лос-Анджелеса. Протягом наступних десяти років він жив із Джанет Куні Бейкер, яка була на десять років старшою від Буковскі, проте пиячила нарівні з ним. У 1952 р. Буковскі влаштувався на роботу в поштове відділення, а через три роки мало не вмер від численних внутрішніх кровотеч, спричинених зловживанням алкоголю. Про своє тодішнє перебування в окружному шпиталі Буковскі написав: «Мені перелили дванадцять пінт крові і дванадцять пінт глюкози. Я відмовився від операції, хоча, як мені сказали, без неї я не виживу. Мені також сказали, що якщо я ще хоч раз вип’ю, то неодмінно помру. Вони збрехали мені двічі».

У 1955 p., одразу ж після виходу з лікарні, Буковскі захопився поезією («щовечора я повертався з роботи додому і, нажлуктавшись пива, починав писати вірші — за два тижні я написав шістдесят віршів і не мав жодного уявлення, що мені з ними робити далі»). Його перша поетична книжка «Квітка, кулак і звірячий зойк» («Flower, Fist and Bestial Wail») побачила світ у 1959 році тиражем 200 примірників. Відтоді Буковскі майже щороку публікував збірку нових віршів. Щоправда, до власної поетичної творчості у нього було особливе ставлення — Буковскі вважав себе письменником і, зокрема, зауважував: «Казати, що я — поет, означає штовхати мене в компанію версифікаторів, продажних пустобрехів, йолопів, простаків і мерзотників, які маскуються під мудреців». З цією автохарактеристикою перегукуються і слова відомого поета-бітника Л. Ферлінґетті: «Вірші Буковскі — це в основному оповідання, як і його проза».

Що ж до прози як такої, то перша книга оповідань Буковскі — «Всі сраки світу і моя» («All Assholes in the World and Mine», 1966) — вийшла з друку через сім років після його поетичного дебюту. На початку 60-х pp. Буковскі почав публікуватися у нью-орлеанському видавництві «Луджон Прес» («Loujon Press»). Тут, зокрема, виходив славнозвісний у богемному середовищі журнал «Outsider», на сторінках якого друкувалися такі письменники, як Ґері Снайдер, Лоренс Ферлінґегті, Аллен Ґінзберґ, Генрі Міллер, Вільям Берроуз та ін.

Поступово літературна репутація Буковскі зміцнювалася. В автобіографії він згадував: «Я продовжував писати, мені таланило. Я повернувся до жанру оповідань, надрукувавши їх чималенько у «Вічнозеленому Ревю».(«Evergreen Review»), виходили книги моїх віршів — приблизно по одній щороку в різних місцях, але здебільшого — у видавництві «Луджон Прес» («Loujon Press»). Крім того, я почав вести колонку «Нотатки старого паскудника» («The Notes of a Dirty Old Man») у гадпільній газеті «Відкрите місто» («Open City»), а згодом — у «Los Angeles Free Press» (в 1969 p. ці нотатки побачили світ окремим виданням — Г. Б.). Оповідання також почали виходити окремими книгами у видавництвах «Чорний горобець» («Black Sparrow») і «Вогні великого міста» («City Lights»)».

З 1958-го по 1970-ий р. Буковскі працював листоношею у поштовому відділенні. І хоча платня була поганенькою, проте на життя вистачало. Але у 1970-му все змінилося: Буковскі назавжди покинув роботу і написав свій перший роман «Пошта»(«Post Office», 1971) — «за двадцять ночей, випивши двадцять п’ять пінт віскі, тридцять п’ять батарей пива і випаливши вісімдесят сигар. Відтоді я пишу і живу з цього. Джон Мартін з «Чорного горобця» дуже допоміг мені. Він пообіцяв платити мені 100 доларів щомісяця до кінця життя, незалежно від того, писатиму я чи ні». Зрештою, через рік саме у «Чорному горобці» роман Буковскі побачив світ.

