ЕСХІЛ - Біографія, життя і творчість письменника

ЕСХІЛ - Біографія, життя і творчість письменника

(525 - 456)

ЕСХІЛ - творчість письменника

ЕСХІЛ (525 до н. е., м. Елевсін - 456 до н. е., о. Сицилія) — давньогрецький драматург.

До Есхіла власне драматичний елемент поступався в трагедії ліричному елементові: трагедія мала форму діалогу актора з хором, причому ліричні партії домінували. Есхіл впровадив у трагедію другого актора, що дозволило суттєво драматизувати дію та зменшити обсяг партій хору.

Про життя Есхіла відомо не надто багато. Народився він в аттічному селищі Елевсіна, його сім’я належала до старовинного аристократичного роду. Замолоду був свідком повалення тиранії і демократичних реформ Клісфена; у зрілому віці Есхіл разом зі своїми братами брав активну участь у війні проти персів. Його брат Кінегір помер від ран, отриманих під час Марафонської битви. Інший брат, Аміній, командував кораблем, який розпочав бій поблизу острова Сала-мін. Сам Есхіл узяв участь у всіх трьох найважливіших битвах греко-перської війни; Марафонській (490 до н. е.), Саламінській (480 до н. е.), під Платеями (479 до н. е.). Либонь, що свої заслуги як громадянина та воїна Есхіл цінував вище за поетичні досягнення; принаймні у його епітафії, яку, як вважають, він сам же і створив, про перемоги на поетичних змаганнях не згадується, натомість йдеться про «славну доблесть» «Есхіла, сина Евфоріона», про яку можуть розповісти і «Марафонський гай», і «довговолосий мідієць».

Драматичну діяльність Есхіл розпочав у 500 р. до н. є. Але тільки через 14 років (484 р. до н. є.) він здобув свою першу перемогу у драматичних змаганнях. Протягом наступних років Есхіл ще 12 разів перемагав своїх суперників. У 470—460 р. до н. є. він був найпопулярнішим у Греції трагічним поетом. І хоча, за грецькою традицією, зазвичай ставилися драми живих авторів, проте після смерті Есхіла для нього зробили виняток і його трагедії надалі продовжували показувати в афінському театрі. Вважається, що Есхіл створив не менше 80 драматичних творів, однак із цієї багатої спадщини збереглися тільки 7 трагедій, які були написані протягом двох останніх десятиліть його творчості. Точні хронологічні дати відомі лише для двох трагедій — «Перси» (472 p.), «Семеро проти Фів» (467 р.) — та трилогії «Орестея» (458 р,), до якої увійшли трагедії «Агамемнон», «Хоефори», «Евменіди». Усі трагедії, за винятком «Персів», написані на міфологічні сюжети, які Есхіл запозичив головно із «кіклічних» поем, що нерідко приписувалися Гомерові. Таким чином, не випадково, за свідченнями давніх авторів, Есхіл називав свої твори «крихтами від бучного бенкету Гомера».

Трагедія «Перси», найбільш ранній серед точно датованих творів Есхіла, побудована на історичному матеріалі, що розповідає про поразку персидського флоту поблизу о. Саламін. Дія трагедії розгортається в Сузах. Хор складається із старійшин міста, які прямують до палацу. Їх непокоїть тривала відсутність царя Ксеркса, котрий на чолі великого війська вирушив до Греції. Доки Ксеркс у поході, країною керує його мати Атосса. Вона повідомляє хорові про те, що їй наснився недобрий сон, а хор радить їй благати про допомогу тінь покійного чоловіка Дарія. Водночас хор розповідає Атоссі про Грецію, характеризуючи греків як вільний народ: «Нікому вони не служать і не підвладні нікому». Цю характеристику згодом також підтвердить вісник, який з’явиться у палаці з повідомленням про Ксерксову поразку: греки здобули перемогу, незважаючи на те, що їхні військові сили були незначними. Пойнята жалем цариця запитує: «То чи ж можна ці Афіни зруйнувати?» І вісник відповідає їй: «Ні, бо доблесні мужі їх захищають». Таким чином, Есхіл вкладає в уста ворогів приємні для афінян слова, тож легко уявити, яку патріотичну гордість викликала ця сцена у серцях слухачів. У фіналі трагедії з’являється Ксеркс, котрий оплакує своє нещастя. Есхіл показує його жертвою надмірної пихи і нерозуму, що зважився порушити закономірний світовий порядок. У перемозі греків автор вбачає підтримку богів, які схвалюють устрій еллінської державності.

