ДІДРО, Дені - Біографія, життя і творчість письменника

ДІДРО, Дені - Біографія, життя і творчість письменника

(1713 - 1784)

ДІДРО, Дені - творчість письменника

ДІДРО, Дені (Diderot, Denis — 05.10.1713, Лангр — 31.07.1784, Паотж) - французький письменник, філософ-просвітник. Народився у провінції Шампань у сім’ї заможного ремісника. Як старший син у сім’ї повинен був успадкувати місце каноніка. Навчався у Лангрському єзуїтському колежі. У 12 років його тонзурували, хоча схильності до духовної кар’єри в юного Дідро не було. У Парижі, де він продовжив освіту, інтерес до теології згас. Майбутній філософ зосередився на природничих науках — хімії, фізиці, математиці, що привело до остаточної відмови від клерикального оточення. Порвавши із сім’єю, Дідро змушений був заробляти на прожиття своєю працею. Він вивчав праці Р. Декарта та Г. В. Лейбніца, Б. Спінози та Ф. Бекона, давав приватні уроки, перекладав, водночас розширюючи свою освіту. На замовлення фаворита короля Ф. Морепа Дідро написав галантний роман «Нескромні скарби» («Les bijoux indiscrets», 1747) у стилі модного тоді рокайлю. Наприкінці 40-х pp. створив ряд філософських есе: «Есе про заслуги та чесноти» («L’Essai sur la merite et la vertu», 1745), «Філософські думки» («Les Pensees philosophiques», 1746), «Прогулянка скептика» («La Promenade du sceptique», 1747), в яких засуджував фанатизм і тиранію, обстоював «природну» релігію.

У «Листі про сліпців для науки зрячим» («La lettre sur les aveugles a l’usage de ceux qui voient», 1749) він уже відкрито пропагував атеїстичні погляди, що не заохочувалось у Франції. Свої твори філософ-початківець найчастіше видавав анонімно з фальшивими вихідними даними. «Філософські листи» були привселюдно засуджені до спалення на площі. За «Лист про сліпців» Дідро потрапив у Венсеннський замок, завдяки чому став популярним у рядах опозиції. В салоні барона П. Гольбаха Дідро познайомився з К. А. Гельвецієм, Д’Аламбером, бароном М. Гріммом, американцем Б. Франкліном, англійцем Л. Стерном.

Понад два десятиліття Дідро присвятив головній справі свого життя — виданню «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» («L’Encyclopedie ou le Dictionnaire raisonne des sciences, des arts et des metiers...»), що виходила друком з 1751 по 1780 pp. і складалася з 35 томів, в тому числі 11 довідкових книжок, де містилися малюнки, креслення, карти, схеми, і 8 томів покажчиків. Задля створення «Енциклопедії» Дідро вдалося об’єднати весь цвіт французького просвітництва — від Вольтера до Ж. Ж. Руссо. «Енциклопедія» відіграла гігантську роль у формуванні суспільної свідомості у Франції та в усій Європі.

Водночас продовжувалася тривала праця над творами з естетики, філософії, художніми творами. «Енциклопедія», проте, розорила видавця. Багато європейських монархів запрошували Дідро до себе, щоб завершити видання «Тлумачного словника», він відмовлявся від високої честі. Катерина II, бажаючи підтримати свого французького кореспондента, купила в нього бібліотеку з умовою, що вона залишиться пожиттєво в Дідро, а сам він стане бібліотекарем її імператорської величності. Кінець 1773 — поч. 1774 р. філософ провів за запрошенням російської імператорки в Петербурзі, де став дійсним членом Академії наук і почесним членом Академії мистецтв.

Дідро Росія зобов’язана одним із найдовершеніших витворів — «Мідному вершнику» Е.М. Фальконе, який справив значний вплив на російську культуру. Саме Дідро запропонував Катерині II запросити популярного скульптора в Росію, розпізнавши в ньому великого монументаліста.

Останні роки життя Дідро провів у Парижі, закінчуючи видання «Енциклопедії» та створюючи образи художніх «Салонів» для газети «Літературне, філософське і критичне листування», яку видавав його друг барон М. Грімм. Багато дослідників пов’язують із цими публікаціями формування сучасної художньої критики.

За своїми філософськими поглядами Дідро був механістичним матеріалістом. У певному сенсі він випередив дарвінізм, оскільки вважав, що у біологічного виду людини є своя передісторія. Пройшовши складний шлях у своєму духовному розвитку, Дідро став послідовним атеїстом. Саме з цих позицій він розглядав історичний процес і сучасний світ. Він загравав із монархами, вважаючи, що освічений абсолютизм — одна з найкращих форм державного укладу.

