Флобер, Ґюстав - Біографія, життя і творчість письменника

(1821 - 1880)

Франція дев’ятнадцятого століття — мов гігантська сцена, де гучно змінюються декорації: революції, імперії, республіки, фабрики, мануфактури, ідеї, доктрини, вірування. У цьому неспокійному хорі історії, де кожен буржуа вважає себе оперним співаком, а кожен чиновник — диригентом, народжується особлива нота — Ґюстав Флобер. Його голос звучить не як вигук на барикаді, не як вітальний гімн королю, а як стримана, холодна арія вежі зі слонової кості. Вежі, з якої видно все — і бурю, і тишу, і посередність, і пристрасть.

Народився він 12 грудня 1821 року в Руані — провінційному місті з медичним запахом, бо батько його, Ахілл-Клер-Флобер, був головним хірургом у місцевій лікарні. Саме в медичному крилі госпіталю й пройшли перші роки життя майбутнього письменника. Там, серед запахів формаліну, ранньої смерті й клінічної точності, народилася його одержимість аналітикою людського буття. І хоч батько бажав бачити сина у лікарському халаті, серце хлопця билося в іншому ритмі — ритмі драм, які не лікуються хірургією.

Уже з раннього віку Ґюстав демонстрував нечувану чутливість і розумову глибину. В дванадцять років він не просто мав думку — він мав світогляд. Зневажав руанських буржуа, які витрачали шалені гроші на зустріч короля. Він бачив марноту й показуху, розпізнавав лицемірство в парадах і зашкарублість у народних веселощах. Його дитячі щоденники, листи, ранні тексти сповнені болісного неприйняття світу, який прагне продати кожну чесноту і прикрасити кожну ницість. Його друзі в юності — не лише мрійники, а й самогубці. Їх вбивала не поезія, а буденність. Їхня молодість стала жертвою часу, що не пробачав глибоких душ.

Уже тоді в ньому народжувався протест — не той, що виносить барикади на вулиці, а той, що перетворює слово на скальпель. Він спостерігав, вивчав, виношував ідеї з терпінням медичного патологоанатома. Його письмо стане холодним, витонченим, досконалим. Воно не кричатиме, не залипатиме слізьми, не підноситиме кулака. Воно буде мовчазною іронією. Це буде література не з серця, а з мозку. Але яка глибина у цьому мозковому холоді!

У юності Флобер починає писати, та одночасно намагається виконати волю батька: вступає на юридичний факультет у Парижі. Але Париж із його метушнею, з його вульгарним лоском, з його снобізмом доводить Ґюстава до нервового зриву. Хвороба перериває навчання. Письменник повертається до Круассе — маєтку, що стане для нього і домом, і келією, і лабораторією. Там, у тиші садів, під скрип пер, у затінку бібліотеки, народжуватимуться його найвідоміші твори.

Філософія Флобера — складний сплав фаталізму, скепсису, пантеїзму і презирства до «поступу». У його свідомості Спіноза зустрічається з Джамбаттістою Віко. Історія — це не лінія, а коло. Людина — це не герой, а жертва причинно-наслідкових законів. Прогрес — це міф буржуа, яким виправдовується руйнація духовності. Саме тому Флобер не приймає революцій, не вірить у комунарів, не схиляється перед свободою. Він бачить в усіх цих рухах лише зміну декорацій при незмінній сутності: дурість, жадоба, міщанство.

Його погляди викликають у сучасників здивування. Флобер — республіканець, який зневажає демократію; письменник, що не вірить у силу літератури; мораліст, що відкидає дидактику. Він сам — парадокс. Але в цьому парадоксі — чесність. Його не влаштовують напівправди.