Найславетнішим твором Есхіла є «Прометей закутий». Відомо, що ця трагедія входила до складу тетралогії, поряд із драмами «Визволений Прометей», «Прометей-вогненосець», а також невідомої нам сатирівської драми. Проте збереглася лише трагедія «Прометей закутий», у якій йдеться про покарання титана. Перед Е. до образу Прометея звертався Гесіод (VII ст. до н. е.), котрий започаткував критичну традицію в інтерпретації образу Прометея, підкреслюючи, що той досягав своєї мети за допомогою хитрих підступів, двічі обдуривши Зевса. А згодом за це був покараний і він сам, і люди, на яких упав гнів володаря Олімпу. Натомість Есхіл протиставив такій критичній інтерпретації образу Прометея інтерпретацію апологічну. Есхілівський Прометей виступає як першовідкривач усіх здобутків цивілізації: він не лише навчив людей використовувати вогонь, а й відкрив для них лічбу і писемність, науку будівництва житла та кораблів, приручення диких тварин і видобуток корисних копалин. Прометей постає не лише як уособлення цивілізації, а також і як всевідаючий знавець світу. У процесі розгортання дії він подає розлогі географічні екскурси, що містять основні відомості про тодішній світ. Прометей — провидець, і він знає про страждання, на які його засудить мстивий Зевс, але свідомо йде назустріч великій небезпеці заради людей:

Свідомий гріх, свідомий, не зрікаюся, —

Помігши смертним, я себе на муки дав.

(Пер. Бориса Тена)

Однак, важко страждаючи, Прометей тримає у власних руках знаряддя свого визволення (йому обіцяна свобода в обмін на таємницю, яка загрожує Зевсовій владі). Гордий титан погоджується на це лише за умови негайного визволення і покаяння Зевса. У трагедії, що збереглася до наших днів, не показаний процес примирення, наступні події розвивалися у трагедії «Визволений Прометей». Натомість зі збереженого фрагменту тетралогії у світову культурну традицію увійшов образ нескореного мученика, людинолюбця, противника деспотії, захисника ідеї гордої, вільної особистості. Есхілівську інтерпретацію образу Прометея продовжили і збагатили поети наступних епох: Й. В. Гете, Дж. Н. Г. Байрон, П. Б. Шеллі та ін.

Вагоме місце у драматургічній спадщині Есхіла належить трилогії «Орестея» — єдиній, що збереглася до наших днів. У першій її частині («Ага-мемнон») автор подає своєрідне трактування теми Троянської війни. Переможець Агамемнон і його родичі не відчувають справжнього тріумфу від перемоги, надто великими виявилися жертви і руйнування. Царя пригнічують похмурі передчуття, які посилюються нестямними пророцтвами Кассандри, полонянки Агамемнона. Вона віщує низку кривавих подій в аргоському палаці. Відтак у таборі переможців розгортається трагедія: Клітемнестра, дружина уславленого вождя Агамемнона, котра спочатку влаштувала чоловікові-переможцеві пишну зустріч, згодом убиває його у внутрішніх покоях палацу. Свій учинок вона виправдовує, посилаючись на родового демона помсти, який віддавна переслідує дім Атридів. У різних аспектах розвиваючи тему родової помсти, Есхілвисуває на передній план проблему особистої відповідальності за скоєне. У другій частині трилогії «Хоефори» («Ті, що приносять жертви на могилі») Клітемнестрі та її спільникові і коханцеві Егісфу доведеться заплатити за вбивство Агамемнона й узурпацію влади. Клітемнестра страждатиме особливо тяжко, адже в ролі месника виступає її власний син Орест.