Протагоністом більшості прозових творів Буковскі є Генрі Чінаскі — автобіографічний персонаж, своєрідне alter ego автора. Цей образ вперше з’являється у збірці оповідань «Зізнання людини, достатньо божевільної, щоб жити з бестіями» «Confessions of a Man Insane Enough to Live with the Beasts», 1965). Чінаскі — відчайдушний п’яниця, бабій і гульвіса, його звичне товариство — волоцюги та злочинці, хоча іноді йому доводиться бувати і у вищому світі. Про пригоди свого улюбленця Буковскі розповідає у романах «Пошта», «Трудова книжка» («Factotum», 1975), «Жінки» («Women», 1978) та повісті «Шинка з житнім хлібом», у якій описано дитинство та юність Чінаскі.

У 1976 р. письменник познайомився із заможною власницею продовольчої компанії Ліндою Бейль, яка була на 25 років молодшою від нього. У 1985 році Буковскі одружився з нею, і відтоді його життя нарешті увійшло у спокійніше русло — на схилі віку він опинився у будинку з басейном, отримавши можливість їздити на чорному BMW, друкувати свої твори на комп’ютері, слухати твори улюблених композиторів В. А. Моцарта, Г. Малера, Я. Сібеліуса і Р. Ваґнера на високоякісній апаратурі. Після того, як змінився соціальний статус Буковскі, у його поезії поступово зникли колишня агресивність і нестримна експресія, які були органічною складовою поетики відтворення життя маргінальних низів суспільства. Натомість нові вірші Буковскі характеризуються передусім спостережливістю емоційною ощадливістю — письменник ущипливо розповідає про своє теперішнє середовище, іронізуючи над рутиною його щоденного існування.

У 2-ій пол. 70-х — на поч. 80-х pp. ім’я Буковскі стало відомим широкій читацькій публіці, незважаючи на те, що він і надалі уникав контактів з літературним бомондом. Зокрема, подейкують, що свого часу письменник навіть відмовився від зустрічі з Ж. П. Сартром і Ж. Жене, які були захопленими шанувальниками творчості Буковскі і називали його «найкращим американським поетом». Проте у 1973 р. на одному з американських телеканалів було показано документальний фільм про Буковскі, знятий режисером Т. Гекфордом. А через рік письменник став лауреатом премії Національного Фонду сприяння мистецтвам.

З плином часу неординарною особистістю зацікавився Голлівуд. У 1983 р. на екрани вийшов фільм «Оповідки про звичайне безумство», сценарій якого ґрунтувався на оповіданнях Буковскі зі збірки «Ерекції, еякуляції, ексгібіції і оповідки про звичайне безумство взагалі» «Erections, Ejaculations, Exhibitions, and General Tales of Ordinary Madness», 1972). Режисером фільму був Марко Феррері, виконавцями головних ролей стали Бен Ґазарра і Орнелла Муті. У центрі сюжету — розповідь про схибленого на сексі п’яницю-поета, якому ніяк не вдається налагодити щасливі стосунки зі своїми пасіями.

Проте набагато відомішим є фільм «Завсідник барів» («П’яничка» — «Barfly», 1987), продюсером якого став Френсіс Форд Коппола, а режисером — Б. Шредер. Для цієї стрічки Буковскі сам написав сценарій, переробивши для екранізації свій роман «Трудова книжка «Відтак у «Завсіднику барів «багато автобіографічного матеріалу, самого ж Буковскі (вірніше — його alter ego, Генка Чінаскі) зіграв Міккі Рурк, а в ролі «дами серця» письменника виступила Фей Даневей.

Останньою прижиттєвою публікацією Буковскі став роман «Макулатура»(«Pulp», 1994), роботу над яким він завершив незадовго до смерті, уже, напевно, знаючи про те, що у нього — невиліковна лейкемія. Письменник не дожив шести років до колись призначеного самому собі терміну: «Я вже все спланував. Вріжу дуба у 2000 році, коли мені стукне вісімдесят... Подумати тільки: тобі 80, а трахаєш 18-річну... Якщо й можна якось змахлювати у грі зі смертю, то лише так...»


Г. Безкоровайний



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.