БУКОВСКІ, Чарлз - Біографія, життя і творчість письменника

БУКОВСКІ, Чарлз - Біографія, життя і творчість письменника

(1920 - 1994)

БУКОВСКІ, Чарлз - творчість письменника

БУКОВСКІ, Чарлз (Bukowski, Henry Charles - 16.08.1920, Андернах, Німеччина — 09.03. 1994, Сан-Педро, Каліфорнія, США) — американський письменник, чільний представник т. зв. «другої хвилі» «бітників» і «брудного реалізму».

Його батько, Генрі Буковскі, був солдатом окупаційного корпусу американської армії в Німеччині, де й познайомився з матір’ю майбутнього письменника — місцевою жителькою Катаріною Фетт. Незабаром в інтернаціонального подружжя народився син Чарлз.

У 1922 р. родина переїхала до США і поселилася в Лос-Анджелесі, де Буковскі, зрештою, провів більшу частину свого життя. В роки «великої депресії» батько майбутнього письменника часто не мав роботи, а відтак — зазирав у чарку і регулярно лупцював сина. Пізніше Буковскі описав своє дитинство в автобіографічній повісті «Шинка з житнім хлібом» («Ham on Rye», 1982), зі сторінок якої його батько постає у вельми непривабливому світлі.

Замолоду Буковскі багато читав. Після закінчення школи він протягом року навчався у міському коледжі Лос-Анджелеса, де студіював журналістику і літературу. Згодом, характеризуючи свої літературні уподобання, Буковскі писав: «Мені подобалися «Подорож на край ночі» Селіна, Війон, Неруда, ранній Хемінґвей, Селінджер, весь Кнут Гамсун, Федір Достоєвський — оце, мабуть, і все».

У 1941 р. юнакові довелося покинути рідну домівку — батько, випадково прочитавши кілька синових оповідань, викинув його речі просто на газон перед будинком.

У роки Другої світової війни Буковскі, так би мовити, «бурлакував» в пошуках роботи, побувавши в різних куточках США. В автобіографії, написаній у 1975 р. для біобібліографічного словника «Письменники світу», він згадував про цей період так: «Я бачив більшість міст і працював приблизно в сотні місць. В основному, я голодував, намагаючись писати, обмежував себе одним шоколадним батончиком на день і писав по чотири-п’ять оповідань за тиждень. У мене не було друкарської машинки, і більшість своїх творів я писав від руки друкованими літерами, а тоді розсилав у «Harper’s», «New-Yorker» і «Atlantic Monthly». Однак усі рукописи поверталися назад. Нарешті, коли мені було двадцять чотири роки, моє оповідання прийняв журнал «Story». Друге взяв часопис «Portfolio». Я почав пити більше, ніж звичайно, тоді перестав писати і просто пиячив...»

Після закінчення війни Буковскі назавжди повернувся до Лос-Анджелеса. Протягом наступних десяти років він жив із Джанет Куні Бейкер, яка була на десять років старшою від Буковскі, проте пиячила нарівні з ним. У 1952 р. Буковскі влаштувався на роботу в поштове відділення, а через три роки мало не вмер від численних внутрішніх кровотеч, спричинених зловживанням алкоголю. Про своє тодішнє перебування в окружному шпиталі Буковскі написав: «Мені перелили дванадцять пінт крові і дванадцять пінт глюкози. Я відмовився від операції, хоча, як мені сказали, без неї я не виживу. Мені також сказали, що якщо я ще хоч раз вип’ю, то неодмінно помру. Вони збрехали мені двічі».

У 1955 p., одразу ж після виходу з лікарні, Буковскі захопився поезією («щовечора я повертався з роботи додому і, нажлуктавшись пива, починав писати вірші — за два тижні я написав шістдесят віршів і не мав жодного уявлення, що мені з ними робити далі»). Його перша поетична книжка «Квітка, кулак і звірячий зойк» («Flower, Fist and Bestial Wail») побачила світ у 1959 році тиражем 200 примірників. Відтоді Буковскі майже щороку публікував збірку нових віршів. Щоправда, до власної поетичної творчості у нього було особливе ставлення — Буковскі вважав себе письменником і, зокрема, зауважував: «Казати, що я — поет, означає штовхати мене в компанію версифікаторів, продажних пустобрехів, йолопів, простаків і мерзотників, які маскуються під мудреців». З цією автохарактеристикою перегукуються і слова відомого поета-бітника Л. Ферлінґетті: «Вірші Буковскі — це в основному оповідання, як і його проза».

Що ж до прози як такої, то перша книга оповідань Буковскі — «Всі сраки світу і моя» («All Assholes in the World and Mine», 1966) — вийшла з друку через сім років після його поетичного дебюту. На початку 60-х pp. Буковскі почав публікуватися у нью-орлеанському видавництві «Луджон Прес» («Loujon Press»). Тут, зокрема, виходив славнозвісний у богемному середовищі журнал «Outsider», на сторінках якого друкувалися такі письменники, як Ґері Снайдер, Лоренс Ферлінґегті, Аллен Ґінзберґ, Генрі Міллер, Вільям Берроуз та ін.