Саме тому він створює «Мадам Боварі» — роман, що почався як анекдот про зрадливу жінку, а перетворився на хірургічне препарування душі, на анатомію туги, марнославства, любовної ілюзії. Емма Боварі — не грішниця і не жертва. Вона — дзеркало. У ньому кожен бачить себе: читача, суспільство, культуру. Саме в цій книзі — вперше у французькій літературі — автор зникає, аби світ твору говорив сам за себе. «Будьте як Бог у своєму творінні», — писав Флобер. І був.

За «Мадам Боварі» його тягнуть до суду. Йому закидають аморальність. Але цей суд виявляється найкращою рекламою. Франція читає роман із захопленням, водночас соромлячись і зачаровуючись.

Потім — «Саламбо». Від буржуа — до Карфагена. Історія стає новою ареною, де Флобер досліджує пристрасті, владу, релігію. Але навіть у барвистому описі давнини — жодної мелодрами, жодного захоплення. Його давнина — мов музейна зала, в якій кожен експонат несе запах крові, поту, спеки. Він відтворює Карфаген як світ краси й варварства, цивілізації і канібалізму. І знову — у центрі жінка. Але цього разу не Емма — надламана фіґурка з порцеляни, а Саламбо — жриця, втілення несвідомої сили.

«Виховання почуттів» — третій великий роман. Тут уже немає героїв. Є лише покоління, яке не здатне ні кохати, ні бунтувати, ні жити. Їхній Париж — це Туркені, будинок розпусти, який став символом Франції. Їхня пам’ять — це не ідеї, а знецінені спогади. Їхня мова — це цитати з газет. Їхній сенс життя — унікальний нуль.

Незавершений «Бувар і Пекюше» — апогей іронії. Це роман про знання, що втрачає сенс. Про людей, які хочуть охопити Всесвіт, але застрягають у деталях. Це книга про абсурд модерного світу, де енциклопедизм перетворюється на нісенітницю.

І водночас — «Проста душа». Повість, яка зворушує навіть тих, кого не чіпає жоден роман. Фелісіте — служниця, проста, безграмотна, віддана — умирає, плутаючи опудало папуги зі Святим Духом. Тут немає глузування. Є співчуття. Бо навіть у найменшій істоті Флобер вбачає трагедію й велич. Саме ця повість була написана після смерті Жорж Санд — його подруги, суперниці, полемістки. Вона вмерла, а він плакав. Його сльози не були сентиментальні. Вони були справжні.

Ґюстав Флобер помер 8 травня 1880 року в Круассе. Сам, серед книжок, рукописів, цитат. Без фанфар, без медалей, без нагород. Але залишився у вежі — не мертвій, а живій. Вежі зі слонової кості, в якій є вікна. Із тих вікон і досі видно світ — жалюгідний, прекрасний, смішний, трагічний. І в кожному його слові, у кожній рисі його героїв — наші думки, наші сумніви, наші мрії.

Флобер не писав для нас — але писав про нас. Тому його книги живуть. І його іронія — не холод, а ясність. І його фраза — не поза, а дзеркало. А вежа, в якій він мешкає, — не втеча, а найвища точка спостереження.

Бо тільки там видно все.

Шкільні творчі роботи

Романтична і трагічна історія Емми Боварі (за твором Ґ. Флобера «Пані Боварі»)

Твір за романом Гюстава Флобера “Пані Боварі”

Посилання на схожі матеріали:

• Мутанаббі - Біографія, життя і творчість письменника — Біографія
• Мартінсон, Харрі - Біографія, життя і творчість письменника — Біографія
• Ґундулич, Іван - Біографія, життя і творчість письменника — Біографія
• Есеїстична рецензія на п’єсу Макса Фріша «Біографія» — Рецензія
• Біографія і творчість Овідія. «Метаморфози» — Стаття
• Макс Фріш «Біографія — Літературний детектив» — Дидактичні матеріали
• Творча біографія норвезького драматурга Генріка Ібсена. Ібсен як один з авторів «Нової драми». Особливості жанру п'єси «Ляльковий дім» — Розробки уроків
• Макс Фріш «Біографія — розробка уроку» — Розробки уроків