БЯЛИК, Хаїм-Нахман - Біографія, життя і творчість письменника

(1873 - 1934)

БЯЛИК, Хаїм-Нахман - творчість письменника

БЯЛИК, Хаїм-Нахман (09.01.1873, с. Ради, що поблизу Житомира — 04.07.1934, Відень; похов. в Ізраїлі) — єврейський поет і мислитель.

Він — митець із яскраво вираженою сіоністською зорієнтованістю. Вступивши у доросле життя на межі XIX—XX ст., Бялик пережив захоплення просвітництвом і палестинофільством, зумів витворитися у видатного національного поета, у творчості якого органічно поєдналися європейські тематичні та стилістичні новації, з одного боку, і душевний стан сучасного єврейства, з іншого, і виражав його з безпрецедентним мовним і музичним багатством» (X. Бар-Йосеф).

Бялик народився в с. Ради, що на Волині, у бідній сім’ї наглядача лісоділянки. Коли йому виповнилося шість років, сім’я у пошуках кращого життя переїхала в Житомир. Після смерті у 1879 р. батька майбутнього поета виховував дід, у домі якого він жив і який прищепив йому любов до рідної мови та культури та дав можливість здобути релігійну освіту.

У 17 років майбутній поет вступив у Воложинську єшиву (Литва). Оскільки традиційна талмудистська освіта, яку там давали, його задовольняла не повністю, Бялик поринув у світ поезії, як російської, так і європейської. Саме на час перебування у Воложині припадають його перші серйозні поетичні спроби. Тут юний поет приєднався до ортодоксальної сіоністської студентської організації, учасники якої прагнули відродити єврейську державність.

Влітку 1891 р. Бялик, як і багато тогочасних молодих освічених євреїв, приїхав в Одесу — один із центрів єврейської культури. В Одесі він залучився до єврейського літературного життя, опублікував вірш «Пташці» («Ел аціпойр»), поему «Сяйво». Якщо окреслити одеський період життя та творчості поета у плані впливу на його становлення як митця та патріота, то слід назвати такі постаті, як предтеча поезії єврейського національного відродження С. Фруг (1860—1916), провідний івритомовний поет епохи Таскали в Росії Є. Л. Гордон (1830—1892), основоположник єврейської прози нового часу М.-С. Менделе (1835—1917), а також єврейський публіцист і філософ, ідеолог «духовного сіонізму» Ахад Ха-Ам (1856-1927).

У1892 р. Бялик у зв’язку зі смертю діда покинув Одесу і повернувся в Житомир. Вдома він пережив і смерть старшого брата, а в 1893 р. одружився з М. Авербух. Упродовж наступних трьох років поет змушений був вести бухгалтерію в бізнесі свого тестя у Коростишеві, що поблизу Києва. Лише у 1897 р. Бялик знову повернувся в Одесу, де прожив до 1921 року і написав більшість своїх творів. У1902 р. вийшла друком його перша поетична збірка, а в 1903 p., після Кишинівського погрому, з’явився знаменитий твір «Над бійнею» («Ал хашхіта»), а згодом — «Слово про погром». З-поміж творів «одеського» періоду слід відзначити і ліричні вірші збірки «Став» (1904), і песимістично символічні поеми «Вогняна хартія» (1905) та «Мерці пустелі»(1902).

Цікавим і концептуальним, особливо якщо врахувати той факт, що ці роки були періодом напружених відносин і гострих дискусій між поборниками івриту та послідовниками культури мовою ідиш, стало есе Бялика «Під оболонкою мови» (1915), у якому поет виклав своє бачення поетичної та прозової мови, традиційності та новаторства; мови, оформленої словесно, і «мови без слів». «Будь-який витвір духу, у якому немає відгомону одного із видів цієї мови, позбавлений справжнього життя, й існуванню його немає виправдання», — завершує свої роздуми Бялик.

Заслуговує на увагу і невелика поема Бялика «Останнє слово», написана мовою іврит і видана 1909 року разом із поемою про кишинівський погром, у якій поет промовляє від імені пророка:

І я спішу, і я іду,

щоб відвернуть від вас біду.

Перейнятий до вас любов’ю,

я вас не дам залити кров’ю.

І волю я здійсню Господню —

не дам упасти вам в безодню!

(Тут і далі пер. А. Кацнельсона)

В «Останньому слові» головний герой — пророк, посланий Богом до людей, щоби допомогти їм, але побачивши, як вони «відвернули руку Божу, // його слова взяли на глум», обіцяє жорстоко покарати їх. У поемі виразно прослідковується національна (сіоністська) ідея, їй і приділена основна увага. «Картинне» внутрішнє мовлення, динамізм і пристрасність ліро-епічного монологу, — усе це надає поемі особливого, патріотичного звучання.

Окрім поезії, Бялик виступав і як прозаїк — майстер побутових і психологічних замальовок («І труба засоромилась» — про стосунки між євреями та українцями; «За огорожею» — про кохання між єврейським юнаком та українською дівчиною-сиротою тощо). Водночас він, незважаючи на революцію та громадянську війну у країні, перекладав мовою іврит М. де Сервантеса та Ф. Шиллера, зібрав та упорядкував 4-томну антологію єврейських легенд («Книга легенд» — «Сеферха Акадаг», 1922).

У 1921 р. поет покинув Одесу, відпливши на пароплаві у Палестину, куди, щоправда, потрапив лише в 1924 році після кількох років перебування у Берліні. Ще до відплиття з Одеси Бялику довелося пережити майже авантюрну історію з поїздкою у Москву через Київ, заручитися підтримкою Максима Горького, який надіслав лист-клопотання В. Леніну, а також клопотанням головного рабина Москви Я. Мазе, відбути нічну зустріч із міністром закордонних справ Чичеріним. У Берліні Бялик заснував власне видавництво.

Після Берліна та Гамбурга Хаїм-Нахман Бялик переселився в Тель-Авів, де, окрім культурної та суспільної, зайнявся і видавничою діяльністю. Єврейською спільнотою Бялик одразу ж був визнаний видатною літературною постаттю. У 1927 р. він очолив Єврейську письменницьку спілку, засновану у 1921 р. Його поезія і проза (Бялик писав двома мовами — іврит та ідиш) були перекладені багатьма європейськими мовами, багато його віршів-поем стали піснями. Бялик ще за життя був названий національним поетом, а день його смерті став днем всенародного трауру.

Заслугою Бялика як митця стало не тільки жанрове чи метричне унормування івритомовної поезії. Його національна і самобутня творчість оплакує виродження єврейської нації у вигнанні і водночас прагне стимулювати приховані сили, щоби спромогтися на нове, краще життя:

Є ще надія, не все ще пропаще.

Бог допоможе — і злиднів не буде,

будете ви, як і інші всі люди,

жить красивіше, достойніше, краще.

(«Тяжко від вашого смутку...»)

Виражаючи широкий діапазон почуттів та емоцій, його поезія водночас відображала внутрішні конфлікти сучасної людини, ставши своєрідною межею у новій єврейській літературі.


Б. Щавурський



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.