Поступово літературна репутація Буковскі зміцнювалася. В автобіографії він згадував: «Я продовжував писати, мені таланило. Я повернувся до жанру оповідань, надрукувавши їх чималенько у «Вічнозеленому Ревю».(«Evergreen Review»), виходили книги моїх віршів — приблизно по одній щороку в різних місцях, але здебільшого — у видавництві «Луджон Прес» («Loujon Press»). Крім того, я почав вести колонку «Нотатки старого паскудника» («The Notes of a Dirty Old Man») у гадпільній газеті «Відкрите місто» («Open City»), а згодом — у «Los Angeles Free Press» (в 1969 p. ці нотатки побачили світ окремим виданням — Г. Б.). Оповідання також почали виходити окремими книгами у видавництвах «Чорний горобець» («Black Sparrow») і «Вогні великого міста» («City Lights»)».

З 1958-го по 1970-ий р. Буковскі працював листоношею у поштовому відділенні. І хоча платня була поганенькою, проте на життя вистачало. Але у 1970-му все змінилося: Буковскі назавжди покинув роботу і написав свій перший роман «Пошта»(«Post Office», 1971) — «за двадцять ночей, випивши двадцять п’ять пінт віскі, тридцять п’ять батарей пива і випаливши вісімдесят сигар. Відтоді я пишу і живу з цього. Джон Мартін з «Чорного горобця» дуже допоміг мені. Він пообіцяв платити мені 100 доларів щомісяця до кінця життя, незалежно від того, писатиму я чи ні». Зрештою, через рік саме у «Чорному горобці» роман Буковскі побачив світ.

Протагоністом більшості прозових творів Буковскі є Генрі Чінаскі — автобіографічний персонаж, своєрідне alter ego автора. Цей образ вперше з’являється у збірці оповідань «Зізнання людини, достатньо божевільної, щоб жити з бестіями» «Confessions of a Man Insane Enough to Live with the Beasts», 1965). Чінаскі — відчайдушний п’яниця, бабій і гульвіса, його звичне товариство — волоцюги та злочинці, хоча іноді йому доводиться бувати і у вищому світі. Про пригоди свого улюбленця Буковскі розповідає у романах «Пошта», «Трудова книжка» («Factotum», 1975), «Жінки» («Women», 1978) та повісті «Шинка з житнім хлібом», у якій описано дитинство та юність Чінаскі.

У 1976 р. письменник познайомився із заможною власницею продовольчої компанії Ліндою Бейль, яка була на 25 років молодшою від нього. У 1985 році Буковскі одружився з нею, і відтоді його життя нарешті увійшло у спокійніше русло — на схилі віку він опинився у будинку з басейном, отримавши можливість їздити на чорному BMW, друкувати свої твори на комп’ютері, слухати твори улюблених композиторів В. А. Моцарта, Г. Малера, Я. Сібеліуса і Р. Ваґнера на високоякісній апаратурі. Після того, як змінився соціальний статус Буковскі, у його поезії поступово зникли колишня агресивність і нестримна експресія, які були органічною складовою поетики відтворення життя маргінальних низів суспільства. Натомість нові вірші Буковскі характеризуються передусім спостережливістю емоційною ощадливістю — письменник ущипливо розповідає про своє теперішнє середовище, іронізуючи над рутиною його щоденного існування.

У 2-ій пол. 70-х — на поч. 80-х pp. ім’я Буковскі стало відомим широкій читацькій публіці, незважаючи на те, що він і надалі уникав контактів з літературним бомондом. Зокрема, подейкують, що свого часу письменник навіть відмовився від зустрічі з Ж. П. Сартром і Ж. Жене, які були захопленими шанувальниками творчості Буковскі і називали його «найкращим американським поетом». Проте у 1973 р. на одному з американських телеканалів було показано документальний фільм про Буковскі, знятий режисером Т. Гекфордом. А через рік письменник став лауреатом премії Національного Фонду сприяння мистецтвам.

З плином часу неординарною особистістю зацікавився Голлівуд. У 1983 р. на екрани вийшов фільм «Оповідки про звичайне безумство», сценарій якого ґрунтувався на оповіданнях Буковскі зі збірки «Ерекції, еякуляції, ексгібіції і оповідки про звичайне безумство взагалі» «Erections, Ejaculations, Exhibitions, and General Tales of Ordinary Madness», 1972). Режисером фільму був Марко Феррері, виконавцями головних ролей стали Бен Ґазарра і Орнелла Муті. У центрі сюжету — розповідь про схибленого на сексі п’яницю-поета, якому ніяк не вдається налагодити щасливі стосунки зі своїми пасіями.

Проте набагато відомішим є фільм «Завсідник барів» («П’яничка» — «Barfly», 1987), продюсером якого став Френсіс Форд Коппола, а режисером — Б. Шредер. Для цієї стрічки Буковскі сам написав сценарій, переробивши для екранізації свій роман «Трудова книжка «Відтак у «Завсіднику барів «багато автобіографічного матеріалу, самого ж Буковскі (вірніше — його alter ego, Генка Чінаскі) зіграв Міккі Рурк, а в ролі «дами серця» письменника виступила Фей Даневей.

Останньою прижиттєвою публікацією Буковскі став роман «Макулатура»(«Pulp», 1994), роботу над яким він завершив незадовго до смерті, уже, напевно, знаючи про те, що у нього — невиліковна лейкемія. Письменник не дожив шести років до колись призначеного самому собі терміну: «Я вже все спланував. Вріжу дуба у 2000 році, коли мені стукне вісімдесят... Подумати тільки: тобі 80, а трахаєш 18-річну... Якщо й можна якось змахлювати у грі зі смертю, то лише так...»


Г. Безкоровайний



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.