На думку філософа, вирішальну роль у вихованні нації повинні відігравати мистецтво, література і театр. У галузі художньої творчості для Дідро добре те, що правдиво відображає життя, а не лише відповідає вимогам витонченого смаку та освіченого розуму. Ось чому він нещадно боровся з мистецтвом рокайлю, оскільки воно уявлялося йому цілковито безідейним, а через те й непотрібним. Міркування про дидактизм й утилітаризм — центральні в естетичній програмі Дідро, через те, створюючи культ жанрових художників — Д. Тенірса, Ж. Б. Греза, Ж. Б. С Шардена, він виступив проти Ф. Буше та його школи, бо ж, на його думку, «кожен твір скульптури чи живопису повинен виражати якесь велике правило життя, повчати глядача, інакше воно буде німим».

Свої філософські, історичні та естетичні погляди Дідро втілив у художній формі, створивши три повісті, які не виходили друком за його життя, оскільки прозаїком він себе не вважав.

«Черниця» («La Riligieuse», 1760) і «Жак-фаталіст і його Хазяїн» («Jacques le Fataliste et son Maitre», 1773) вийшли друком лише в 1796 p., а «Небіж Рамо» («La neveu de Rameau», 1762—1779) вперше був виданий у 1805 р. німецькою мовою в перекладі Й. В. Гете. Проте саме три ці твори принесли Д. безсмертя.

У галузі художньої прози його попередниками були А.Ф. Прево Д’Екзіль та П.К. де Ш. де Маріво, улюбленими письменниками А.Р. Лесаж, Вольтер, С. Річардсон і Л. Стерн. У «Черниці», написаній під враженням гучного судового процесу, письменник з усією пристрастю виступив проти тодішніх монастирських звичаїв. Повість написана у формі записок головної героїні Сюзанни Сімонен, адресованих її покровителю. Поміщена силоміць у монастир своєю родиною, Сюзанна не змирилася з чернецтвом і наругою над особистістю, віддавши перевагу втечі, блуканням і нестаткам. Усіма її вчинками керує любов до свободи та незалежності. На відміну від Маріво та Прево, у Дідро домінує соціальна критика. Його цікавить протистояння чесноти і гріховності та спокуси. Проте, незважаючи на домінуюче соціальне начало, гривуазні елементи наявні в багатьох еротичних сценах, що зближує автора «Черниці» з майстрами рокайлю.

«Жак-фаталіст і його Хазяїн» належить до поширеного у XVIII ст. роману «великої дороги». Написаний він у формі діалогу й уміщує афоризми, анекдоти, новели; наскрізна фабула тут практично відсутня. Перед слугою та його господарем, котрі мандрують, постає картина сучасного життя. У дорозі вони знайомляться з представниками всіх суспільних верств: селянами, буржуа, вельможними дамами, ченцями і т. д. Жак певною мірою схожий на Санчо Панса і Жіля Блаза, проте він не є авантюристом, а персонажем інтелектуальним, котрий у всьому перевершує свого Хазяїна, якому автор навіть не дав імені. Жак-борець, як Фігаро у П.О. Бомарше, але він уже заперечує покірність долі, часто активно втручаючись у життя, хоча й постійно говорить про свій фаталізм.

Героєм філософського діалогу «Небіж Рамо» став реально існуючий небіж славетного композитора XVIII ст. Жан-Франсуа Рамо — тип, якому, за словами Г.В.Ф. Гегеля, притаманна «розірваність свідомості». Рамо здобув чудову освіту, був розумним, дотепним, кмітливим, але віддав перевагу безладному паразитичному життю, а не корисній діяльності і в результаті помер на лікарняному ліжку в будинку для божевільних.

На відміну від «Жака-фаталіста «, де дія змінюється, «Небіж Рамо» значно статичніший. Головна увага Дідро зосереджена на інтелектуальній грі, де він виявляє дотепність і винахідливість.

Філософ і небіж Рамо розмовляють на різні теми. Перший обстоює просвітницькі ідеали, другий цинічно розмірковує про все на світі. Рамо абсолютно аморальний, жодних цінностей в житті він не визнає, оскільки «в природі зжирають одне одного всі види тварин і в суспільстві зжирають одне одного всі стани». Зневажаючи суспільство, Рамо пристосовується до нього, тому що «у світі значно більше поз, аніж може відтворити хореографія». Рамо — паразит і блазень, він усвідомлює це. На свій лад він захищає свої права паразита, дані йому епохою лихоліття. Він розвінчує і саморозвінчується. Не випадково Гегель побачив у Рамо глузування з особистого життя і з самого себе.

Три повісті Дідро увійшли в європейську літературу як характерні взірці просвітницької прози. Діяльність критика, що має гостру соціальну спрямованість, складає нерозривне ціле.

Перші переклади окремих статей із «Енциклопедії» здійснив у 1770 році український філософ Я. Козельський. Твори Дідро українською мовою виходили згодом у перекладах В. Мухіна, В. Підмогильного, Є. Старинкевича, І. Ковтунова, М. Іванова, Ю. Назаренка, М. Терещенка, І. Кошелівця.


В. Пронін



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.