Образ Ореста — найяскравіший і найтрагічніший у драмі. Це образ месника мимоволі, котрий із надзвичайним внутрішнім болем зважується стратити матір і своєю чергою розплачується за скоєне. У третій частині трилогії «Евменіди» («Милостиві») Орест страждає від переслідування страшних Еріній, богинь кревної помсти. Врятувати його від їхнього гніву може лише богиня Афіна, але вона відмовилася від одноособового рішення. На пагорбі, присвяченому богові Аресу, у своєму місті — Афінах — збирає мудра Зевсова донька судилище, яке має цивілізовано розглядати справи про кровопролиття, — Ареопаг. У заключній частині трилогії змальована боротьба двох сторін в Ареопазі: Аполлона, котрий спонукав Ореста до помсти, і самого Ореста, з одного боку, та Еріній — з другого. Ерінії захищають своє право мордувати Ореста, оскільки він пролив рідну, материнську кров, а натомість Клітемнестра вбила чоловіка, котрий належав до іншого роду. Аполлон же захищає чоловіче, батьківське право: Клітемнестра скоїла страшний злочин, убивши чоловіка, голову сім’ї і батька власних дітей, за що син справедливо покарав її. Присуд ухвалюють голосуванням, причому вирішальним стає голос самої Афіни, котра прислухалася до аргументів Аполлона. Афіна також вгамовує гнів невдоволених вироком Еріній. Вона запрошує їх оселитися у передмісті Афін і прийняти подобу нових богинь, що дарують родючість землі, мир і злагоду; відтак громадяни вшановуватимуть їх під новим іменем Евменід («Милостивих»). Трилогія завершується урочистим походом Еріній-Евменід до їхньої нової оселі на землі Аттіки.

Як бачимо, у своєрідній драматичній формі Есхіл передав важливі історичні процеси: запеклу боротьбу між матріархатом і патріархатом, утвердження нових, демократичних інституцій, які зміцнюють авторитет держави, освячений про-тегуванням самої богині Афіни. «Орестея» — пізня трагедія Есхіла, що характеризується зрослою майстерністю автора, який, імовірно, уже зазнав впливу нової драматургії Софокла. Це виявилося у впровадженні у дію третього актора, збагаченні пластики персонажів, динамічнішому розвитку подій. Незважаючи на те, що Есхіл дещо скоротив партії хору, підпорядкувавши їх драматичному аспектові трагедії, проте вони продовжують відігравати важливу роль у його п’єсах. У «Евменідах» хор Еріній репрезентує одну із сторін конфлікту. У «Хоефорах» хор постійно спонукає до дії Ореста. І нарешті, цілком особливу роль відіграє хор в «Агамемноні». Хоча тут він не є дійовою особою, але зате створює виразне тло для розвитку дії. Завдяки пісням хору, передчуття майбутніх подій зростає з кожною сценою і готує глядача до катастрофи. У кожній із есхілівських трагедій можна знайти виразні, метафоричні партії хору, цікаві також їхнім внутрішнім перегукуванням.

Драматургія Есхіла була вельми популярною як за часів античності (Арістофан, Енній, Сенека), так і у новітню епоху, особливо в XIX—XX ст. Нашим сучасникам вельми актуальною видається «Орестея», у якій порушуються такі «вічні» проблеми, як вибір між обов’язком і родинним почуттям, необхідність особистої відповідальності за прийняте рішення, усвідомлення згубних наслідків війни як для переможців, так і для переможених. Помітною подією в культурному житті стала постановка «Орестеї» режисером Франсуа Роше (Швейцарія) у жовтні 1991 p., у якій взяли участь талановиті актори різних національностей: норвежці, росіяни, американці, швейцарці та ін. Коментуючи свій спектакль, Ф. Роше писав: «Наші проблеми — це типові проблеми «кінця століття»: етика занепала, перекручена і потребує оновлення. В «Орестеї» я вбачаю засіб її оновлення, бо це один із основоположних міфів нашої культури, підґрунтя демократії».

Українською мовою окремі твори Есхіла переклав Борис Тен.

M. Нікола



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.